Хвороби паращитовидних залоз.

У хворих на гіперпаратінеоз одним із провідних симптомів є м’язова слабість. Характерні слабкість і атрофія проксимальних м’язів з підвищенням сухожильних рефлексів. Активність КФК не змінена або дещо підвищена. Нервово-м’язові симптоми не корелюють зі вмістом в крові кальцію й фосфору. Морфологічно виявляється та або інша ступінь атрофії без дегенерації м’язових волокон.

Гіпопаратіреоз. Чітка міопатія внаслідок гіпокальцемії виникає рідко. Звично єдиним нервово-м’язовим розладом є місцева або генереалізована тетанія. Інколи підвищується активність КФК, але це підвищення є вторинними, обумовлене тетанією. На відміну від гіперпаротилеозу з хворих на гіпопаратіреоз сухожильні рефлекси знижені або відсутні.

Хвороби надниркових залоз.

Стероїдна міопатія, зумовлена надлишком глюкокортикоїдів (як ендогенним, так і екзогенним), - найчастіший розлад ендокринної природи. Вона проявляється більш або менш вираженою слабкістю проксимальних м’язів та їх атрофію, часто дуже важливо, що до знаків міопатії або одночасно з ними у всіх появляться риси синдрому Кушінга.

Під час біопсії виявляється атрофія м’язових волокон без їх дегенерації або некрозу. Постійним симптомом надниркової недостатності – втомлювальності м’язів; справжня слабкість під час об’єктивного дослідження відсутня або досить помірна.

У хворих на первинний гіперальдостеронізм (синдром Кона) нервово- м’язові розлади зумовлені вичерпанням запасів калію і проявляються стійкою слабкістю. За умов тривалого захворювання може розвинутися атрофія проксимальних м’язів. Активність КФК буває підвищеною; під час біопсії видні волокна з ознаками дегенерації, деякі з вакуолями. Ці зміни викликані не дією на скелетні м’язи самого альдостерона, а гіпокаліємією (зниженою концентраціє калію в крові).

Хвороби гіпофіза.

У разі акромегелії нерідко спостерігається легка слабкість проксимальних м’язів без атрофії. Навпаки, часто м’язи збільшені в об’ємі. Вираженість міопатії більше залежить не від рівня соматотропного гормону, а від давності акромегалії.

Цукровий діабет.

Найчастіші нервово-м’язові ускладнення цукрового діабету – дистальна сенсорно-моторна полінейропатія й мононейропатії черепних і спинномозкових нервів.

Єдиним міопатичним ускладненням цукрового діабету – ішемічний інфаркт стегнових м’язів, який розвивається у разі некомпенсованого цукрового діабету. В стегні виникає різка міальгія, воно набрякле, пальпується пухлиноподібне утворення. Частіше уражається широкі й двоголовий м’язи стегна. Під час комп’ютерної томографії й магнітно-резонансної томографії в ушкодженому м’язі можна побачити вогнищеві зміни. У цьому випадку біопсія м’яза непотрібна.

Авітомінози. Із всіх авітомінозів міопатія характерна тільки для авітамінозу D. Хронічну м’язову слабкість викликає авітаміноз D будь якого походження: недостатнє вживання вітаміну D, неповне всмоктування, порушення метаболізму (наприклад під час захворювань нирок). Біль викликаний ураженням не м’язів, а кісток (остеомаляція).