4. Управління розвитком уяви дітей

Виникнення і розвиток уяви є соціально зумовленим процесом, оскільки її механізм формується внаслідок вза­ємодії дитини з оточуючими людьми, завдяки чому вона засвоює вироблені і зафіксовані в культурі засоби створен­ня нових образів: спочатку дії, а пізніше — мовлення.

Л.С. Виготський вважав, що найважливіший (сенситивний) вік для розвитку уяви, а відтак і для закладання основ творчості – дошкільний.

Для розвитку уяви і творчості дитини необхідна підтримка дорослих, заохочення допитливості дітей, їх експериментування, пошукових дій, оригінальних рішень, виходу за межі зразка. Окремим і важливим питанням у дитячій психології є міра впливу, втручання дорослого у творчі спроби дітей. Якщо вона буде завеликою, то що залишається дитині? Її творчість непомітно перейде у виконання інструкцій дорослого. І.С. Коростельова та В.С. Ротенберг дослідили залежність пошукової активності дитини від варіанта ставлення до неї дорослого. Авторитарне ставлення, гіперопіка і емоційна холодність та байдужість знижують ініціативу, самостійність дитини, викликають вивчену безпорадність, зневіру у власні сили, які приводять до відмови від пошуку.

Існує кілька поглідів психологів з приводу впливу організації взаємодії з дорослим на розвиток уяви та творчості дітей:

1. Творчість закладено у дитині від народження. Дорослий повинен дозволити виявлятися цій творчості, голвне – не заважати дитині у її самовираженні.

2. Створення умов для розвитку творчості без прямої взаємодії з педагогом. До цих умов Дж. Сміт відніс:

• фізичні: наявність матеріалів для творчості і можливості будь-коли діяти з ними;

• соціально-емоційні – створення дорослим атмосфери безпеки, впевненості, коли дитина знає, що її творчі здобутки не викликатимуть негативної оцінки дорослого;

• психологічні – формування у дитини почуття внутрішньої свободи, розкутості, підтримки інтересу до втілення власних можливостей внаслідок заохочення дорослим усіх творчих починань дитини;

• інтелектуальні – розв’язання творчих завдань.

Для вітчизняної психолого-педагогічної науки властивий пошук оптимального поєднання впливу дорослого із прагненням дитини до самовираження і самодіяльної творчості. Розробляються прийоми стимулювання, заохочення, зацікавлення, відпрацювання окремих операціональних навичок (наприклад, спостережливості, прийоми створення образів уяви). Широко використовується організація, активізація, формування ігрової діяльності дошкільника.

Ігрова діяльність - стимулює уяву дошкільника. Вико­нання ролі, розвиток сюжету спонукають його перекомбінувати відомі події, створювати їх нові поєднання, допов­нювати і перетворювати власні враження. Малюк, перевті­люючись у різні персонажі, особливо у режисерській грі, має змогу подивитися на ситуацію з різних точок зору: ба­чить себе то лікарем, то принцом тощо.

Сюжетно-рольова гра захоплює дитину, створює необ­хідний для творчості емоційний настрій. У грі вона повно і вільно виражає себе, тому необхідно, щоб її ігри були різ­номанітними і творчими. Сюжетно-рольова гра сприяє ви­робленню у дитини здатності, яка характеризує уяву до­рослої людини, — здатності діяти з використанням обра­зів, уявлень.

З часом гра переходить у внутрішній план. Один із прикладів цього процесу описала В. Мухіна: «Кирилко роз­ставляє на тахті навколо себе іграшки. Лягає серед них. Ти­хо лежить приблизно годину. «Що ти робиш? Ти захво­рів?» — «Ні. Я граюся.» — «Як же ти граєшся?» — «Я на них дивлюся і думаю, що з ними відбувається» (Із щоден­ника В. Мухіної).

Перехід до внутрішньої, порівняно вільної від зовніш­ньої діяльності уяви, який відбувається у результаті роз­витку гри, стимулює творчу активність: діти складають віршики, казки; втілюють свій творчий потенціал у ма­люванні, конструюванні, музичній діяльності. Такі їх творчі прояви потрібно заохочувати, поступово прищеп­люючи критичний погляд на результати творчості. У дошкільних закладах, сім'ях нерідко заводять спеціаль­ні папки, альбоми, де зберігають створені дітьми вдалі малюнки, казки.

Важливим чинником розвитку уяви дитини є організа­ція предметного середовища, включення до нього як зна­йомих предметів з певними функціями, так і неспецифіч­них, напівфункціональних: коробки, котушки, клаптики тканини, паперу, шишки, гілочки, жолуді тощо. Діючи з ними, наділяючи їх різними значеннями в різних ситуаці­ях, використовуючи варіативно, дитина інтенсивно засво­ює принципи і механізми заміщення.

Розвиток уяви пов'язаний із засвоєнням норм рідної мови, адже слово допомагає дитині уявити і перетворити предмет за його відсутності.

Основою уяви є уявлення, власний досвід дошкільни­ка. Тому дорослі мають навчати дитину способів і засобів створення образів, розвивати її комбінаторні здібності. Як правило, з цією метою використовують розрив реальних зв'язків шляхом включення об'єктів у нестандартні їм си­туації, наділення їх невластивими функціями, поєднання різноманітних об'єктів у новий образ.

Дитину необхідно вчити формулювати різні за склад­ністю задуми і реалізовувати їх насамперед у продуктивних видах діяльності. Попереднє формулювання їх у розгорну­тому мовленні із зазначенням того, що і як буде зроблено, надає процесу створення нових образів цілеспрямованості, відповідно організовує творчу діяльність.

Збагачує уяву і формування критичності мислення («Так буває чи ні?»), критичне ставлення до образів влас­ної фантазії.

Керівництво уявою вимагає від дорослого створення проблемних ситуацій, що не мають однозначних спосо­бів розв'язання. Упродовж дошкільного дитинства пози­ція дорослого у спілкуванні з дитиною змінюється. Доб­ре, якщо він у взаємодії з молодшим дошкільником зай­має позицію людини, яка багато не знає, не вміє, намагаючись за допомогою адресованих дитині реплік і запитань порушити шаблони її мислення, показати, що одне і те саме завдання можна виконувати по-різному. Для 4—5-річної дитини стимулом є змагання з одноліт­ками, яким керує дорослий: «Хто придумає цікавіше?», «Хто придумає інакше, ніж у товариша?». Старшим дошкільникам потрібно створити такі умови, щоб вони відчули свою відповідальність за навчання молодших ді­тей, розповідали їм казки, показували інсценівки, орга­нізовували ігри.

Розвиток уяви іноді може породжувати дитячі стра­хи, внаслідок чого діти бояться темряви, скелетів тощо. Ці страхи дитини є супутниками і своєрідними показни­ками розвитку уяви. Тому потрібно дуже уважно стави­тися до вражень, які отримує дитина, дбати, щоб вони відповідали її віку, особливостям нервової системи. Адже за певних обставин страх може перерости у невроз, для подолання якого потрібна допомога дитячого невропато­лога або психіатра. Крім того, ще одна небезпека полягає у тому, що, поринаючи у світ уявлень, дитина може поча­ти жити своїми фантазіями, мріями, не втілюючи їх у життя. Щоб позбутися страху дитині можна запропонувати програти страшну ситуацію (гра у Бабу-Ягу, Поросят і Вовка).

Дорослий повинен не тільки створювати умови для прояву уяви дітей. У процесі організації і керівництва їх діяльностю слід активно впливати на розвиток цього про­цесу, запобігати небезпекам, збагачувати уявлення до­шкільників, навчати їх ефективним прийомам маніпулю­вання образами уяви, використовувати спеціальні вправи для її стимулювання.

ВИСНОВКИ про психолого-педагогічні умови розвитку уяви дошкільника:

• дошкільний вік - сезитивний для розвитку уяви;

• розвиток уяви дитини тісно пов’язаний з розвитком її творчості, зі становленням особистості;

• для розвитку уяви й творчості дошкільника найбільш сприятливою є позиція дорослого, яка надає простір дитячій самостійності, ініціативності, заохочує найменші прояви фантазії дитини;

• розвиток уяви дитини відбувається у грі та у продуктивних видах діяльності;

• окремими прийомами формування уяви виступають заохочення до розробки задуму, до планування його втілення, до створення уявних ситуацій; стимулювання уяви під чс читання дитячої літератури; постановка творчих завдань, проблемних ситуацій ігрового змісту.

10