2. Розвиток операцій уяви у дошкільному віці

Творчий характер уяви залежить від володіння діть­ми способами перетворення, які вони використовують у грі, художній діяльності. У дошкільному віці діти інтен­сивно опановують засоби і прийоми уяви. Вони ще не створюють нові фантастичні образи, а перетворюють відо­мі. Дієвий спосіб перетворення дійсності доповнюється оперуванням образами, що спираються на ситуацію, яку діти сприймають.

Найпоширенішим прийомом у словесній творчості є уособлення — наділення персонажів реалістичними діями. Дошкільник включає героїв у специфічно людські життєві ситуації, приписує їм людські думки, почуття, вчинки, ін­терпретує поведінку тварин на людський лад, відображаю­чи досвід соціальних взаємин.

Під час створення образів діти часто користуються при­йомом антропоморфізації (грец. аntгoроs — людина і mоrрh — форма) — оживлення предметів — про який вони дізнаються у процесі слухання казок.

Складнішим прийомом, який використовують дош­кільники, є аглютинація (лат. аqqlutinatiо — склеюван­ня) — поєднання якостей, частин, деталей у незвичайні комбінації, що не зустрічаються у повсякденному житті. Дитина, створюючи новий образ, поєднує у ньому непоєднувані сторони різних об'єктів.

Створенню оригінальних образів сприяє зміщення ве­личини — збільшення (гіперболізація) або зменшення якостей об'єктів.

При створенні образів може використовуватись і комбі­нування — поміщення об'єкта у невластиву йому ситуацію. Фантазуючи, діти використовують добре відомі їм казкові події, вносять деякі доповнення, замінюють персонажів, поєднують кілька сюжетів різних казок або придумують для знайомої казки нове продовження. Дошкільники легко поєднують образи, отримані з різних джерел, тому приду­мані ними казки часто мають химерний характер.

У зображувальній діяльності діти створюють фантас­тичні образи, змінюючи колір або незвично розміщуючи об'єкти. Такі образи бідні за змістом і, як правило, неви­разні. Поступово малюнки набувають змістовності, оскіль­ки їх автори використовують аглютинацію, уособлення, парадоксальне комбінування, а зміст епізодів запозичують із літературних творів. Образи на малюнках старших дош­кільників стають все оригінальнішими, різноманітніши­ми, багатшими, набувають узагальненості, відображають типове в об'єкті.

У казках старші дошкільники багато уваги приділя­ють внутрішньому світу героїв, їхнім переживанням, дум­кам, намагаються мотивувати їхні вчинки. Діти наділя­ють героїв особливо цінними, на їхній погляд, моральними якостями, соціальними емоціями (співчуттям, співпере­живанням). Епізоди у казкових історіях набувають внут­рішньої логіки розвитку. У такий спосіб у словесній твор­чості малюків виявляється процес становлення особистісних смислів.

3. Розвиток функцій уяви у дошкільників

Уява допомагає малюку компенсувати недостатні знан­ня, сприяє пізнанню світу, створенню його цілісної карти­ни, умовному вирішенню конфліктів тощо. У цьому поля­гає її гностично-інтелектуальна функція.

Гностично-інтелектуальна функція уяви — формування уявлень на основі попереднього досвіду під час отримання інформації про невідомі для суб'єкта предмети і явища.

Виникає вона, коли дошкільнику важко знайти у своє­му досвіді пояснення фактів дійсності, що споріднює її і мислення. Як стверджував Л. Виготський, «ці два процеси розвиваються взаємопов'язано». Мислення забезпечує ви­бірковість у перетворенні вражень, уява доповнює, кон­кретизує процеси мислительного розв'язування завдань, допомагає подолати стереотипи. Завдяки їй розв'язування інтелектуальних проблем стає творчим процесом.

За допомогою уяви задовольняється пізнавальна потре­ба малюка, нівелюється дистанція між тим, що дитина мо­же сприйняти, і недоступним її безпосередньому сприй­манню. Дитина уявляє місячний пейзаж, політ у ракеті, тропічні рослини, арктичних тварин. Отже, уява значно розширює межі пізнання, дає змогу дошкільнику «брати участь» у подіях, неможливих у повсякденному житті: у грі дитина рятує товаришів під час шторму, мужньо веде корабель через рифи, переборює бурю. Усе це збагачує її інтелектуальний, емоційний, моральний досвід, активізує пізнання природи, предметної і соціальної дійсності.

У своєму фантазуванні діти виокремлюють об'єктивні закономірності дійсності, оскільки створення нових обра­зів не абстрактний, а тісно пов'язаний з дійсністю процес. У реальному світі знаходиться джерело образів уяви.

Уява допомагає дошкільнику знайти нестандартне розв'язання пізнавальної проблеми (послуговуючись ре­альними властивостями об'єктів та запозичуючи образи з навколишньої дійсності). Тому найважливішою її харак­теристикою є реалістичність, розуміння того, що може бу­ти і чого бути не може. Як зауважив В. Сухомлинський, «населяючи навколишній світ фантастичними образами, створюючи ці образи, діти відкривають не тільки красу, але й істину».

Реалістичний підхід до казки виникає у дошкільному віці. З—4-річні діти часто не відрізняють можливе від не­можливого, казкові і реальні образи у них переплітають­ся. Загострення критичного ставлення до образів уяви пов'язане з розширенням досвіду дітей, їх розумінням, що в казці не все можливо. Порушення в казці типових ознак предметів, логіки дій породжує негативне ставлен­ня дошкільника. Він відчуває межу, яку не повинна пере­ходити уява, розуміє логіку життєвих зв'язків і керуєть­ся нею.

Нові образи у словесній творчості дошкільника не менш реалістичні, ніж у грі. Дитина наділяє героїв діями і характерами відповідно до їхніх реальних особливостей, поведінки і способу життя.

5—7-річні діти створюють уявні світи, населяють їх пер­сонажами, які мають певні характеристики і діють у від­повідних ситуаціях. Наприклад, придумують собі друга — маленьку людину, яка бере участь у всіх їхніх іграх і разом з якою вони ніби переживають пригоди. Часто і молодші дошкільники розповідають про вигадані, не зовсім реаліс­тичні події у своєму житті, стверджуючи, що їм купили со­баку, подарували котика, відпустили самих у магазин та ін. Такі фантазії породжені особистісними проблемами дити­ни. їх наявність є серйозною причиною для дорослого заду­матися, які потреби їхньої дитини не задовольняються, про що вона мріє і до чого прагне, якими бачить свої взаємини з дорослими й однолітками. У створенні таких фантазій бе­ре участь афективно-захисна функція уяви.

Афективно-захисна функція уяви — створення уявної ситуації з метою умовного вирішення конфліктів, які неможливо вирішити на практиці.

Послуговуючись уявою, малюк розв'язує емоційні та особистісні проблеми, неусвідомлено звільняється від три­вожних спогадів, переборює почуття самотності, досягає психологічного комфорту. Уявна допомога іншим людям, тваринам свідчить про те, що дитина не відчуває себе зна­чущою у реальному бутті і прагне реалізувати у фантазії потребу у самоствердженні. Ігри дитини з вигаданими пер­сонажами є підставою для висновку про недостатнє задово­лення її потреби у спілкуванні. Створення в уяві сильних друзів, які захищають дитину, є наслідком почуття нев­певненості, переживання страхів. Часто опис видуманих подій зумовлений прагненням бути визнаним у групі одно­літків, якщо дитина не може домогтися цього визнання. У такий спосіб відбувається становлення механізму психоло­гічного захисту.

Наявність різних функцій, які виконує уява, свідчить про бажання дитини брати активну участь у суспільному житті, розвиток її мислення, фантазії, становлення як осо­бистості. Як правило, уява ілюструє бажання, потреби, страхи дитини тощо і є цінним матеріалом для психологіч­ного дослідження.

ВИСНОВКИ про особливості розвитку уяви в дошкільному віці:

• уява розвивається у процесі ускладнення ігрової діяльності, яка у дошкільника переходить на рівень сюжетно-рольової гри;

• провідне значення для розвитку уяви має мовлення дитини, її мовленнєва творчість;

• головними функціями уяви у дошкільному віці є ефективна і пінавальна;

• уява набуває довільного характеру, передбачаючи створення задуму, використання прийомів побудови образів уяви;

• уява дошкільника відзначається реалізмом та синкретизмом;

• дитяче фантазування виконує пізнавальну, практичну функції, починає впливати на розвиток особистості завдяки появі мрій.