8. Закони та плебісцити.

Закон(lex, leges) - це юридична норма, яка у відповідній формі видається компетентним органом державної влади і є загальнообов’язковою. Закони в буквальному розумінні цього слова в Римі приймалися народними зборами. У період республіки існувало три види народних зборів. Найстаріші народні збори - це куріатні коміції. Однак найголовнішою формою народних зборів у період республіки були збори по центуріях (за реформою Сервія Тулія все населення за майновим цензом було поділене на центурії). Третьою формою народних зборів були збори по трибах, які в другій половині існування республіки починають відігравати важливу роль, рішення яких на початку ІІІ ст. до н.е. мали обов’язкову силу для всього римського народу.Плебісцит-закон,прийнятий зборами по трибах.

Щодо законопроектів, то їх вносили в ті чи інші народні збори залежно від того, хто саме їх вносив. Кожний магістрат вносив законопроекти в ті народні збори, які його обирали. У своїй редакції законопроект, звичайно складався з трьох головних частин: а) назви магістрата, який вносив проект і який давав тим самим назву самому закону; б) текст закону; в) санкції. Спочатку голосування в народних зборах було усне і відкрите, але в другій половині республіки кількома законами встановлюється голосування закрите і письмове. Прийнятий народними зборами законопроект повертався в сенат, де після схвалення сенатом ставав законом. З цього випливає, що сенат не тільки керував, але й контролював діяльність народних зборів.Закони ХІІ таблиць - це збірник коротких правил з найважливіших практичних питань. В епоху Законів ХІІ таблиць уже існувало рабство, однак воно ще не було розвинутим і згадки про рабів нечисленні. Правила про зобов’язання (крім позики) досить скупі і свідчать, що процеси обміну були ще мало поширені. У 451 р. до н.е. для складання законів була обрана комісія з десяти осіб. Перші десять таблиць виготолено до кінця 451, дві останні складені в 450.Закони ХІІ таблиць мали велике значення в історії римського права періоду республіки і високо цінувалися римлянами. На основі цих законів набуває подальшого розвитку система національно-римських правових норм. Право розвивалося двома шляхами: 1) шляхом практичного тлумачення Законів ХІІ таблиць; 2) шляхом творення нового законодавства.

8. Роль римського приватного права та його значення для сучасної цивілістики. Характерною рисою приватного права стає диспозитивність норм, які вже не дають вичерпного переліку прав та обов’язків сторін, характеру їхніх дій тощо, а залишають рішення багатьох питань на розсуд сторін.Розглядаючи тенденції розвитку приватного права Стародавнього Риму, необхідно також звернути увагу на те, що однією з них є зміни у системі форм правотуворення.На другий план відходять правові звичаї, законинародних зборів та плебісцити. Разом з тим зростаєзначення сенатусконсультів та конституцій принцепсів,які займають місце законів. Важливим джерелом права стають едикти преторів, які спочатку своїми позовамипідкріплюють норми цивільного права, потім заповню-ють прогалини в ньому і, нарешті, включають положен-ня, які змінюють та доповнюють цивільне право.Крім того, істотно змінюються характер та значенняДіяльності юристів. У цей період вона здійснюється урізних формах. Серед них можна назвати: cavere -складення ділових паперів, формулярів угод і т. п.;agere — поради відносно подання позову і введення його у суді; respondere — консультації, відповіді на запитання, що надходять від приватних осіб. При цьому формою правотворення стають висловлювання правознавців, що мають jus respondendi — право офіційних консультацій.

9. Кодифікація Юстиніана.Найважливіша в римській історії кодифікація пов’язана з ім’ям імператора Юстиніана (527-565 р.р.), який прагнув до створення єдиної правової системи, тобто упорядкування законів, що накопичились за багато століть, та творів римських юристів. З цією метою було запроваджено перегляд положень, що містилися у джерелах римського права.Кодифікація здійснювалася спеціальними законодавчими комісіями протягом більш ніж 30 років (528-565 р.р.) наслідком роботи яких стало видання спеціальних збірників: в 529р. Кодексу Юстиніана (Codex vetus); в 533 р. Дігестів (Digesta - лат.) або Пандектів (Pandectae – грец.) та Інституцій (Institutiones); в 534 р.

Дігести являються найбільшою за об’ємом і найважливішою частиною кодифікації Юстиніана. Поява цього збірника була обумовлена тим, що, як вказував Юстиніан „уся генеалогія законів, що уходить корінням до часів заснування міст Рима та Ромула, настільки заплутана, що розширилася до безкраю і опанувати її не дано ніяким природнім даруванням людини”.

Внутрішня системи Digesta включає: загальну частину, зокрема кн.1 трактує загальні питання права, містить короткий нарис історії права і публічне право; кн.2-46 присвячені приватному праву, зокрема питанням речового права - кн.6-8; зобов’язального права - кн.9-19; особистим правам та сімейному праву - кн.23-27; спадковому праву - кн.28-38. Всі інші книги, за винятком кн.47 та 48, що відносяться до кримінального права та процесу, а також кн..47 (тит.14 та наступні) та кн.50 (тит.1-11 та 15), що мають своїм предметом окремі інститути публічного права, а саме адміністративне право, право імунітету, посольства тощо, складають доповнення до різних частин вказаної внутрішньої системи. Титул ХVI кн.50 „Про значення слів” являє собою тлумачний словник римських юридичних термінів, а титул ХVII цієї ж книги „Про різні правила середньовічного права” містить роз’яснення забутих термінів епохи дії Законів ХII таблиць та преторського едикту.

Інституції. Реформи, які Юстиніан проводив в праві, не могли не торкнутися проблеми викладання самого права, яке здійснювалося на матеріалах, що не були узгоджені з оновленим законодавством Юстиніана, зокрема за підручником Гая (Institutions). Тому було вирішено створити новий підручник і з цією метою комісія у складі того ж Трібоніана і професорів Феофіла і Дорофея у 533 р., користуючись Інституціями Гая, Ульпіана, Флорентіна і Марціана, Кодексом Юстиніана та Дігестами, розробила підручник, який отримав назву Institutiones imperials, і в подальшому використовувався не тільки за своїм основним призначенням, а й як діючий закон, яким повинні були керуватися суди.

За своїм змістом це був невеликий твір, складений за зразком Інституцій Гая, в якому коротко викладалося право часів Юстиніана. Institutiones imperials складалися з 4 книг: 1кн. містила загальні положення про систему римського права; джерела; положення відносно правового статусу осіб, а також інститутів сімейного права. 2кн. присвячувалась речам; праву власності і володіння; узуфруктам і сервітутам; заповіту; 3кн. містила положення по спадкуванню за законом і зобов'язальному праву, включаючи різні види контрактів і квазі-контрактів; 4кн. присвячувалась зобов'язанням з деліктів; системі позовів, преторських інтердиктів; екстраординарному судовому процесу і державним злочинам.