7. Рецепція римського приватного права – це важливе і складне явище суспільного життя, ланка, яка поєднує правовий розвиток Стародавнього світу, Середньовіччя і Нового часу.

Receptio- термін латинського походження, стосовно римського права означає відновлення дії, запозичення, переробка, засвоєння. Внаслідок рецепції римське право відродилось і вдруге підкорило світ.

Початок рецепції відноситься до ХІ-ХІІ ст. Проте вже відомо, що дія римського права не припинялася. У кінці ХІ ст. у Болоньї засновано університет, який незабаром стає всесвітньо відомим центром відроджуваної юриспруденції. Юридична діяльність Болонської школи виявилася насамперед у викладанні римського права. Викладання полягало в читанні і коментуванні джерел, коментарі тлумачились викладачами і тлумачення під диктовку записувались слухачами. Такі тлумачення називаються г л о с а м и, тому звідси і сама школа називається школою глосаторів. Систематичний виклад усього цивільного права не був властивий школі. Найбільшого обсягу рецепція досягла в Німеччині. У Швабському зерцалі 1275 року налічується близько 150 запозичень з кодифікацій Юстиніана. Зазнали впливу і такі пам’ятки німецького права, як Саксонське зерцало, Кароліна та ін. До кінця ХІХ ст. в Німеччині римське право було невичерпним джерелом і класичним зразком для створення норм німецького права. Рецепційоване римське приватне право протягом тривалого часу було чинним у багатьох країнах Європи як загальне. Воно залишило глибокий слід у правосвідомості, цивільному законодавстві, в науці і практиці цивільного права. Початок рецепції римського права пов’язаний з активізацією у ХІІ-ХІІІ ст. міст, насамперед Італії, а згодом і всієї Європи. Рецепції сприяли католицька церква, хоч іноді вона виявляла відкриту ворожість римському праву. Церква була найбільш раннім провідником знання римського права у феодальному світі.

8. Система Римського права. Розумінню сучасного цивільного права в Римі відповідало три існуючих (діючих) системи:

jus civile - цивільне право;

jus gentium - право народів;

jus praetorium - преторське право.

Терміном jus civile, як уже зазначалося, насамперед позначали споконвічне національне давньоримське право, яке поширювало свою дію тільки на римських громадян - квіритів. Тому це право називають ще квіритським правом. Зрозуміло, що воно не могло протягом довгого часу задовольняти потреби тогочасного суспільства, яке бурхливо розвивалося. Відбувалося це шляхом створення нової системи права, яка регулювала відносини римлян і неримлян, так званого jus gentium - права народів.

Так поступово, поряд з цивільним правом і правом народів, виникає ще одна система правових норм, які регулювали майнові відносини, під назвою jus praetorium - преторського права.

Отже, в сучасному розумінні цивільному праву в Стародавньому Римі відповідала сукупність названих трьох систем. Найбільш вдалим єдиним терміном для всієї цієї сукупності систем є jus privatum - приватне право, яке є предметом нашого вивчення.

8. Особливості римського приватного права. Соціально-економічним ґрунтом виникнення і змісту римського приватного права був рабовласницький спосіб виробництва,що зумовлював волю рабовласників. В об’єктивованій формі така воля виражалася в праві, що стверджується низкою висловлювань римських юристів: «будь-який закон є думка (винахід) і дар бога»; «нема сумніву, що сенат може творити право», «те, що вирішив принцепс, має силу закону». Зміст права зумовлювався економічним устроєм суспільства, його соціальною структурою,політичними відносинами. Воно піддавалося впливу історичних традицій, пануючої ідеології та деяких інших факторів. На певному, досить ранньому ступені розвитку суспільства виникає потреба охопити загальним правилом акти виробництва,розподілу і обміну продуктів, що повторюються з дня на день, і потурбуватися про те, аби окремий індивід підпорядковувався загальним умовам виробництва і обміну.В рабовласницькій і феодальній формаціях право відкрито закріплювало станові привілеї, позаекономічний примус, вико-ристовувало найжорстокіші санкції для охорони економічного і політичного всевладдя рабовласників і феодалів. Із встановленням буржуазного ладу значення і характер права змінюються. Відносини капіталістичного виробництва і обміну вимагали розвинених правових систем, відображення в них демократичних принципів та економічних методів примусу, широких можливостей привласнення чужої неоплаченої праці, охорони приватної власності й підприємництва. Однак спрямованість права залишається такою ж — захист інтересів можновладців.Воля народних зборів, сенату і принцепсу зумовлювалася способом виробництва, що панував в тій чи іншій формації на певній стадії її розвитку. Іншими словами, право — продукт поділу суспільства на певні стани. У ньому відбивається воля пануючого стану, спрямована на захист свого панування, своїх інтересів,

9. Поняття звичаю та звичаєвого права. Право як сукупність загальнообов’язкових норм, правил поведінки людини в суспільстві може знайти свій вираз у двох основних формах, які називаються джерелами права, - звичай і закон. Звичай - це безпосередній прояв народної правосвідомості, норма, яка свідчить про своє існування самим фактом свого неухильного застосування. Закон - це свідоме і чітко сформульоване веління уповноваженого на це органу влади.

Початковим джерелом права, початковою формою його утворення в Римі був звичай, тобто норми, правила поведінки, які склалися в самій повсякденній практиці. Такі правила поведінки були в додержавному житті, але тоді вони, природно, ще не мали характеру правових. Якщо такі правила поведінки, які склалися в практиці, не набувають визнання і захисту від держави, то вони залишаються простими звичаями, якщо ж звичаї визнаються і захищаються державою як вигідні і необхідні їй, вони стають юридичними звичаями.

Отже, звичаєве право являє собою найстародавнішу форму утворення римського права. Норми звичаєвого права позначалися в римському праві такими термінами: mores majorum (звичай предків), usus (звичаєва практика), до якої можна віднести commentarii pontificum (звичаї, які склалися в практиці жерців), commentarii magistratum (звичаї, які склалися в практиці магістратів).