1. Предмет римського права.Предметом регулювання цивільного права з самого початку його виникнення і в наступні епохи є інститути майнових прав(і пов’яз за ними інститути сімейного права періоду принципату і абсолютної монархії), які складаються у сфері матеріального виробництва, подальшого обороту товарів, будівництва різних об’єктів, їх ремонту, в сфері побуту і обслуговування тощо.

2. Етапи розвитку римського права. Архаїчний(753 р.до н.е-367 р.до н.е)

Докласичний (367 р. до н.е.-17 р. до н.е.), Класичний(17р. до н.е.-235 р. до н.е.), Посткласичний (4-5 ст. н.е.), Юстиніанів( 527- 565 р. н.е.)

3. Вплив римського права на національне право України. Виходячи з інформації посібників та підручників 90-х років,питання впливу Римського при-

ватного права на Цивільне право України (як і на право інших

колишніх союзних республік СРСР) не розглядається.

Приватне право України формувалося на основі місцевого звичаєвого права,

реципованого Римського та Візантійського права.

Власне, треба мати на увазі, що й через Візантійське право

мав місце вплив права римського оскільки сама Візантія зазнала потужного впливу останнього (реципувала його).

Оскільки Україна тривалий час перебувала у складі Російської

імперії, треба приділити увагу питанням впливу Римського права на цивільне законодавство Росії.

Римське право і Національне право незалежної України знаходяться,

можна сказати, у нестійкому зв’язку, який почав

формуватися ще в СРСР у період так званої «перебудови» Горбачова 80-х

років.

Сутність змін, що намітилися в той час, полягає у визнанні

існування і навіть пріоритету, так званих, «загальнолюдських цінностей».

4. Принципи, які надають сили римському праву.Юридичне значення Римського права полягає

в тому, що понятійний та категоріальний апарат,

термінологія сучасного права ґрунтуються на

ідеях, засадах та визначеннях, розроблених рим-

ською класичною юриспруденцією. Наприклад,

такі поняття як договір, зобов’язання, провина,

інтерес, збитки, компенсація тощо були доскона-

ло опрацьовані ще у Стародавньому Римі.

Отже, вивчення Римського права є необхід-

ним елементом гуманітарної освіти взагалі і тим

більш важливою складовою професійної підго-

товки висококласного правника.

Джерела вивчення Римського права можна

підрозділити на дві великі групи.

До першої відносяться першоджерела: юри-

дичні, історичні, літературні тощо пам’ятки (Зако-

ни XII таблиць, Інституції Гая, Дигести, Інституції,

Кодекс Юстиніана, твори Паула, Ульпіана, Плутар-

ха, Тацита, Тіта Лівія, Цицерона та ін.).

До другої — різноманітна наукова, навчальна

та допоміжна література, присвячена Римсько-

му праву.

5. Які ви знаєте елементи римського права(jus)? - Воно було суворо національним за своїм характером, його норми стосувались тільки римських гро-

мадян.

• В найдавнішу епоху вонобуло тісно пов’язане з релігією. Причому, і право, і релігія

в архаїчному Римі мали виражений прагматичний характер.

Етичних елементів давньоримська релігія містила небагато,

а дароприношення мали характер угоди з богами на предмет

надання сприяння або усунення перешкод у справах. Тому

характерним є те, що відправлення релігійного культу і тлу-

мачення юридичних норм знаходились в одних і тих самих

руках — понтифіків, що були водночас і юристами, і жер-

цями. І хоча в період Ранньої Республіки норми світського

права — «jus» — і релігійного — «fas» — чітко розмежову-

вались, передусім по характеру санкцій, що застосовуються,

але ще тривалий час релігійний відтінок мають багато норм,

а жерці, навіть втративши монополію тлумачення права, за-

лишаються поміж провідних правознавців.

• Для давньоримського права були характерними

сувора формальність, обов’язковість дотримання процеду-

ри, що слугувало запорукою захисту інтересів учасників

правовідносин.

• Римське цивільне право вирізнялося порівняною простотою і нерозвиненістю, оскільки іншого

від нього не вимагав невибагливий давньоримський побут

і торговий обіг.

6. Яка відмінність римського приват.Права від римського цивільного права?.Jus gentium (право народів) — це те, чим корис-

туються народи людства; можна легко зрозуміти його

відмінність від природного права: останнє є спільним

для усього живого, а перше — лише для людей (їх від-

носини) між собою.

Крім того, існує jus civile (цивільне право), котре не

відокремлюється цілком від природного права або ж

права народів, але й не у всьому дотримується їх. Особ-

ливість його полягає в тому, що воно регулює відносини

тільки між римськими громадянами, тобто обмежене за

колом осіб.

Таким чином, співвідношення вказаних видів пра-

ва, на перший погляд, виглядає як концентричні кола:

найменше з них — це цивільне право, котре охоплює

тільки відносини між громадянами Риму, затим йде

«право народів», котре регулює вже не тільки відносини

між римськими громадянами, але й між усіма людьми.

Нарешті, найбільше коло відносин охоплює природне

право, котре стосується всіх живих істот.

Звертаючись до характеристики приватноправових

інститутів в ранньому періоді, слід мати на увазі, що

jus civile ще не завжди чітко розмежовує приватні і

публічні відносини.

Однак основні положення приватного права фор-

муються все чіткіше. Поступово починає складатися

система інститутів, котра охоплює: особи, речі, способи

придбання речей та захисту цивільних прав (позови).