1. Історичні передумови розвитку портретного жанру в українському мистецтві хvii–XVIII століть

1.1 Розкриття передісторії зародження жанру портрета в мистецтві України

Перша половина ХVІІ століття була часом, коли завершилось складання української народності і почався процес утворення нації, особливостей її культури. Протягом попередніх століть відбулося багато подій, зрушень як економічного, так і політичного характеру. За цей період мистецтво України пройшло складний шлях від середньовічної умовності до ствердження гуманістичних ідеалів, зміцнення реалістичних засобів образотворчої мови.

Мистецтво українського народу так само як російського та білоруського, бере свій початок ще з часів Київської Русі. Вже в культурі давньоруських князівств ХІІ – ХІІІ століть виявляються специфічні риси, властиві мистецтву, архітектурі, писемності кожного з них. Українська народність та її культура складались на землях Київського, Переяславського, Чернігово-Сіверського та Гальцько-Волинсько князівств, в яких визначались свої спільні культурно – мистецькі особливості.

Зміцнення економічних зв’язків між окремими землями, їх політичне єднання в боротьбі проти іноземних загарбників сприяли складанню української народності, утворенню її етнічної території, властивих їй особливостей господарського життя, мови, культури й побуту.

В часи важких історичних випробувань духовне життя народу, його етичні й естетичні принципи спрямовуються на утвердження ідеалу героїзму, самовідданості в боротьбі за незалежність батьківщини, що знайшло свій відбиток в пам’ятках літератури, думах та історичних піснях свого часу.

Гордість за славне минуле батьківщини – давньої Русі – пов’язана не лише зі згадками про її державну, політичну міць, а й про високий розвиток духовної і матеріальної культури, про високе й різнобарвне мистецтво, про умілих майстрів у всіх галузях художньої творчості. Творчість народних умільців виховувала здорові естетичні смаки й була тим ґрунтом, на якому розвивалось професійне мистецтво.

Гуманістичні погляди, що відбивали прогресивні риси соціально – економічного розвитку різних країн, поволі охоплювали всі простори Європи і знайшли свій відгук та послідовників на українських землях. Торгівельні зв’язки українських міст з багатьма країнами, потреби вдосконалення ремісничого виробництва та військової справи сприяли нагромадженню відомостей з різних галузей знань. Багато українців виїздили на навчання до різних міст Польщі, Чехії, Італії, Німеччини та Франції.

В рамках релігійного світогляду в Україні набували поширення різні єретичні вчення, які ставили собі за мету звільнити суспільство від обмежень офіційних, церковних догматів, виступали проти збагачення червоних владик і перегукувалися з ідеями реформації.

Хоча в умовах України, що фактично була в колоніальному становищі, всі ці явища не дістали належного й послідовного розвитку, все ж вони визначили ті серйозні зміни, що намітились у суспільно – політичному й культурно – мистецькому житті. Творчість тогочасних майстрів дедалі глибше сповнюється гуманістичним розумінням прекрасного, що зумовлює багато спільних рис українського мистецтва з європейським. Живопис поволі відходить від умовних зображень, в ньому стають помітними риси живого спостереження природи, відтворення реальних почуттів, відбиття психологічних переживань.

В Україні в першій половині ХVІІ століття у зв’язку з подальшим зростанням товарно-грошових відносин й обміну між окремими землями почали зароджуватися буржуазні національні зв’язки, що було визначальним фактором у процесі поступового перетворення української народності у націю. Звичайно, в Росії, яка стала могутньою централізованою державою, цей процес відбувався інтенсивніше, ніж в Україні.

В 1569 році, внаслідок укладання польсько-литовської унії, більшість українських земель відійшло до шляхетської Польщі. Феодально-кріпосницький і національно – релігійний гніт, дедалі збільшуючись, став сильним гальмом економічного і культурного розвитку України. Проте і в цих складних умовах продовжувався розвиток міст в Україні, розвивалися ремесла й торгівля, зароджувались передумови мануфактури, посилювались економічні зв’язки між окремими землями.

Для посилення влади в місті й на селі польська шляхта використовувала католицьку церкву. Феодальна верхівка, виходячи із своїх класових інтересів, зраджувала свій народ, окатоличувалась і об’єднувалась. Вище православне духовенство перейшло у ворожий табір і проголосило в 1596 році у Бресті унію православної церкви з католицькою.

Внаслідок посилення кріпосницького і національного релігійного гніту зростає переселення селян і міської бідноти з Галичини, Волині, Поділля в менш заселені землі Придніпров’я та Слобожанщини. Запорізька Січ стає не лише опорною базою у боротьбі проти турецько-татарської агресії, а й поступово перетворюється на політичний центр українського народу, який піднімається на боротьбу проти панування шляхетської Польщі, орієнтуючись на щільні зв’язки з російським народом. Дедалі частішають селянсько-козацькі повстання, що завершуються перемогою у народно-визвольній війні 1648–1654 років та возз’єднанням України з Росією.

У боротьбі проти католицької церкви досить важливе значення мали церковні православні братства. Вони відкривали школи, засновували друкарні, провадили будівництво, підтримували українських діячів культури й мистецтва. Наприкінці ХVІ – на початку ХVІІ століття виникають школи у Львові, Кам’янці – Подільському, Перемишлі, Галичі, Рогатині. Велику роль у визвольному русі відіграла заснована в 1615 році Київська братська школа. Важливим центром освіти була школа в Острозі. Освіта поступово ставала надбанням не лише представників багатих верств населення, а також і вихідців з народних мас.

В напруженій боротьбі проти феодалів і шляхти, проти іноземних загарбників зростає самосвідомість народу, поглиблюються гуманістичні погляди на людину, її права і гідність. Краса боротьби, звитяги, помста ворогам за народні страждання стає у ХVІІ столітті одним з головних мотивів і усної творчості, і літописання, і багатьох жанрів літератури. Любов до батьківщини – найвища якість людини.

Саме тоді складається в народній уяві образ козака – людяного й чуйного в товаристві, відважного у бою, невимогливого до умов життя, представника героїчної Запорізької Січі. Можливо тому, з’являється таке характерне для України, явище, як народна картина «Козак – Мамай». Герой визвольної боротьби Богдан Хмельницький, Максим Кривоніс, Іван Богун, Данило Нечай та інші оспівуються в народі як люди високих моральних якостей, з широкою душею й світлим розумом. Відомо, що багато з них були високоосвіченими людьми.

Значне місце в розвитку української культури того часу належить взаємозв’язку з російською та білоруською культурою. В основі розширення цих зв’язків, лежала спільність походження трьох близьких за мовою, звичаями і місцем проживання слов’янських народів. Ці обставини знайшли своє відображення в галузі культурно – мистецького життя, в обміні майстрами й мистецькими творами.

В українській культурі того часу відбилась складність історичного моменту, що його переживала країна. В суперечливих формах польсько-українських, культурно – мистецьких взаємозв’язків слід, по-перше, зазначити ті явища, що взаємно збагачували культуру обох народів.

В українських містах працювало багато ремісників – поляків. Жвавий обмін майстрами, що існував в межах польсько-литовської держави, сприяв широкому обміну технічним і мистецьким досвідом, взаємно збагачував мистецьку культуру українського і польського народів.

У культурному житті польської багатонаціональної держави в першій половині ХVІІ століття важливу роль відігравала культура городян (міщан), яка на той час значною мірою задовольняла загальнонародні потреби й відбивала прогресивні погляди новоутвореної міської буржуазії. Культура ця мала переважно антифеодальний відтінок.

Гуманістичні погляди проникають у літературу й мистецтво, в них відбиваються місцеві смаки й традиції. Творчість приїжджих майстрів дедалі дужче підпорядковується місцевим вимогам. Розширюється жанр живопису, де з’являється світська тематика. В різні види образотворчого мистецтва проникають мотиви української народної творчості.

Отже, творчі зв’язки діячів культури і мистецтва різних держав, гуманістична спрямованість їхньої творчості мали позитивне значення для розвитку українського мистецтва.

Обмін надбаннями духовної культури в першій половині ХVІІ століття досяг значного розвитку. Тісні культурно – мистецькі зв’язки були між Україною та Молдавією, Чехією, Словаччиною, Болгарією, Сербією. В Україні працювали іноземці, що походили з північних районів Італії.

Саме в цю добу народжується в надрах живопису окремий жанр – портрет. Розвивається відчуття синтезу, яке вже в першій половині ХVІІ століття досягає високої досконалості й майстерності.

Значення цього важливого періоду в розвитку українського мистецтва полягає не лише в тому, що в цей час було створено багато високохудожніх своєрідних творів, де яскраво позначилися національні риси, а й тому, що він підготував ґрунт для бурхливого розквіту української культури після перемоги у народно – визвольній війні 1648–1654 років.