5.12010101 «Лікувальна справа»

5.12010105 «Акушерська справа»

Семестри:ІІІ - IV

Кількість годин: 1

Синтаксис – душа мови

М. Рильський.

1. Актуальність теми: синтаксис (від гр. sintaxis – поєднання, складання) – це розділ граматики, що вивчає будову словосполучень і речень, їхнє значення та умови вживання у зв’язному мовленні.

Синтаксис пов'язаний з морфологією, адже він вивчає слова як компоненти словосполучень і речень. Кожна частина мови в реченні або виконує функцію якогось члена речення (самостійні слова), або виражає відношення між словами в простому реченні чи частинами складного речення (службові слова). А граматично й інтонаційно оформлену синтаксичну одиницю, що виражає закінчену думку, називають реченням, яке є одиницею спілкування. На відміну від словосполучення, воно є одиницею вищого рівня мови – комунікативною.

2. Навчальна мета: допомагати студентам повторити й узагальнити знання про різні види простих та складних речень; закріпити вміння визначати типи складних речень.

3. Виховна мета: виховувати риси товариськості, взаєморозуміння, взаємоповаги, взаємодопомоги.

Студенти повинні знати: характеристику простих і складних речень.

Уміти: визначати типи простих і складних речень

Зміст теми:

1. Перечитайте текст, пригадайте типи речень та будову складних речень, розділові знаки у них.

Залежно від мети висловлювання речення бувають розповідними, спонукальними або питальними, а в кінці речень ставиться відповідно крапка або знак питання. У розповідних реченнях повідомляється про щось або про когось, за їх допомогою щось описується, стверджується або заперечується.

У спонукальних реченнях виражається наказ, заклик, побажання, порада, розділ, пересторога тощо; у них часто зустрічаються дієслова у формі наказового способу або інфінітиві.

У питальних реченнях містяться запитання; часто в них уживаються питальні слова.

Залежно від емоційного забарвлення речення бувають окличні й неокличні.

Речення називаються окличними, якщо вони вимовляються з додатковою окличною інтонацією, розповідно – окличною, спонукально – окличною або питально – окличною.

Залежно від складу граматичної основи прості речення розподіляються на двоскладні й односкладні.

У двоскладних реченнях є підмет і присудок, а в односкладних – тільки один головний член, який співвідноситься або з підметом або з присудком.

За будовою речення бувають прості і складні. Простими називаються речення, в якому одна граматична основа, складним – є дві і більша кількість граматичних основ. Частини складного речення приєднуються за допомогою інтонації (безсполучникові) складні речення та за допомогою сполучників і сполучних слів (сполучникові складні речення).

Залежно від зв’язку за змістом між частинами і від типів сполучників складні речення бувають складносурядними або складнопідрядними.

Складносурядними називаються складні речення, частини яких рівноправні як за змістом, так і граматично і поєднуються сурядними сполучниками і, й, та, ні…ні, а, але, проте, зате, однак, або, чи, то…то, чи…чи, не то… не то, або…або.

Складнопідрядними називаються складні речення, частини яких нерівноправні за змістом і граматично з’єднані підрядними сполучниками (що, щоб, бо, як, ніби, мов, ніж, хоч, хай, якщо, якби, тому що, через те що, дарма що, не зважаючи на те що) або сполучними словами (хто, що, який, чий, котрий, куди, звідки).

Складні речення можуть бути з різними видами зв’язку:

• із сурядним і підрядним;

• із безсполучниковим і сполучниковим.

Розрізняють два типи порядку слів у реченні: прямий (звичайний) і зворотний (інверсія).

При прямому порядку слів підмет стоїть перед присудком, узгодження означення – після означувального слова, а додаток – перед словом, що ним керує. Інверсія найчастіше використовується в художньому та розмовному стилях.

Найважливіші в реченні слова можуть виділятися не тільки порядком слів, а й логічним наголосом – посиленням голосу.