4. Критерії психічного розвитку.

У концепції періодизації психічного розвитку дитини, розробленої Ельконіним Д.Б. на основі культурно-історичної теорії психічного розвитку, кожен вік виділяють на основі наступних КРИТЕРІЇВ (таких як соціальна ситуація розвитку провідна діяльність, вікові новоутворення) :

1. Соціальна ситуація розвитку - сукупність типових умов життя дитини, особливості її взаємин з дорослими й однолітками, її положення в системі прийнятих у даному суспільстві відносин.

2. Провідна діяльність - це діяльність, розвиток якої зумовлює головні зміни в психічних процесах і психологічних особливостях особистості дитини на певній стадії її розвитку:

- в ній виникають і диференціюються інші, нові види діяльності;

- у ній формуються або перебудовуються психічні процеси;

- від неї найближчим чином залежать основні психологічні зміни особистості дитини, що спостерігаються в даний період розвитку.

3. Вікові новоутворення - узагальнений результат, "підсумок" усього психічного розвитку, що має спонукальну силу для розвитку психіки на наступному віковому періоді.

Приведемо коротку характеристику виділених Ельконіним Д.Б. періодів психічного розвитку, відповідно до наведеної вище схеми:

1-й рік життя - період немовляти.

Соціальна ситуація розвитку (ССР) - повна залежність дитини від дорослого. Навіть елементарні фізіологічні потреби дитина може задовольнити лише за допомогою дорослого.

Провідна діяльність дитини - безпосередньо-емоційне спілкування, тобто спілкування без використання мови.

Новоутворення - формується цілісна картина світу, координація рухів, прямоходіння.

Раннє дитинство (від 1 до 3 років)

ССР - зростає самостійність дитини, дорослий є основним джерелом інформації про навколишній світ. Спільна діяльність з дорослим.

Провідна діяльність - предметно-маніпулятивна (використання предметів відповідно до їх призначення) - у ній відбувається оволодіння суспільно виробленими способами дій із предметами.

Вікові новоутворення - почуття "Я", самосвідомість, мова, практичний інтелект.

Дошкільний вік (3 - 7 років)

ССР - дитина прагне до самостійності, до дорослого життя, але оскільки вона ще не в змозі його вести й оскільки в неї відсутня обов'язкова діяльність, задовольняється потреба в "дорослому житті" у символічному плані, у провідній діяльності – рольовій грі.

Рольова гра - символічне відтворення привабливих, але недоступних форм поведінки; у ній відбувається орієнтація в найбільш загальних, фундаментальних змістах людської діяльності.

Вікові новоутворення - внутрішня позиція, супідрядність мотивів; прагнення до суспільно-важливої діяльності (готовність до школи); наочно-образне мислення, комунікативні уміння.

Молодший шкільний вік (7 - 10-11 років)

ССР - дитина переходить до обов'язкової, оцінюваної і контрольованої діяльності.

Провідна діяльність - навчальна, у процесі якої відбувається засвоєння нових знань, інтенсивне формування пізнавальних й інтелектуальних сил.

Вікові новоутворення - довільність, тобто здатність діяти цілеспрямовано; рефлексія - тобто здатність усвідомлювати свої дії; внутрішній план дій.

Підлітковий вік (11-15 років)

ССР - поведінкова емансипація від дорослих; "уже не дитина, ще не дорослий" – переживання психологічної і соціальної маргінальності; потреба в самоствердженні.

Провідна діяльність - інтимно-особистісне спілкування - побудова довірчих і близьких стосунків з ровесниками на основі особистої симпатії, а також загальних інтересів, загальних уявлень про життя.

Вікові новоутворення - свідома різнобічна самооцінка, побудова Я-концепції; почуття дорослості.

Ранній юнацький вік (15-18 років)

ССР - необхідність професійного, особистісного і життєвого самовизначення.

Провідна діяльність - навчально-професійна, у якій відбувається і перевіряється самовизначення.

Вікові новоутворення - світогляд, життєві плани і перспективи.

Механізм зміни одного вікового періоду іншим - зміна провідної діяльності (виникає нова потреба, потім до неї "підтягується" операціональна сторона діяльності) - потреби переростають можливості, відбувається зміна провідної діяльності, існує 2 типи провідної діяльності:

1 ТИП - діяльності спілкування в системі "дитина - дорослий", у цих діяльностях відбувається інтенсивна орієнтація в основних змістах людської діяльності й освоєння задач, мотивів і норм відносин між людьми. Сюди відносяться безпосередньо-емоційне спілкування дитини, рольова гра дошкільника й інтимно-особистісне спілкування підлітків.

До 2 ТИПУ відносяться провідні діяльності в системі "дитина - суспільний предмет", усередині яких відбувається засвоєння соціальних способів дії з предметами й еталонів, що виділяють у предметах ті або інші сторони. Сюди відносяться предметно-маніпулятивна діяльність, навчальна діяльність і навчально-професійна діяльність.

Таким чином, у дитячому розвитку мають місце,

• з одного боку - періоди, у яких відбувається переважне засвоєння задач, мотивів і норм відносин між людьми і на цій основі - розвиток мотиваційно-потребової сфери ("хочу"),

• з іншого боку - періоди, у яких відбувається переважне засвоєння суспільно вироблених способів дій із предметами, і на цій основі - формування інтелектуально-пізнавальних сил дітей, їхніх операційно-технічних можливостей ("можу").

Чергуючись один з одним, ці періоди утворюють ЕПОХИ. Кожна епоха складається з закономірно зв'язаних між собою двох періодів. Вона відкривається періодом, у якому йде переважне засвоєння задач, мотивів і норм людської діяльності і розвиток мотиваційно-потребової сфери. Тут підготовлюється перехід до другого періоду, у якому відбувається переважне засвоєння способів дій із предметами і формування операційно-технічних можливостей.

Усі три епохи (раннього дитинства, дитинства, підліткового віку) побудовані згідно описаних принципів і складаються з закономірно зв'язаних між собою двох періодів. Перехід від однієї епохи до наступної відбувається при виникненні невідповідності між операційно-технічними можливостями дитини і задачами і мотивами діяльності, на основі яких вони формувалися.

Теоретичне і практичне значення викладеної гіпотези Ельконіна Д.Б. (про періодичність процесів психічного розвитку) і побудованої на її основі періодизації полягає в тому , що:

«- По-перше, вона дозволяє перебороти існуючий у дитячій психології розрив між розвитком мотиваційно-потребової і інтелектуально-пізнавальної сторін особистості, показати суперечливу єдність цих сторін розвитку особистості.

- По-друге, ця гіпотеза дає можливість розглянути процес психічного розвитку не як лінійний, а як такий, що йде по висхідній спіралі.

- По-третє, вона відкриває шлях до вивчення зв'язків, що існують між окремими періодами, до встановлення функціонального значення всякого попереднього періоду для настання наступного.

- По-четверте, наша гіпотеза спрямована на таке розчленовування психічного розвитку на епохи і стадії, що відповідає внутрішнім законам цього розвитку, а не яким-небудь зовнішнім стосовно нього факторам».

Практичне значення гіпотези полягає в тому, що вона допомагає наблизитися до рішення питання про сензитивність окремих періодів дитячого розвитку до певного типу впливів, допомагає по-новому підійти до проблеми зв'язку між ланками існуючої системи освітніх установ. Відповідно до вимог, що випливають з цієї гіпотези, там, де в системі спостерігається розрив (дошкільна установа - школа), повинен існувати більш органічний зв'язок. Навпаки, там де нині існує безперервність (початкові класи-середні класи) повинен бути перехід до нової освітньо-виховної системи.

Прийнята у психології періодизація Виготського-Ельконіна має у своїй основі критерій провідної діяльності (предметно-маніпулятивна діяльність, гра, навчальна діяльність, спілкування та ін.).

Однак психологічні дослідження останніх років дають підставу вважати, що принцип провідної діяльності є дещо абсолютизованим, за його межами залишились інші види діяльності, які можуть бути провідними (у структурі навчальної діяльності: спортивна, художня, музична, ігрова тощо) або можуть залишатися просто значущими, визначаючи спрямованість активності особистості.