3. Економіка

3.1. Деіндустріалізація

За останні 50 років у всіх країнах світу спостерігалося зниження питомої ваги зайнятих і частки промисловості в ВВП. В середньому по світу за 1960-2007 рр.. частка промисловості у ВВП скоротилася з 40% до 28%, а частка зайнятих - до 21%. Деіндустріалізація в першу чергу зачіпає економічно розвинені країни і старі галузі, такі як металургія, текстильна промисловість. Закриття заводів призводить до збільшення безробіття і поява регіональних соціально-економічних проблем. Але паралельно деіндустріалізації відбувається процес реіндустріалізації - розвиток нових, високотехнологічних виробництв, що заміщають старі галузі.

Нові індустріальні країни першої хвилі, що володіли такими конкурентними перевагами як дешева робоча сила і більш низьке податкове навантаження, залучили на свою територію нові галузі промисловості. Це призвело до глобального переносу промислового виробництва в Південно-Східну Азію. У багатьох країнах цього регіону і в інших країнах, що розвиваються транснаціональні корпорації створюють підприємства неповного циклу, що виробляють напівфабрикати або здійснюють збірку готової продукції з імпортних деталей. ^[9]

Характерне для постіндустріальних країн зниження частки зайнятих в промисловості не свідчить про занепад розвитку промислового виробництва. Навпаки, промислове виробництво, як і сільське господарство в постіндустріальних країнах розвинені надзвичайно сильно, в тому числі за рахунок високого ступеняподілу праці, що забезпечує високу продуктивність. Подальшого нарощування зайнятості в даній сфері просто не потрібно. Наприклад, в США в сільському господарстві вже давно працює близько 5% зайнятого населення. ^[10] При цьому США є одним з найбільших світових експортерів зернових. У той же час в галузях транспортування, переробки та зберігання сільгосппродукції зайнято ще понад 15% працівників США. ^[11] Поділ праці зробило цю працю "несільськогосподарським" - цим зайнялися сфера послуг і промисловість, які додатково збільшили свою частку у ВВП за рахунок зниження частки сільського господарства. У той же час в СРСР не було настільки докладної спеціалізації господарських суб'єктів. Сільгосппідприємства займалися не тільки вирощуванням, а й зберіганням, перевезенням, первинною переробкою врожаю. Виходило, що в селі працювало від 25 до 40% працівників. У той час, коли частка сільського населення складала 40%, СРСР забезпечував себе всім зерном (і іншими продуктами сільського господарства, на кшталт м'яса, молока, яєць тощо) сам, а от коли частка сільськогосподарського населення знизилася до 25% (до кінця 1960-х років), виникли потреби в імпорті продовольства, і нарешті, при зниженні цієї частки до 20% (до кінця 1970-х років), СРСР став найбільшим імпортером зерна.

У постіндустріальній економіці найбільший внесок в вартість матеріальних благ, які виробляються саме всередині цієї економіки, вносить кінцева складова виробництва - торгівля, реклама, маркетинг, тобто сфера послуг, а також інформаційна складова у вигляді патентів, НДДКР і т. д.

Крім того, все більшу роль відіграє виробництво інформації. Цей сектор економічно ефективніше матеріального виробництва, так як досить виготовити первинний зразок, а витрати на копіювання несуттєві. Але він не може існувати без:

1. Розвинений юридичного захисту прав інтелектуальної власності. Не випадково саме постіндустріальні країни найбільшою мірою відстоюють ці питання.

2. Права на інформацію, які підлягають юридичний захист, повинні носити монопольний характер. Це є не тільки необхідною умовою для перетворення інформації в товар, але і дозволяє витягувати монопольний прибуток, збільшуючи рентабельність постіндустріальної економіки.

3. Наявності величезної кількості споживачів інформації, яким вигідно її продуктивно використовувати і які готові запропонувати за неї "неінформаційних" товари.