III. Алгоритм вирішення задачі

1. Підприємницький ризик означає невизначеність стосовно одержання загального прибутку — ЕВІТ (до сплати відсотків і податків) від основної діяльності. Він зумовлений багатьма факторами, основні з яких — зміна попиту на продукцію корпорації, зміна цін на вироблену продукцію, а також на сировину, матеріали, підвищення інших витрат на виробництво і збут тощо. Суттєвою складовою підприємницького ризику є так званий операційний ризик, який вимірюється рівнем операційного важеля і залежить від суми умовно-постійних витрат підприємства. До них належать амортизаційні відрахування, сума відсотків за позикові кошти, орендна плата, адміністративно-управлінські витрати, погодинна заробітна плата, витрати на рекламу та ін.

Фінансовий та операційний ризики тісно пов'язані між собою, оскільки витрати з обслуговування боргу (сплата відсотків за позики) належать до умовно- постійних, а отже, при збільшенні частки позикового капіталу (плеча фінансового важеля) дещо підвищується й рівень операційного важеля. Дія операційного важеля виявляється в тому, що будь-яка зміна виручки від реалізації тягне за собою більш значну зміну прибутку. Це зумовлено наявністю в компанії умовно- постійних витрат, що не змінюються (або майже не змінюються) із зростанням або зниженням суми виручки. Відповідно для одержання прибутку підприємство має продавати не тільки кожну одиницю продукції з прибутком, а й певну кількість продукції, щоб покрити всі умовно-постійні витрати. З необхідністю підтримувати виручку не нижче від тієї, що покриває умовно-постійні витрати, пов'язана важливість для будь-якої компанії визначення порога рентабельності (або точки беззбитковості, або точки нульового прибутку), тобто виручки, яка забезпечує повне покриття всіх витрат (змінних і умовно-постійних). Якщо виручка вища за порогову, це забезпечує підприємству певний прибуток, а виручка нижча за по-рогову призводить до збитків. Що більші умовно-постійні витрати, то вищий поріг рентабельності і більші зміни прибутку викликає кожний відсоток зміни виручки від реалізації, то вищий операційний ризик, пов'язаний із цим підприємством, і, отже, вищий рівень операційного важеля.

Отже, показник рівня операційно-фінансового важеля можна використовувати для оцінки сумарного рівня ризику, пов'язаного із структурою витрат і структурою капіталу підприємства, а також для прогнозування чистого прибутку на акцію при різних варіантах темпів зміни виручки від реалізації й виборі різних співвідношень позикових і власних коштів.

Розрахуємо виручку від реалізації:

5,5 х 175000 = 962500 грн.

Змінні витрати становлять:

3,25 х 175000 = 568750 грн.

Валова маржа (виручка - змінні витрати) дорівнює 393750 грн.

ЕВІТ (валова маржа - умовно-постійні витрати + сума відсотків за кредит):

3937500 - 3237500 + 1000000 х ОД = 700000 + 100000 = 800000грн.

Рівень операційного важеля:

Валова маржа / ЕВІТ = 393750 / 80000 = 4,922.

Рівень фінансового важеля:

ЕВІТ/ (ЕВІТ -1) = 80000 / 70000 = 1,143.

Рівень операційно-фінансового важеля становитьб

4,922 х 1,143 = 5,626.

Чистий прибуток (прибуток - податок на прибуток) дорівнюєб 700000 - 0,25 х 700000= 700000 - 175000 = 525000 грн.

ЕР8 = чистий прибуток / кількість простих акцій в обігу =

525000 \ 200000 = 2,625 грн.

Якщо виручка зростає на 10%, то

ЕР8 = 2,625+2,4625 х 5,626x10 / 100 = 2,625+1,477 = 4,112 грн.

Якщо виручка знижується на 10%, то

ЕР8 = 2,625-2,625x5,626x10 / 100 = 2,625-1,477 = 1,148 грн.

2.Розрахунок рівня операційно-фінансового важеля свідчить про те, що менеджери можуть знизити сукупний ризик, пов'язаний з підприємством, по- різному: або підтримувати невисокі рівні фінансового і операційного важелів, або досягти такого самого результату при високому рівні фінансового важеля, якщо компанія має низький рівень операційного важеля, або не підвищувати рівень фінансового важеля, якщо фірма має високий рівень операційного важеля.

Менеджери можуть планувати більше позик, якщо прогнози щодо підвищення виручки сприятливі, оскільки при підвищенні виручки високий рівень операційно-фінансового важеля забезпечує ще більше зростання ЕР8. У цей період інвестори в разі оптимістичних прогнозів щодо розвитку нових галузей промисловості також можуть віддати перевагу тим фірмам галузі, в яких високий загальний ліверид'ж, оскільки це забезпечить високі темпи підвищення чистого прибутку, і діяти навпаки, якщо очікується спад.

Політика управління фінансовими ризиками являє собою частину загальної фінансової стратегії підприємства, що полягає в розробці заходів по нейтралізації можливих негативних фінансових наслідків ризиків, пов'язаних з здійсненням різних аспектів фінансової діяльності.

1. Ідентифікація окремих видів ризиків, пов'язаних з фінансовою діяльністю підприємства. Процес ідентифікації окремих видів фінансових ризиків здійснюється по наступних трьох етапах:

На першому етапі в розрізі кожного напряму фінансової діяльності (окремих видів фінансових операцій) визначаються властивий їм зовнішній або систематичний вигляд фінансових ризиків.

На другому етапі визначається перелік внутрішніх або несистематичних (специфічних) фінансових ризиків, властивих окремим видам фінансової діяльності або намічених фінансових операцій підприємства (ризик зниження фінансової стійкості, ризик неплатоспроможності, структурний ризик, кредитний ризик і т.п.)

На третьому етапі формується загальний портфель ідентифікованих фінансових ризиків, пов'язаних з майбутньою фінансовою діяльністю підприємства (що включає можливі систематичні і несистематичні фінансові ризики).

2. Оцінка широти і достовірності інформації, необхідної для визначення рівня фінансових ризиків. Вибір методів оцінки рівня фінансових ризиків, а також надійність її результатів багато в чому визначаються використовуваною в цих цілях інформаційною базою.

3. Вибір і використання відповідних методів оцінки вірогідності настання ризикової події по окремих видах фінансових ризиків.

4. Визначення розміру можливих фінансових втрат при настанні ризикової події по окремих видах фінансових ризиків.

5. Дослідження чинників, що впливають на рівень фінансових -рисков підприємства. Таке дослідження переслідує ціль з'ясувати рівень керованості окремими видами фінансових ризиків, а також визначити колії можливої нейтралізації їхніх негативних наслідків.

6. Встановлення гранично допустимого рівня ризиків по окремих фінансових операціях і видах фінансової діяльності. Такий рівень встановлюється в розрізі окремих видів фінансових операцій з урахуванням відповідного менталітету керівників і фінансових менеджерів підприємства прихильності до здійснення консервативній, помірної або агресивної фінансової політики з окремих видів фінансової діяльності).

При здійсненні помірної фінансової політики граничними значеннями рівня ризиків окремих фінансових операцій за оцінкою фахівців є:

з фінансовим операціям з допустимим розміром втрат — 0,1;

з фінансовим операціям з критичним розміром втрат — 0,01;

з фінансовим операціям з катастрофічним розміром втрат—0,001

8. Вибір і використання внутрішніх механізмів нейтралізації негативних наслідків окремих видів фінансових ризиків

9. Вибір форм і видів страхування („передачі") окремих фінансових ризиків підприємства.

10. Оцінка результативності нейтралізації і організація моніторинг фінансових ризиків. Система показників результативності нейтралізап негативних наслідків окремих видів

Пропозиції оформляються у вигляді службової записки фінансового менеджера на ім'я виконавчого директора наступними рекомендаціями.

Службова записка - це документ, що адресований керівнику даної ч: вищестоящої установи і містить ґрунтовне викладення якого-небудь питання : висновками і пропозиціями.

Вони містять одні і ті ж реквізити: адресат (кому адресована службові записка); прізвище, ініціали посадової особи і назву посади; місце складання та видання назву виду документа (доповідна записка); заголовок (короткий зміст тексту); текст; додатки (якщо є); індекс, підпис і дату.

Найменування виду документа, дата, назва структурного підрозділ}, заголовок - ці реквізити пишуться в лівому верхньому кутку.

Формуляр службової записки

Назва структурного підрозділу (Кому адресована)

СЛУЖБОВА ЗАПИСКА (Дата) №

Заголовок (короткий зміст тексту)

(Склад інформації) Викладається зміст пропозицій.

Керівник структурного підрозділу (Підпис) (Прізвище та ініціали) Назва структурного підрозділу (Кому адресована)

3. Основною проблемою оптимізації структури капіталу є визначення співвідношення між позиковими і власними джерелами фінансування. Якщо кошти вигідніше брати в борг, то необхідно з'ясувати, до якої межі можна підвищувати це співвідношення, не ризикуючи погіршити ліквідність фірми? Фінансовий важіль (ліверидж — /єуега§е) — показник, пов'язаний з управлінням структурою капіталу корпорації.

З його розрахунком пов'язане визначення плеча, ефекту та рівня фінансового важеля.

Плече фінансового важеля показує фінансовий ризик, пов'язаний зі структурою капіталу.

Перевага фінансового важеля полягає в можливості використовувати капітал, який узято в борг під фіксований відсоток, для інвестицій, що приносять вищий прибуток, ніж сплачені відсотки. Різниця означатиме приріст прибутку акціонерів, які володіють простими акціями. Цей приріст буде тим більший, що довше плече важеля, тобто більше співвідношення позиковий капітал : власний капітал і більша різниця між рентабельністю всього інвестованого капіталу і ставкою позичкового процента. Тому компанія може підвищувати борг доти, поки кредитори здатні давати позики, і в такий спосіб збільшувати дохід на одну просту акцію (ЕР8). Однак фінансовий важіль може мати і зворотний ефект, який одразу ж виявиться, якщо прибуток компанії нижчий від вартості позикового капіталу. Тоді сплачені проценти за кредит зведуть нанівець прибуток акціонерів.

Розглянемо, як проявляється ЕФВ при різних показниках рентабельності активів фірми, плеча фінансового важеля і однаковій процентній ставці за користування позикою.

1. За рентабельності активів ВАТ 20 %.

Якщо частка боргу — 25 %, то рентабельність власного капіталу

Р_вк=20%+25/75(20%-10%)=23,33%,

ЕФВ (ефект фінансового важеля) =3,33%.

Якщо частка боргу — 50 %, то рентабельність власного капіталу

Р_вк=20%+50/50(20%-10%)=30%, ЕФВ = 10%.

Якщо частка боргу — 75 %, то рентабельність власного капіталу

Р_вк=20%+75/25(20%-10%)=50%, ЕФВ = 30%.

2. За рентабельності активів ВАТ 12 %.

Якщо частка боргу — 25 %, то рентабельність власного капіталу

Р_вк=12%+25/75( 12%-10%)= 12,67%, ЕФВ = 0,67%.

Якщо частка боргу — 50 %, то рентабельність власного капіталу

Р_вк=12%+50/50 (12%-10%)= 14,0%, ЕФВ = 2%.

Якщо частка боргу — 75 %, то рентабельність власного капіталу

Р_вк=12%+75/25 (12%-10%)= 18,0%, ЕФВ = 6%.

3. За рентабельності активів ВАТ 18 %.

Якщо частка боргу — 25 %, то рентабельність власного капіталу

Р_вк=8%+25/758%-10%)=7,33%, ЕФВ = -0,67%.

Якщо частка боргу — 50 %, то рентабельність власного капіталу

Р_вк=8%+50/50 (8%-10%)=6%, ЕФВ = -2%.

Якщо частка боргу — 75 %, то рентабельність власного капіталу

Р_вк=8%+75/25 (8%-10%)=2%, ЕФВ = -6%.

При недостатньо високій рентабельності капіталу фірма, що має більшу частку позикового капіталу, швидше втрачає платоспроможність, оскільки виникає від'ємний ЕФВ. У цьому разі підвищується ризик несплати відсотків і повернення боргу для кредиторів. Виходячи з цього кредитори зазвичай визначають верхню межу частки позикового капіталу у структурі капіталу потенційного позичальника. Зарубіжний досвід свідчить, що для промислових компаній ця межа становить 50 %, для підприємств комунальних послуг — 60 %, а торговельні фірми з високоліквідними активами можуть мати ще більшу частку боргу.

4.Частка позикового капіталу впливає і на процентну ставку за кредит. Із збільшенням плеча фінансового важеля позиковий капітал, як правило, дорожчає.

Проте залежність відсотка за кредит від структури капіталу є нелінійною, оскільки на неї впливають також інші фактори, наприклад суб'єктивне рішення кредитора. У таких випадках вирішальну роль відіграє показник рентабельності капіталу. Якщо рентабельність висока, процентна ставка може підвищуватися неістотно, навіть при значному збільшенні плеча фінансового важеля.

Із графіків, побудованих за цими розрахунками (рис.), бачимо, що ЕФВ виявляється яскравіше, якщо різниця між рентабельністю капіталу та процентною ставкою за кредит більша (крива 1). Якщо різниця зменшується, то й ефект менший (крива 2): При подальшому зменшенні різниці спостерігається негативний ефект, тобто рентабельність власного капіталу стає меншою від рентабельності активів (крива 3).

А

Н О

'я

<и ю

03

50

40

20

10

Рис. 1. Зміна рентабельності власного капіталу корпорації внаслідок ефекту фінансового важеля

30

Частка позитивного капіталу в загальній сумі капіталу, %

н X <и О,