3. Знання, навички та вміння мовлення

Знання, навички та вміння, власне і забезпечують формування іншомовної комунікативної компетенції, Для успішного спілкування іноземною мовою на міжкультурному рівні учні мають засвоїти такі знання:

• мовні (лексичні, фонетичні, граматичні);

• країнознавчі – знання учнів про культуру країни, мова якої вивчається (знання історії, географії, економіки, державного устрою, особливостей побуту, традицій та звичаїв країни).

• лінгвокраїнознавчі - знання важливих для спілкування особливостей мовленнєвої та немовленнєвої (міміка, жести, що супроводжують висловлювання) поведінки носіїв мови а певних ситуаціях спілкування, тобто сформованість в учнів цілісної системи уявлень про національно-культурні особливості країни і досягати у такий спосіб повноцінної комунікації.

Навичка - це психічне новоутворення, завдяки якому індивид спроможний виконувати певну дію раціонально, з належною точністю і швидкістю, без зайвих витрат фізичної та нервово-психологічної енергії.

Залежно від виду мовного матеріалу розрізняють слухо-вимовні, граматичні, лексичні, орфографічні та графічні навички. А за спрямованістю мовленнєвих дій комуні кантів на видання або приймання інформації – репродуктивні навички говоріння і письма та рецептивні навички читання і аудіювання.

Схема 2.3. Якості мовленнєвої навички

Основними ознаками навички є

• автоматизованість (швидкість виконання операції);

• стійкість (об’єднання різних труднощів, які досі долалися окремо);

• гнучкість (здатність включатися у нові ситуації);

• відсутність спрямованості свідомості на форму виконання;

• відсутність напруження і швидкої втомлюваності.

Схема 2.4. Етапи формування мовленнєвої навички

Основними етапами формування мовленнєвих навичок є

1. Орієнтовно-підготовчий

• ознайомлення з новим мовним матеріалом

• виконання мовленнєвих або мовних дій за зразком або правилом

2. Стереотипно-ситуативний

• автоматизація мовленнєвих дій в аналогічних ситуаціях мовлення на рівні фрази / речення.

3. Варіююче-ситуативний

• автоматизація мовленнєвих дій у варіативних ситуаціях мовлення на рівні понад фразової єдності.

На першому етапі створюється орієнтовна основа як необхідна умова формування навички. На другому етапі формується автоматизованість та гнучкість мовленнєвої навички. На третьому етапі новий матеріал вживається поряд з тим, що вивчався раніше, завдяки чому формується стійкість мовленнєвої навички, а також продовжує формуватися автоматизованість та гнучкість.

На основі набутих навичок у процесі виконання мовленнєвої діяльності формуються мовленнєві вміння.

Уміння - це отптимальний рівень досконалості мовленнєвої діяльності.

Відповідно до чотирьох видів мовленнєвої діяльності визначають мовленнєві вміння аудіювання, читання, говоріння (у діалогічній та монологічній формах) та письма.

Співвідношення цих умінь у навчальному процесі, як і чотирьох видів мовленнєвої діяльності, змінюються протягом шкільного курсу: на початковому (1-4 класи) та середньому ступенях (5-7 класи) переважає усне мовлення; із 7 до 9 класу зростає роль читання; у старшій школі (10-12 класи) домінує читання. Усне та писемне мовлення розвивається у зв’язку з прочитаними текстами.

Мовні знання та відповідні мовленнєві навички утворюють мовну компетенцію учнів; країнознавчі та лінгвокраїнознавчі знання – соціокультурну компетенцію; мовленнєві вміння – мовленнєву компетенцію. Усі ці види компетенцій формують іншомовну комунікативну компетенцію учнів, розвиток якої є основною метою навчання іноземних мов.

Іншомовна комунікативна компетенція – здатність і готовність індивіда здійснювати іншомовне міжкультурне спілкування з носіями мови у межах, визначених програмою.

Швидкість та якість формування комунікативної компетенції значною мірою залежить від рівня сформованості загальнонавчальної компетенції, яка поділяється на дискурсивну та стратегічну.

Дискурсивна компетенція означає вміння будувати своє мовлення зв’язно,

Стратегічна компетенція охоплює знання різноманітних стратегій здійснення мовленнєвої діяльності: порівнювати мовні явища іноземної та рідної мов, систематизувати, узагальнювати, робити висновки, визначати потрібну інформацію, класифікувати її, групувати, оцінювати, висловлювати власне ставлення до предмета спілкування тощо; вміння користуватися невербальними (пара лінгвістичними засобами) для компенсації дефіциту наявних мовних засобів (компенсаційні вміння): вміння користуватися мовною і контекстуальною здогадкою, довідниками, словниками, різноманітними підказками, опорами, схемами, таблицями тощо; користуватися синонімами, перифразом, тлумаченням тощо; просити уточнити, повторити, перепитати; використовувати жести, міміку.