Лекція 7 аналіз витрат на виробництво і реалізацію продукції

1. Значення і задачі аналізу собівартості продукції. Групування витрат за статтями та елементами витрат.

2. Аналіз витрат на гривню товарної продукції.

3. Аналіз прямих матеріальних витрат.

4. Аналіз непрямих витрат.

5. Резерви зниження собівартості продукції.

1. Важливим показником, який характеризує роботу промислових підприємств, є собівартість продукції. Від її рівня залежать фінансові результати діяльності підприємств, темпи розширеного відтворення, фінансовий стан господарських суб’єктів.

Під собівартістю продукції, робіт і послуг розуміються виражені у грошовій формі витрати всіх видів ресурсів: основних фондів природної і промислової сировини, матеріалів, палива і енергії, праці які використовуються безпосередньо в процесі виготовлення продукції і виконання робіт, а також для збереження і покращення умов виробництва і його удосконалення. Склад витрат, які включаються до собівартості продукції, визначається державним стандартом, а методи калькулювання - самими підприємствами.

Собівартість продукції, являє собою витрати підприємства на виробництво і обіг, є основою співвиміру витрат і доходів, тобто самоокупності - основної ознаки ринкового господарського розрахунку.

Собівартість - один з узагальнюючих показників інтенсифікації та ефективності споживання ресурсів.

Задачами аналізу собівартості продукції є:

1. Оцінка обґрунтованості і напруженості плану по собівартості продукції, витратам виробництва і обігу на основі аналізу поведінки витрат.

2. Встановлення динаміки і ступеня виконання плану у розрізі статей собівартості продукції.

3. Визначення факторів, які вплинули на динаміку показників собівартості і виконання плану, величини й причини відхилень фактичних витрат від планових.

4. Аналіз собівартості окремих видів продукції.

5. Аналіз витрат з метою управління беззбитковістю виробництва.

6. Виявлення резервів подальшого зниження собівартості продукції.

Аналіз собівартості продукції спрямований на виявлення можливостей підвищення ефективності використання матеріальних, трудових і грошових ресурсів в процесі виробництва, постачання і збуту продукції. Вивчення собівартості продукції дозволяє дати більш правильну оцінку рівню показників прибутку і рентабельності, досягнутому на підприємстві.

Планування і облік собівартості на підприємствах ведуть за елементами витрат і калькуляційним статтям витрат.

Елементи витрат:

- матеріальні витрати (сировина і матеріали, покупні комплектуючі вироби і напівфабрикати, паливо, електроенергія, теплоенергія);

- витрати на оплату праці (загальна сума заробітної плати всього виробничого персоналу з надбавками й доплатами, премії, матеріальна допомога й інші витрати на оплату праці на підприємстві);

- відрахування на соціальні потреби (на пенсійне забезпечення, у Фонд соціального страхування на випадок непрацездатності, страхові внески на випадок безробіття, відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства, відрахування на інші соціальні заходи);

- амортизація основних засобів (суми нарахованої амортизації основних засобів і нематеріальних активів);

- інші витрати (витрати на відрядження, витрати із страхування майна, винагороди за винахідництво, оплата робіт із сертифікації продукції, оплата послуг зв’язку, обчислювальних центрів, охорони, орендна плата та ін.)

Групування витрат за елементами необхідне для того, щоб вивчити матеріаломісткість, енергомісткість, трудомісткість, фондомісткість і встановити вплив технічного прогресу на структуру витрат. Якщо доля заробітної плати зменшується, а доля амортизації збільшується, то це свідчить про підвищення технічного рівня підприємства, про ріст продуктивності праці. Питома вага зарплати скорочується і в тому випадку, якщо збільшується доля покупних комплектуючих виробів, полуфабрикатів, що свідчить про підвищення рівня кооперації і спеціалізації.

Групування витрат за призначенням, тобто за статтями калькуляції, вказує, куди, на які цілі і в яких розмірах витрачені ресурси. Вона необхідна для розрахунку собівартості окремих видів виробів у багатономенклатурному виробництві, встановлення центрів зосередження витрат і пошуку резервів їх скорочення.

Основні статті калькуляцій:

- сировина і матеріали;

- зворотні відходи (віднімаються);

- покупні вироби і напівфабрикати;

- паливо і енергія на технологічні цілі;

- основна і додаткова зарплата виробничих робітників;

- відрахування на соціальні заходи;

• загальновиробничі витрати;

• втрати від браку;

• інші виробничі витрати.

Класифікацію витрат можна уявити таким чином:

1. За способом включення у собівартість продукції всі витрати поділяються на прямі і непрямі.

Прямі витрати пов’язані з виробництвом певних видів продукції (сировина, матеріали, зарплата виробничих робітників та ін.) Вони прямо відносяться на той чи інший об’єкт калькуляції.

Непрямі витрати пов’язані з виробництвом декількох видів продукції і відносяться на об’єкти калькуляції шляхом розподілу пропорційно відповідній базі (основній чи додатковій зарплаті робітників чи сім прямим витратам, виробничій площі). Прикладом непрямих витрат є загальновиробничі і загальногосподарські витрати, витрати на утримання основних засобів та ін.

2. В ринковій економіці витрати класифікують на явні і неявні (імпліцитні).

Явні витрати - це альтернативні, що приймають форму прямих платежів постачальником факторів виробництва і проміжних виробів. В число явних витрат входить зарплата робітників, менеджерів, службовців, комісійні виплати торговим фірмам, виплати банкам та іншим постачальникам фінансових і матеріальних послуг, оплата транспортних витрат і багато ін.

Неявні (імпліцитні) витрати - це альтернативні витрати використання ресурсів, які належать власникам фірм або знаходяться у власності фірми як юридичної особи. Такі витрати не передбачені контрактами, обов’язковими для явних платежів, і не відбиваються у бухгалтерській звітності, але від цього вони не стають менш реальними. Наприклад, фірма використовує приміщення, яке належить її власнику, при цьому вона нікому нічого не платить. Отже, імпліцитні витрати будуть дорівнювати можливості отримання грошових платежів за здачу цієї споруди комусь в оренду.