Мережева журналістика

Проектування сайтів

Проектування нового сайта і його наповнення починається з чо­тирьох запитань.

На кого він націлений?

До вас може завітати пересічний іитернет-мапдрівник, який ве­штається сайтами, а можуть навідуватись і серйозні дослідники, яких цікавить ваша місцевість або якась місцева діяльність, але переважна більшість користувачів сайта належатимуть до людей, які живуть чи жили у вашій місцевості. Їхня причетність до місце­вого життя (хоч би йшлося лише про покупки) приведе їх на сайт і приводитиме знов і знов, якщо він їх зацікавить. Як ці люди прово­дять своє життя? Що вони роблять поза роботою? Ось на що має бути спрямований ваш сайт.

Як він виглядатиме і що міститиме всередині?

Сайти пропонують багатющий набір доступних елементів: текст, зображення, заголовки, пошуку базах даних, архіви, внутрішні й зовнішні посилання, графіку (інтерактивну чи статичну), аудіо, ві-део плюс матеріали, які можуть додавати самі користувачі через дошки оголошень і чати. Небезпека в тому, що цей часто приго­ломшливий асортимент можливостей і прагнення задіяти їх усі призводить до того, що форма сайта затуляє його зміст або, що­найменше, заважає його чіткому представленню. Для того, щоб втримати перевагу змісту над формою, ключовим є знання про те, як користувач реагує на ті чи інші елементи, так само, як газетний журналіст знає, що приваблює й цікавить читачів.

Що робитиме цей сайт?

Він буде пропагувати газету, відтворювати або давати інший, мож­ливо, глибший зміст? Варіант сайта, який просто пропагує друко­вану версію газети, в жодному разі не слід відкидати. З огляду на проблеми з налагодженням прибуткової бізнес-моделі мережево­го видання, для декого це може стати хорошим поступом. Короткі презентаційні фрагменти з історій можуть збудити апетит до газе­ти і, залежно від ресурсів, запропонувати також певні інструменти (дошка оголошень, архіви тощо), яких немає в друкованих ЗМ1. Відтворення друкованої версії газети в інтернеті, до якого часто ставляться зверхньо і презирливо називають словом «shovelware» (доважок), теж може бути правильним вибором за певних обста­вин, хоча часто наражає на ризик дати читачам підставу відмови­тись від купування газети. Сміливіший і дорожчий шлях, але по­тенційно далекоглядніший щодо перспектив і прибутків, створення чогось іншого, нового.

Що може інтернет порівняно з друкованими ЗМІ?

В інтернету є свої недоліки, натомість він має: майже необмежену місткість, постійне (майже в реальному часі) оновлення, рухливі картинки, звук, здатність точно вимірювати кількість перегляну­тих сторінок та інтерактивність. Фокус у проектуванні хорошого повинного сайта — спробувати скористатися цими перевагами. Це означає зміст, можливо не доступний у друкованій версії (інтер­активні бази даних, результати пошуків, дошки оголошень тощо) і матеріали, які не надто доступні в друкованому вигляді (необроб-лені матеріали від джерел, довгі списки, результати досліджень, задовгі для друку тощо). Тримаючись цього напрямку, ми зайдемо далеко від звичної новинної/репортажної журналістики й набли­зимось до царини інформаційних центрів і хостінга форумів. Але це означає спиратись на сильні сторони нового засобу комунікації, не просто перекачувати матеріали, легше доступні в друці.

Стартова сторінка

Хоч би якою ви хотіли бачити стартову сторінку — спокійною й офіційною чи рухливою та напханою, як іграшкова крамниця на Різдво, є один елемент, ключовий для вдалого старту будь-якого повинного сайта: контекст. Газети вводять у контекст уже своїм виглядом. Просто вигляд газети говорить читачу, що вона собою являє, хто її виробляє і для кого. Розмір, розмітка тексту, якість паперу, мова, використання ілюстрацій, товщина, фаховий рівень — усе це відразу ж видає місцеву газету, глянцевий національний таблоїд чи таблоїд-додаток до солідної повноформатної газети. По­дивившись на газету, читач може навіть оцінити її достовірність. Однак сайту руках не потримаєш, щоб зробити висновок. Він сам мусить подати контекст, прямо відповідаючи на такі запитання ко­ристувачів, як: де це я? Наскільки воно велике? Це шестисторін-ковий рекламний сайт або онлайнова газета чи журнал на півтори тисячі сторінок? І на ці питання треба дати однозначні відповіді на головній сторінці.

І жодний аспект контексту не потребує більше прямих свідчень, ніж достовірність і професіоналізм сайта. Інтернет має властивість усіх зрівнювати; як наслідок, будь-який дешевий шукач пригод може зробити сайт і, вклавши трохи грошей у дизайн і графіку, виглядатиме на рівних з сайтами багатомільярдних компаній. Гуч­не ім'я в повинних медіях, очевидно, потужна зброя для завоюван­ня довіри, та офлайновий авторитет не завжди автоматично пере­дається в мережу. Втім, для малих і для великих, для багатих і для бідних є один безвідмовний спосіб довести свою правдивість. Він завдячує, певно, найвідомішому умінню ненаукової мережі, яке вона робить краще за всі інші, — здатності розчаровувати.

Таку репутацію невтомно створювали роками різноманітні ре­сурси, які обіцяли більше, ніж могли дати за допомогою галасу, який часто супроводжує навіть найпересічніші сайти; сторінки у стані реконструкції; недійсні посилання; сайти, де ледве можна знайти щось, крім посилань; сайти, що натякають на глибину, а дають поверховість; і сайти, які вважають, що багата анімація може замінити справжню інформацію. Уникайте таких речей на першій сторінці, дайте точний дороговказ до того, що знаходиться всередині сайта; зробіть це чітко й спокійно, і ваш сайт стоятиме на шляху до довіри й вірності користувачів.

Структура сайту

Знання й уміння, потрібні для проектування структури великого сайта, дуже відрізняються від тих, що, зазвичай, застосовує жур­наліст. Вони ближче до фаху бібліотекаря чи спеціаліста з даних. Сайт може містити понад 1000 сторінок, багато з яких можна від­нести до знайомих категорій, та чимало — ні. Є спокуса вигада­ти нові категорії, та це робить рубрикацію сайта дуже складною принаймні у такій формі, яку можна було б розумно розмістити на екрані. Далі виникає проблема таких матеріалів, які насправді можна віднести до більше, ніж однієї категорії: давати посилан­ня на них в обох рубриках чи тільки в одній, сподіваючись на те, що користувач швидко розбереться з логікою вашого покажчика? Далі постає проблема сторінок, які розбухають так, що потребу­ють уже кількох підсторінок. Чи вносити їх у покажчик і якщо тре­ба, то як?

Лишень уявіть собі спробу спроектувати й прорубрикувати ви­черпний мережевий путівник і новинну службу міста — новини, спорт, мистецтво, дозвілля, міські дошки оголошень, комерційні підприємства, реклама, рекламні оголошення, рух транспорту, розклади і так далі, і таке подібне. Коли мені довелося це робити, ми втрьох присвятили створенню керованої структури сайта, яка дозволяла б подальше розширення, два тижні повного робочого часу. А коли рубрикація сайта готова, виникає запитання, виста­вити всю її на першій сторінці чи узагальнити, або дати у вигляді покрокового меню чи відіслати користувача до інших сторінок? А може, виставити заголовки головних розділів, які під наведеним курсором показують у кутку деталізований індекс? На все це немає готових відповідей.

Навігація

У газеті читач, вочевидь, розуміє, де він знаходиться — ближче до початку, середини чи кінця. Крім того, вигляд тексту й оформлення надають йому безліч підказок про те, наприклад, на яку сторінку газети він потрапив — комерційних новин чи репортажів. Дизай­нери газети також піклуються про те, щоб завдяки хорошій сис­темі дороговказів читач постійно уявляв собі «ману» газети. Щоб відтворити цей ефект «віртуальної мапи» на сайті треба:

Орієнтувати читачів щодо масштабу, можливостей і структури сайта

Рубрикація (або, якщо сайт великий, її узагальнений варіант) має бути видимою чи доступною на кожній сторінці. Намагайтесь та­кож показувати графічними засобами, в якому місці всього сайта читач наразі перебуває. Це можна зробити різними способами: від підсвічування назви відповідного розділу до зображення маленької мапи. А коли стаття чи репортаж займає кілька сторінок, указуйте номер сторінки бажано якось так: «2 з 4» абощо.

Скоротити користувачу шлях від А до Б чи Я, якщо йому туди потрібно

Покажіть користувачу простий спосіб повертатись назад до пов­ного головного рубрикатора, а на довгих сторінках — простий шлях повернення вгору чи вниз на сторінці. На сторінках з довгими списками використовуйте абетку, як засіб швидкого переміщення до потрібної частини. Покрокове меню, яке займає небагато міс­ця і видає по кліку користувача повний індекс, чудовий інструмент доступу до повної карти сайта. Такого ж ефекту можна досягти за допомогою мишки, коли якась риса (часто індекс) з'являється внаслідок наведення курсору.

Виділити різні розділи сайту кольором або стилем

Погляньте на будь-яку солідну мережу метро. Вони розрізняють різні лінії за кольорами, позначають кольоровим кодом переходи між лініями і розміщують карти на кожній кожному вагоні.

Крім того, дослідіть інші сайти, щоб визначитись, що наслідувати, а чого уникати.

Чітке меню історій

Традиційно це заголовки, розташовані за вагомістю, датою чи те мою. Якщо ваші статті ще не розведені по категоріях, часто ко рисно буває розшифрувати, про що йдеться (наприклад, Росія економіка, вибори тощо), щоб «проштовхнути» заголовок: «Зло чин: шахрай обдурює банк». Зазвичай, заголовкам бракує інфор­мативності щодо теми чи змісту історії, хіба що їх пише справжній професіонал. Оглядовий абзац підзаголовком також корисний.

Як писати історії для інтернету

Найбільше свободи дає специфіка сайтів, завдяки якій ні довжина окремої історії, ні кількість сторінок тут не обмежуються. Вартість друку 50 і 5000 слів фактично не відрізняється; і відколи базовий стиль сайта запроваджений, байдуже, скільки сторінок друкувати — десять чи одну. Це відкриває кілька можливостей:

Розширена версія друкованої історії

1999 року газета «Верджиніан-Пайлот» (Virginian-Pilot) надру­кувала статтю Голі Гейзер на 2100 слів про «ганебне» становище з наданням допомоги психічнохворим і неповносправним у Вірд-жинії. Сайт газети вмістив версію статті на 3800 слів, детальнішу й доповнену довідковими врізками. Можна також дати додаткову інформацію про передісторію теми. Довгі історії можна розмісти­ти частинами на окремих сторінках. «Чикаго Трибюн» дає близько 500 слів на сторінку, хоча для дуже великих репортажів підійдуть і значно більші порції.

Врізки

У них подають глосарії, хронологічні таблиці, біографії ключових фігур, списки й таблиці (офіційні та створені журналістами) — все це для газети задовге.

Стенограма

На сайті можна розмістити також стенограми інтерв'ю та відкритих зібрань. В інтернет-версії газети «Сан-Сентінел» (Sun Sentinel), наприклад, футбольні фанати можуть прочитати стенограму прес-конференції тренера «Дельфінів» Джимі Джонсона.

Публікація матеріалів першоджерел

Найбільший успіх в історії інтернету мав звичайний текстовий файл без жодної графіки та прикрас. Це була публікація звіту Стара 11 вересня 1998 року. Близько 25000000 людей в усьому світі прочитали його в перші два дні, це перевищує загальний на­клад 50 найбільших американських щоденних газет. Користувачі «Америка онлайн» (AOL) завантажили загалом 10,1 мільйонів інтернет-годин за один лише день. Це показовий приклад голоду за повинними матеріалами з першоджерела. Небагато можна знайти офіційних звітів настільки ж пікантних, як звіт Стара, та на повин­них сайтах завжди має бути місце для урядових рішень, судових справ, порядків денних, протоколів, рапортів, листування, заяв, заявок на забудову та інших офіційних документів, які становлять загальний інтерес.

Гарячі історії

Пристосованість інтернету до постійного оновлення робить його ідеальним засобом інформування про великі сенсації. Один з ме­тодів полягає в тому, щоб не намагатися написати зв'язний звіт до закінчення події, натомість відкрити сторінку й почати наповнювати її шматками інформації кожні 5 — 15 хвилин. Це дає динамічну картину, яку або можна залишити в такому вигляді, як хронологіч ний звіт, або переробити на завершену історію пізніше. Спортивні події також можна висвітлювати в такий спосіб.

Посилання

Посилання на споріднені сайти краще давати у врізках, ніж встав­ляти в текст. Обов'язковий мінімум — створити маленький «ін­декс» організацій і тем, згаданих у певній історії, і дати посилання на їхні домашні сторінки. Ще хороша ідея зробити так, щоб ці поси­лання відкривалися в новому вікні, це стосується будь-якої врізки й передісторії до історії, яку ви розповідаєте. Сайти «Електронний телеграф» (Electronic Telegraph) та «Бі-Бі-Сі» вміють майстерно добирати посилання на сайти, пов'язані з певною історією.

Архів

Завдяки можливості вільно додавати сторінки, інтернет є чудовим носієм для архівів історій, сторінок і ресурсів. Найголовніше тут — чіткий покажчик. Історії в архіві, крім надзвичайно довгих, тре­ба давати на одній сторінці.

Текст у мережі має примітивний вид насамперед через те, що браузер може не розпізнати шрифти оригінального сайта. Справ­ді, єдиний спосіб цілковито контролювати те, що користувачі ба­чать на своїх екранах, це подати його як файл зображень. Однак це подовжує час завантаження і шкодить гнучкості оновлення. Втім, ширину колонок можна контролювати і на це варто зважати. Дослідження Якоба Нітсена для «Сан Майкрсистемс» виявило, що читання тексту з екрана в середньому на 25% повільніше, ніж друкованого. Причини не визначали, та вірогідний підозрюваний — велика ширина колонок, яка застосовується на екрані. Мар­кірований перелік найважливіших моментів історії добре працює в мережі. Виділення певних положень маркуванням завжди ко­рисне.