ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Фразеологізм як одиниця лексико-семантичного рівня мови

1.1 Актуальні питання вивчення української фразеології

1.2 Сутність та ознаки фразеологічної одиниці

1.3 Значення і форма фразеологізму

1.4 Утворення та джерела фразеологізмів

Розділ 2. Критерії класифікації фразеологізмів

2.1 Генетична класифікації фразеологізмів

2.2 Класифікація фразеологізмів за будовою

2.3 Семантична класифікація фразеологізмів

2.4 Стилістична класифікація фразеологізмів

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Кожна мова має свої характерні особливості, які відрізняють її від інших мов, має той лексичний запас, який несе в собі мудрість народу, що творила мову, його вірування, відбитки соціально-економічних, культурних умов життя, зрештою, менталітету. Саме таким джерелом життєвого досвіду народу є фразеологізми. Це лексично неподільні стійкі сполучення слів, які застосовуються для образного називання об'єктів довколишньої дійсності і мають надзвичайну силу експресії. Українська фразеологія є багатою й різноманітною. Чільне місце в ній займають фразеологізми зі словом око/очі, які становлять не лише кількісно чисельну, а й образно багату групу.

Фразеологія тривалий час функціонувала як складова частина лексикології і лише в 50-х роках ХХ ст. виокремилась в окрему дисципліну завдяки працям В.В. Виноградова. Говорячи про історію вивчення української фразеології, насамперед варто згадати імена Авксентьєва Л.Г., Ужченка В.Д., Ужченка Д.В. та Медведєва Ф.П. Саме їхні монографії є основою наукових засад фразеології.

Мета курсової роботи - з'ясувати історію вивчення української фразеології, поняття фразеологізму, його ознаки, дослідити значення, форму і функціонування фразеологізмів зі словом око/очі та класифікувати їх.

Завдання, які необхідно виконати для досягнення мети роботи, - з'ясувати поняття фразеологічної одиниці; дослідити утворення фразеологізмів та їх джерела; визначити ознаки, лексико-семантичну структуру та функціонування фразеологічних одиниць; здійснити класифікацію фразеологізмів зі словом око/очі.

Актуальність роботи полягає в тому, що досліджуються не загальні класифікації фразеологізмів, а зроблена спроба визначити місце фразеологізмів зі словом око/очі в цих класифікаціях.

Предметом дослідження є фразеологізми зі словом око/очі, об'єктом - лексико-семантична структура і функціонування цих фразеологізмів в українській мові. Джерела дослідження - фразеологічні словники української мови, праці мовознавців у галузі фразеології (монографії та наукові статті у фахових періодичних виданнях). Методи дослідження, які використовувались при написанні роботи, такі: описовий (детальний опис одиниці мови), структурно-семантичний метод (опис семантичної структури мовної одиниці у зв'язку з її функціонуванням у мовленні), метод зіставлення, класифікації та систематизації.

Курсова робота має таку структуру:

– вступ;

– основна частина, яка складається з двох розділів. Перший розділ висвітлює історію вивчення української фразеології, поняття про фразеологізм, його ознаки, значення і форму, джерела походження, а в другому розділі розкрито проблему класифікації фразеологізмів, яка здійснюється за різними критеріями - генетичним, семантичним, стильовим, подано класифікацію за будовою та лексико-граматичні групи фразеологізмів;

– висновок;

– список використаної літератури - бібліографія в кількості 30 найменувань.

Теоретичне значення курсової роботи полягає в уточненні дефініції фразеологічної одиниці, з'ясуванні основних її ознак як одиниці мови, її лексико-семантичної структури, у дослідженні основних класифікацій фразеологізмів відповідно до різних критеріїв, що покладені в їхню основу.

ЇЇ практичне значення в тому, що вона може бути корисною для вчителів української мови, учнів та студентів при вивченні фразеології, усіх, хто цікавиться рідною мовою і захоплюється її багатством.

Розділ 1. Фразеологізм як одиниця лексико-семантичного рівня мови

1.1 Актуальні питання вивчення української фразеології

Фразеологія (гр. phrasis- вислів, зворот, lоgos - слово, вчення) - розділ мовознавства, що вивчає усталені вирази, звороти мови. Це мовознавча дисципліна, що всебічно вивчає структуру і семантику фразеологічних одиниць, їхню функцію у мові та мовленні, їхнє виникнення та розвиток[15;6]. ЇЇ становлення активно розпочалось у 40-50-ті роки ХХ ст. Української фразеологія - і функціональна, й історична - виростає на міцному фундаменті фольклористичних, етнографічних, особливо етнолінгвістичних, загально філологічних праць, цінних фразеологічних зібрань О.О. Потебні, М.Ф. Сумцова, І.Я Франка, М.І. Костомарова, П.П. Чубинського, П.О.Куліша, М. Номиса, Б.О. Ларіна.

Згадки про фразеологію зустрічаються у 20 - 30-х роках у різних за обсягом та структурою тогочасних граматиках української мови, метою яких було навчити практично говорити і писати українською мовою тих, хто добре нею не володів. Вперше з'являються двомовні російсько-українські або українсько-російські фразеологічні словники (часто як додатки до граматик), призначені також для практичного оволодіння українською мовою. Невеликі за обсягом , ці фразеологічні словники укладені переважно за темами чи в алфавітному порядку, без урахування структурних, граматичних ознак фразеологізмів [16; 22].

Окремі теоретичні зауваження про фразеологію, про функціонування і роль фразеологізмів у мові художнього чи публіцистичного твору знаходимо в наукових розвідках і підручниках кінця двадцятих - початку тридцятих років. Ці теоретичні зауваження про фразеологію та фразеологічні одиниці торкаються обмеженого кола питань: значення фразеологічної роботи, джерела фразеологізмів, зрідка - стилістична роль фразеологізмів, інколи - визначення, мета фразеології, спроби класифікувати фразеологізми. Межі фразеології як наукової дисципліни не визначалися, внутрішня чи зовнішня структура фразеологізмів залишалася, як правило, поза увагою мовознавців.

Усі роботи про фразеологію цього періоду, особливо фразеологічні словники, характеризуються поспішним опрацюванням матеріалу. Цей поспіх виявляється у суб'єктивному, ненауковому перекладі чи тлумаченні фразеологізмів, у неуважному оформленні прикладів-ілюстрацій. Поза увагою дослідників залишалася стилістична роль фразеології, фразеологія мови певного твору, мова певного періоду, стилю. Всі практичні праці черпали фразеологічний матеріал переважно зі словника Б. Грінченка [16; 22].

Наступний етап у вивченні української фразеології починається після опублікування відомих праць про фразеологію академіка В.В. Виноградова (1946-1947 рр.). Саме з його працями безпосередньо пов'язана фразеологія як самостійна галузь науки і її відокремлення від лексикології. У 40-х роках В. Виноградов розробив свою фразеологічну концепцію. Згідно з нею, стійкість фразеологічної одиниці є наслідком її семантичної спаяності; у фразеологічній одиниці значення цілого ніколи не дорівнює сумі значень елементів; ступінь семантичної з'єднаності слів-компонентів і співвідношення семантики всього вислову з семантикою його окремих складників є основою виділення головних типів фразеологічних одиниць.

„Відштовхуючись від синтаксичних ідей академіка О.О. Шахматова і взявши до уваги деякі думки швейцарського лінгвіста Шарля Балі, В. Виноградов виділив три типи фразеологічних одиниць: фразеологічні зрощення, фразеологічні єдності і фразеологічні сполучення” [28; 7].

М.М. Шанський, прийнявши основу концепції В. Виноградова, доповнив корпус відтворюваних одиниць четвертим типом - фразеологічними виразами - стійкими за своїм складом і вживанням фразеологічними зворотами, які не тільки є семантично подільними, але й складаються цілком зі слів із вільним значенням. Серед них автор розрізняє фразеологічні вирази комунікативного характеру (вовків боятися - в ліс не ходити) і номінативного (трудові успіхи) [28; 8].

Класифікацію В.В. Виноградова - М.М. Шанського, у свою чергу, розширили Л.І. Ройзензон та І.В. Абрамець, виділивши п'ятий тип - фразеологічні суміщені омоніми (махнути рукою, зустрічати хлібом-сіллю, викинути білий прапор). У таких фразеологічних одиниць переносне значення може співіснувати, бути присутнім одночасно з його прямим значенням.

Ще однією фразеологічною концепцією є семантична концепція В.П. Жукова. Провідним у ній є метод аплікації, під яким розуміється прийом накладання фразеологічної одиниці на еквівалентне вільне сполучення; за ним автор визначає ступінь семантичної злитості компонентів і ступінь їх деактуалізації, взаємовідношення внутрішньої форми і фразеологічного значення, межі власне фразеологічної одиниці. Заслугою В.П. Жукова є вчення про смисловий центр фразеологічної одиниці - такий повнозначний компонент, який виконує в складі фразеологізму смислоутворюючу функцію [28; 8].

У семантичній концепції О.М. Бабкіна фразеологічна одиниця розглядається як близька до слова - і за значенням, і функціонально-граматично, але не тотожна йому. У фразеологічному звороті смисл окремого слова певною мірою зникає, семантика словосполучення як цілого при цьому виграє, розвиваючи додаткове, а нерідко й нове значення порівняно з тими значеннями, які є в словах, що входять у дане сполучення.

Семантична концепція В.В. Виноградова, В.П. Жукова та О.М. Бабкіна має чи не найбільше прихильників у сучасній лінгвістиці.

Починаючи з 1948 р. у підручниках з української мови для вищих навчальних закладів та педучилищ з'являються спочатку невеликі, а з часом все більш докладні розділи „Фразеологія”. Досить широко збирається, описується, досліджується фразеологічний матеріал з мови художніх творів.

З цього ж часу фразеологія починає систематично вивчатися у вищій школі, і з кожним роком цей розділ у підручниках української мови стає все детальнішим, ширшим за обсягом. Проте план цього розділу в різних працях один: визначення фразеології і фразеологічної одиниці, класифікація фразеологізмів за В. Виноградовим з ілюстраціями, зрідка - за граматичними ознаками, за значенням; опис джерел поповнення української фразеології і груп за походженням. Зрідка зустрічається у деяких підручниках побіжні зауваження про граматичну структуру фразеологізмів, про їх стилістичну роль. У більшості підручників наводиться значний ілюстративний матеріал.

„У 50-х роках почали з'являтися статті (переважно в журналі „Українська мова в школі ” - тепер „Українська мова і література в школі”), що висвітлюють окремі теоретичні питання української фразеології”[16; 23].

1955 року фундаментальна монографія І.К. Білодіда „Питання розвитку мови української радянської художньої прози” теж має цінні зауваження для всебічного вивчення української фразеології.

Значний вклад у вивчення цього розділу мовознавства зробили Г.М. Удовиченко, М.А. Жовтобрюх, Л.С. Паламарчук, М.М. Пилинський, Н.А. Москаленко, Л.І. Коломієць, Л.Г. Скрипник, В.С. Ващенко, Л.Г. Авксентьєв, О.С. Юрченко, В.Д. Ужченко.

Серед російських вчених, що досліджували українську фразеологію варто відзначити Ф. Буслаєва, О. Сєрова, О. Веселовського, О. Пипіна, О. Шахматова [15; 22].

Українську фразеологію вивчали й інші зарубіжних учені, такі як: Ж. Паулі, В. Залеський, Садок Баронч, С. Рокосовська (Польща), В. Караджич (Сербія), В. Ягич (Хорватія), І. Бідерман, Ф. Кайндль (Німеччина), А. Рамбо, Л. Леже (Франція), В. Ральстон (Англія).