57. Державна політика зайнятості

У нинішній ситуації держава повинна максимально впливати на формування ринку праці, вести активну політику щодо зайнятості населення. В Основних напрямах соціальної політики на 1997—2000 роки визначені основні завдання державної політики в сфері зайнятості й регулювання ринку праці. З метою подолання негативних явищ у сфері зайнятості й вирішення поставлених задач на державному і регіональних рівнях передбачається:

— проведення збалансованої інвестиційної та податкової політики, що стимулюватиме більш повне використання наявних робочих місць, розвиток малих підприємств, капіталовкладення в галузі народного господарства;

— запровадження системи стимулювання розвитку підприємництва, малого та середнього бізнесу, індивідуальної трудової діяльності, особливо на територіях пріоритетного розвитку;

— розроблення спеціальних програм стабілізації економіки для регіонів з високим рівнем безробіття, з виділенням під них пільгових державних замовлень і кредитів підприємствам за умови збільшення кількості робочих місць;

— реформування системи призначення і виплати допомоги з безробіття, розроблення заходів, що сприяли б активному пошуку роботи, участі у громадських роботах і професійній перепідготовці, скорочення терміну безробіття;

— розширення масштабів громадських робіт, організація їх проведення та фінансування з урахуванням якісного складу безробітних і соціально-економічних потреб регіонів та інші заходи.

Основні напрями розвитку трудового потенціалу спрямовано на процеси модернізації у сфері зайнятості відповідно до потреб структурної перебудови господарського комплексу країни і розбудови соціальне орієнтованої економіки. У сфері зайнятості йдеться про створення матеріально-технічних і соціально-економічних передумов для продуктивної зайнятості населення

58. Активні і пасивні заходи регулювання зайнятості населення

До активних заходів належать:

1. Створення додаткових сфер зайнятості (це структуризація економіки, додаткові робочі місця на державних підприємствах, створення нових робочих місць у приватному секторі, організація громадських робіт, сприяння розвитку малого бізнесу, створення умов для іноземних інвестицій та для самозайнятості громадян). 2. Професійна організація населення, перепідготовка та підвищення кваліфікації кадрів. 3. Посилення мобільності робочої сили. 4. Субсидіювання частини витрат підприємств на заробітну плату. 5. Надання допомоги в працевлаштуванні. 6. Надання допомоги в разі трудової міграції. 7. Розвиток служби зайнятості тощо.

До пасивних заходів регулювання зайнятості відносять асигнування коштів та часткове відшкодування безробітним утрати доходів, на забезпечення дострокового виходу на пенсію та інші грошові допомоги. На відміну від активних заходів, ці заходи не впливають на регулювання попиту і пропозицію робочої сили.

59. Глобалізація економіки та її вплив на зайнятість

Сучасні світові тенденції у сфері зайнятості та соціально-трудових відносин насамперед обумовлені глобалізацією національних економік та зближенням трудових норм, прав і гарантій у різних країнах.    До найбільш характерних тенденцій розвитку соціально-трудових відносин у розвинених країнах світу, які домінують в глобалізаційному середовищі, доцільно віднести: - формування нової якості робочої сили та підвищення ролі висококваліфікованої праці в сфері виробництва продукції, особливо науково-технічного продукту; - запровадження цілісної системи державних соціальних гарантій найманих працівників; - підвищення ролі менеджменту персоналу; - формування нової філософії менеджменту, коли соціальні функції підприємства все більше визначають та підкреслюють функції економічні; - зміна силової конфронтації у соціально-трудових відносинах на договірні засади узгодження інтересів соціальних партнерів; - розширення участі найманих працівників в управлінні; - відмова від тейлорівсько-фордівської системи організації праці та авторитарного стилю управління; - розвиток систем участі працівників у прибутках підприємств та їхній власності; - розширення "прозорості" у відносинах між працівниками й роботодавцями; - поступове підвищення реальних доходів працюючих, "соціалізація" відносин між працею й капіталом. Можна виділили дві полярні тенденції впливу глобалізації на зайнятість: З одного боку, в умовах “глобалізованого” ринку праці підвищується попит на фахівців високої кваліфікації, підвищується також і їх заробітна плата; з’являються більш зручні і гнучкі принципи організації праці. З іншого боку – під впливом глобалізації і посилення міжнародної конкуренції підприємці шукають можливості скорочення витрат. Вони переміщують підприємства в інші країни, де можливо скоротити виробничі чи транспортні витрати. Через це звільняється значна частина працівників такого підприємства.