5.2. Функціональне зонування

5.2.1. Лісопарковий пояс

Навколо міста формується лісопарковий пояс шириною 5-20 км (залежно від величини міста), який об’єднує прилягаючі до міської території лісові масиви. Території лісових масивів необхідно відповідним чином зонувати і пристосовувати для різних видів відпочинку. Тут слід передбачати місця для розташування туристичних пансіонатів, таборів і кемпінгів автотуристів, трасувати мережу прогулянкових стежок, облаштовувати територію з метою підтримання її чистоти та санітарного стану.

Розмір території лісопарків рекомендується приймати для найбільших міст 20-25 га на 1000 мешканців, для великих – 15-20 га, для малих міст – 10-15 га.

Збереження приміських лісів, їх розширення, систематичне оновлення шляхом заміни малоцінних порід дерев більш цінними, формування великих лісових полян, організація видових майданчиків на найбільш високих ділянках рельєфу, використання водної мережі для відпочинку належать до основних завдань формування лісопаркового поясу міста.

Впровадження нових елементів у ландшафт приміської зони необхідно здійснювати тактовно, без порушення природної краси лісових масивів, водних дзеркал, характерних ділянок рельєфу.

Наприклад, у склад лісопаркового поясу Львова входять Брюховицький, Винниківський та Оброшинський лісові масиви, характерні різноманітною рослинністю і тваринним світом. У склад приміської зони Львова входять території природного заповідника “Розточчя”, природні заказники, геологічні і ботанічні пам’ятки природи, а також пам’ятки садово-паркового мистецтва. До них належать ландшафтні заказники Завадівський, Гряда, Винниківський, Липниківський, парки в Великому Любені та Оброшині.

Відомим у світовій урбаністиці прикладом комплексного розвитку лісопаркового поясу навколо найбільшого міста може служити лісопарковий пояс Лондона, планомірне формування якого почалося ще на початку ХХ ст.

5.2.2. Території дачних і садівницьких поселень

Значні території навколо великих міст України зайняті масивами ділянок (площа окремої ділянки в межах 0,05-0,06 га) дачних і садівницьких товариств, сформованих у 1960-1970-х роках. В умовах тогочасних адміністративних обмежень і дефіциті будь-яких будівельних матеріалів великі масиви таких ділянок часто самотужки забудовувалися тимчасовими будівлями і спорудами досить непривабливого вигляду. В 1990-х роках більшість дачних і садівницьких ділянок були приватизовані, що сьогодні часто створює суттєві труднощі для належного розвитку приміських зон.

Нормативними документами України (ДБН 360-92 та ін.) встановлено, що дачні і садівницькі поселення розташовуються за межами міських чи сільських поселень. Їх території призначаються для позаміського відпочинку, ведення садівницького та городницького господарства з можливістю будівництва садових або дачних будинків.

Дачний будинок – це житловий будинок для використання протягом року з метою позаміського відпочинку. Садовий будинок – це будівля літнього (сезонного) користування, яка не відповідає нормативам, встановленим для житлових будинків.

Дачні та садівницькі поселення поділяються на малі – від 30 до 100 ділянок, середні – від 101 до 300 ділянок, великі – більше ніж 300 ділянок.

Територія дачного чи садівницького поселення розділяється на зони індивідуального (садові чи дачні ділянки) та загального користування (вулично-дорожна мережа та громадські будівлі). Зона індивідуального користування з вулично-дорожною мережею повинна складати до 90 % від загальної території поселення.

5.2.3. Території масового відпочинку

У приміській зоні (особливо великих міст) основна увага надається організації відпочинку міського населення. Для розташування установ, закладів та об’єктів відпочинку слід використовувати найбільш мальовничі місця приміської зони, наближені до водойм та лісових масивів, натомість віддалені від джерел забруднення повітря і води. Такі об’єкти повинні мати зручні пов’язання з основними транспортними шляхами, що ведуть до міста.

Зони короткочасного відпочинку звичайно розташовуються на приміській території з урахуванням доступності їх на громадському транспорті до 1,5 год.

Розміри територій цих зон можна приймати з розрахунку 500-1000 кв.м на одного відвідувача, в тому числі та частина, яка інтенсивно використовується для активного відпочинку, повинна становити не менше 100 кв.м на одного відвідувача.

Відстані між зонами короткочасного відпочинку і ділянками курортно-рекреаційних установ, садівницьких товариств, автомобільних доріг загальної мережі і залізниць необхідно приймати не менше 500 м.

У приміських зонах завжди активно використовуються наявні водойми : озера та ріки. Площу річкових і озерних пляжів потрібно приймати не меншу 8 кв.м на одного відвідувача, а довжина берегової смуги на одну особу не може бути меншою 0,25 м.

На прилеглих до пляжів територіях передбачається створення припляжної і акваторіальної (водної) зон. Для орієнтовних розрахунків площу вказаних зон на одного відвідувача можна приймати : припляжної – 15 кв.м, акваторіальної (водна поверхня для купання) – 5 кв.м.

З метою збереження цінних природних якостей приміської зони потрібно регулювати кількість одночасних відвідувачів відпочинкових територій. Для цього для озеленених територій встановлені відповідні показники. Наприклад, для парків-курортів кількість одночасних відвідувачів становить 50 чол/га, для парків зон короткочасного відпочинку – 20 чол/га, для лісопарків – 10 чол/га, для лісів – 1-3 чол/га.