Програма роботи

1. Вивчити будову і принцип роботи обладнання для створення і підтримання параметрів мікроклімату: ПВУ-4, ТГ-1,5, КВ-300М, ТВ-6,0.

2. Засвоїти правила підготовки до роботи і технологічного налагодження установки ПВУ-4 на заданий режим.

3. Засвоїти правила користування контрольно-вимірювальними приладами.

4. Визначити відносну вологість психрометром Асмана.

5. Визначити за результатами замірів відносну вологість повітря аналітичного за і-d діаграмою і психрометричного графіку.

6. Визначити швидкість руху повітря природної вентиляції в лабораторії і на виході із сопла ПВУ-4.

Зміст звіту

1. Записати основні техніко-економічні дані ПВУ-4, КВ-300М, ТВ-6,0, ТГ-1,5.

2. Описати порядок визначення параметрів повітря за і-d діаграмою.

3. Результати вимірювань і розрахунків параметрів мікроклімату занести до таблиці 1.

4. Описати будову, процес роботи, правила технологічного налагодження ПВУ-4, КВ-300М, ТВ-6,0, ТГ-1,5.

5. Нарисувати конструктивно-функціональні схеми ПВУ-4, КВ-300М, ТГ-1,5.

6. Вказати можливі несправності вищеперерахованиго обладнання, причини та способи їх усунення.

Контрольні запитання

1. Яке призначення калориферів, котлів, теплогенераторів у сільськогосподарському виробництві?

2. Які основні параметри мікроклімату ви знаєте?

3. За допомогою яких приладів здійснюється контроль параметрів мікроклімату?

4. За рахунок чого підігрівається повітря у ПВУ-4, ТВ-6,0, ТГ-1,5?

5. Який порядок запуску в роботу ТГ-1,5?

6. Який елемент котла КВ-300М підвищує його коефіцієнт корисної дії?

7. Які ви знаєте режими роботи ПВУ-4?

8. Як визначити вологість повітря за і-d діаграмою?

9. Що таке температура точки роси?

Література

1. Зайцев А.М. и др. Микроклимат животноводческих комплексов.- М.: Агропромиздат, 1986.

2. Карташов Л.П. и др. Механизация электрификация животноводства. –М.: Агропромиздат, 1987.

3. Посібник практикум з механізації виробництва продукції тваринництва. І.І.Ревенко та ін. – К.: Урожай, 1994. – 288с.

4. Проектування механізованих технологічних процесів тваринницьких підприємств. Ревенко І.І. та ін. – К.: Урожай, 1999. – 187с.

5. Строй А.Ф. Теплоснабжение і вентиляция сельскохозяйственных зданий и сооружений, - М.: Высшая школа, 1983.

Методична довідка

Значну частину року більшість тварин і птиці знаходяться в приміщеннях. У зв’язку з цим в тваринницьких приміщеннях необхідно створювати мікроклімат фізіологічного комфорту, який би сприятливо впливав на стан здоров’я тварин, їх продуктивність та якість продукції.

Мікроклімат тваринницького приміщення – це сукупність фізичних і хімічних параметрів його середовища. Відхилення параметрів мікроклімату від фізіологічно зумовлених норм послаблює опірність тварин до захворювань, спричиняє відхід молодняку (особливо птиці) до 40%, зниження надою молока на 10-20%, зменшення приросту маси на відгодівлі до 30%; потребує додаткових витрат кормів.

Мікроклімат у тваринницькому приміщенні формується, в першу чергу, параметрами повітряного середовища – температурою, відносною вологістю, хімічним складом, механічною та бактеріологічною забрудненістю, швидкістю переміщення потоків повітря. До зазначених параметрів також відносять освітлення приміщення.

Для підтримання мікроклімату в тваринницьких приміщеннях на рівні нормативних вимог застосовують системи вентиляції. Системи вентиляції розрізняють за призначенням – загальні та локальні; організацією повітрообміну – припливні, витяжні і припливно-витяжні; способом збудження повітря – природні та примусові.

Найрадикальнішим способом формування мікроклімату в тваринницьких приміщеннях є кондиціювання повітря. При цьому його можна охолоджувати чи підігрівати, підсушувати чи зволожувати, очищати від пилу, іонізувати тощо.

При налагодженні і експлуатації систем мікроклімату визначають якість регулювання температури, відносної вологості і швидкості руху повітря.

Вимірювання кожного параметра здійснюється в декількох (3...5) точках. Кінцевий результат заносять до таблиці, як середнє статистичне. Середньостатистичну температуру і вологість визначають в трьох точках: в середині приміщення і в торцях (по діагоналі) на висоті 0,2 – 0,5м і 1,5м від підлоги.

Порядок виконання вимірювань вологості психрометром:

1. Зняти прилад із штатива, візуально визначити „мокрий” термометр, і при вертикальному положенні приладу намочити матерію дистильованою водою за допомогою піпетки. Температура води повинна відповідати температурі приміщення, де відбувається вимірювання. Завести пружинний завод вентилятора до відказу. Покази за термометрами („мокрим” і „сухим”) знімають після 4 хв. роботи вентилятора.

2. Визначають за результатами замірів відносну вологість повітря за формулою:

φ_р=(Р_м – 0,5(t_c – t_м)Р_ат

де Р_м , Р_с – пружність водяної пари при температурі „мокрого” і „сухого” термометрів, мм.рт.ст;

t_c , t_м – покази температури, відповідно „сухого” і „мокрого” термометрів, ⁰С;

Р_ат – барометричний тиск, мм.рт.ст;

100, 0,5 – психрометричні коефіцієнти;

755 – середній барометричний тиск.

Вологість повітря можна визначити за психрометричним графіком (рис.1) використовуючи покази „сухого” і „мокрого” термометрів. Для цього на графіку знаходять прямі температур t_c і t_м, а точка їх перетину відповідає відносній вологості повітря (φ_п).

3. Знаючи температури t_с і t_м, за І-d діаграмою (рис.2) визначають відносну вологість повітря (φ_д).

Послідовність виконання операцій для визначення відносної вологості повітря за і-d діаграмою вказана стрілочками і цифрами. Спочатку наноситься лінія t_м (0-1) за показами „мокрого” термометра до точки М на лінії φ=100% (стан насиченого повітря при t_м). Із точки М по лінії і=соnst (1-2) піднімаються вверх до лінії, яка характеризує температуру t_с (2-3). Перетин цих ліній вкаже нам на точку С.

Для точки С визначаємо відносну вологість φ (%), температуру точки роси t_р (⁰С), вологовміст d_с (г/кг). Отримані дані заносимо до таблиці 1.

4. Визначення швидкості руху повітря. При замірі малих швидкостей (природна вентиляція – до 3 м/с) використовують кататермометр.

Шкала приладу відградуйована від 33 до 40. Перед замірами кататермометр опускають у воду температура якої 65-80⁰С і витримують до тих пір, поки спирт дійде приблизно до половини верхнього розширювального капіляра і повного видалення повітря із трубки. Потім добре витирають (щоб був сухим) і підвішують вертикально в тих же місцях, що і психрометр. За секундоміром фіксують тривалість його охолодження від температури t=38⁰С до t=35⁰С і визначають величину охолодження кататермометра:

Н=F/Т_о ,

де F – фактор ката термометра, нанесений на стержні;

Т₀ – тривалість охолодження, с.

Після цього визначають середню різницю між середньою температурою приладу під час досліду ( ) і середньою температурою повітря, ⁰С:

де t₁ , t₂ – температура повітря на початку і після закінчення досліду, ⁰С.

За величиною відношення Н/θ , виходячи із даних таблиці, визначаємо швидкість руху повітря, або за залежністю

,

де А=0,29, В=0,203, к=1,994 при υ≤1м/с;

А=0,29, В=0,366, к=0,174 при υ>1м/с.

Результати замірів і розрахунків заносять в таблицю 1.

Якщо швидкість повітря більше 1м/с, то застосовують крильчасті і чашечці анемометри. Для роботи з анемометром включають установку ПВУ-4 і визначають швидкість повітря на виході із сопла. Анемометр встановлюють так, щоб вісь обертання чашок була перпендикулярна напрямку повітряного потоку з відхиленням не більше 12...15⁰. При більшому відхиленні може бути помилка. Заміри повинні тривати не менше 30с. Середня швидкість руху повітря за анемометром визначається із виразу:

,

де п₁, п₂ – кількість обертів, які відраховані за мітками, відповідно, під час першого і другого відліках;

Т₁, Т₂ – відповідно тривалість кожного вимірювання, с.

Дійсну швидкість визначають за графіком або за залежністю, м/с:

,

де а – швидкість джерела потоку при якому анемометр припиняє своє обертання, а = 0,4...0,8 м/с;

в – коефіцієнт:

,

де β – кут нахилу тарувальної кривої до осі абсцис, tgβ=0,92...0,93 при υ=1...20 м/с.

Отримані дані записують в таблицю 1.

Таблиця 1

Результати вимірювання і розрахунків параметрів мікроклімату

Назва приладу	Місце замірів	tс, 0С	tм, 0С	∆t, 0С	φр, %	φп, %	φд, %	tр, 0С	υ, м/с	υд, м/с	d, г/кг

Тепловентилятори типу ТВ призначені для створення оптимальних параметрів мікроклімату на тваринницьких комплексах. Промисловість випускає шість типорозмірів тепловентиляторів: ТВ-6, ТВ-9, ТВ-12, ТВ-18, ТВ-24, ТВ-36, які відрізняються один від одного повітря- і теплопродуктивністю; конструктивна схема їх однакова.

Тепловентилятори типу ТВ призначені для створення оптимальних параметрів мікроклімату на тваринницьких комплексах. Промисловість випускає шість типорозмірів тепловентиляторів: ТВ-6, ТВ-9, ТВ-12, ТВ-18, ТВ-24, ТВ-36, які відрізняються один від одного повітря- і теплопродуктивністю; конструктивна схема їх однакова. До складу кожного тепловентилятора входять каркас 1 (рис.3), відцентровий вентилятор 8 з приводом від двошвидкісного електродвигуна 10, калорифер 3, жалюзі 5 з приводом від випаровувального механізму 6, панелі 7, всмоктувальний 4 і нагнітальний 9 патрубки.

Рис. 3. Тепловентилятор типу ТВ:

1 – каркас; 2 – пристрій керування; 3 – калорифер; 4 і 9 – всмоктувальний і нагнітальний патрубки; 5 – жалюзі; 6 – випаровувальний механізм; 7 – панель; 8 – відцентровий вентилятор; 10 – двохшвидкісний електродвигун.

Каркас зварної конструкції із гнутого профілю закривають панелями, покритими із середини тепловентилятора ізоляційним матеріалом.

Відцентровий вентилятор двостороннього всмоктування складається із равлика, крильчатки, вала і підшипників. При вмиканні тепло вентилятора відцентровий вентилятор всмоктує зовнішнє повітря через блок жалюзів і калориферний блок і подає його через нагнітальний патрубок в приміщення.

Для підігрівання повітря використовують біметалічні калорифери з накатним оребренням. Калорифери закріплюють до каркасу з зовнішньої сторони на вході в вентилятор. Для попередження замерзання на його вхідному патрубку встановлюють термодатчик. Жалюзі служать для регулювання кількості повітря, яке проходить через калорифер і обвідний канал. Вентилятор приводиться в дію від двошвидкісного електродвигуна за допомогою клинопасової передачі. Керують тепло вентиляторами за допомогою пристрою керування „Приток-1”, яке в залежності від зовнішньої температури працює в літньому (без теплоносія в калориферах) і зимовому (з теплоносієм) режимах.

При роботі тепловентилятора в літньому режимі жалюзі відкриті. Повітря проходить через всмоктувальний патрубок, калорифер, жалюзі і відцентровим вентилятором подається через нагнітальний патрубок в приміщення. Вентилятор працює при максимальній частоті обертання, якщо температура всередині приміщення „Вище норми”, „Норма”, а при понижені температури всередині приміщення „Нижче норми” автоматично перемикається на мінімальну частоту обертання.

При роботі тепловентилятора в зимовому режимі повітря через всмоктувальний патрубок поступає до калорифера, нагрівається і відцентровим вентилятором через нагнітальний патрубок подається в приміщення. Вентилятор працює при мінімальній частоті обертання, якщо температура всередині приміщення „Норма” і „Нижче норми”, при цьому жалюзі закриті. При досягненні температури в приміщенні „Вище норми” відкриваються жалюзі. Якщо після відкриття жалюзі температура повітря в приміщенні не знизиться до норми, то електродвигун автоматично перемикається на максимальну частоту обертання. При досягненні заданої температури повітря в приміщенні вентилятор знову працює на мінімальній частоті обертання, при цьому жалюзі закриті. Технічна характеристика тепло вентиляторів типу ТВ приведена в таблиці 2.

Таблиця 2

Технічні характеристики вентиляторів типу ТВ

Показник	ТВ-6	ТВ-9	ТВ-12
Тип калорифера в складі тепловентилятора	КСк4-7	КСк4-8	КСк4-9
Повітряпродуктивність, тис.м3/год	3...6	4,5...9	6...12
Теплопродуктивність, кДж/год	250000	335000	460000
Повний тиск, Па	392	392	392
Температура теплоносія (води), 0С: на вході в калорифер на виході з калорифера	150 70	150 70	150 70
Встановлена потужність, кВт: на першій частоті обертання ротора на другій частоті обертання ротора	0,55 2,0	2,2 3,6	3,2 5,3
Маса, кг	230	280	325

В зимовий період припливно-витяжна вентиляція працює з підігрівом повітря теплогенераторами.

Основні марки теплогенераторів, які використовуються на тваринницьких фермах і комплексах: ТГ-1А; ТГ-1,5; ТГ-2,5А; ТГ-3,5; ТГ-150; ТГ-500; ТГА-50.

Система керування теплогенераторами передбачає автоматичне регулювання їх теплопродуктивності за принципом „великий вогонь – малий вогонь”.

Основні складові частини генераторів: корпус, захисний кожух, теплообмінник, датчики, димохід, вентилятор, форсунки, шафа керування.

Камера згоряння призначена для спалювання суміші повітря з рідким паливом. Для збільшення поверхні тепловіддачі вона має ребра з внутрішніми вставками. Продукти згоряння, рухаючись у просторі між вставками і ребрами, віддають своє тепло стінкам ка­мери згоряння. Перед камерою згоряння в корпусі встановлений вен­тилятор з електродвигуном. Він відбирає тепло від зовнішньої по­верхні камери згоряння і разом з повітрям подає його в приміщення.

Рис. 4. Схема теплогенератора ТГ-1,5:

1 – димохід; 2 – датчики; 3 – теплообмінник; 4 – корпус; 5 – захисний кожух; 6 – вентилятор; 7 – форсунка; 8 – шафа керування.

Конструкцією вентилятора передбачена можливість зміни кута нахилу його лопатей, чим змінюють продуктивність вентилятора.

В свою чергу продуктивність вентилятора (і відповідно ступінь нагрівання повітря) зумовлена різним опором трубопроводу залежно від його довжини і поперечного перерізу.

Форсунка має вигляд низьконапірного пневматичного пальника для спалювання рідкого палива (технічний гас). Подача повітря для розпилювання палива здійснюється не від головного вентилятора, а від окремого з індивідуальним електродвигуном. Цим же електродвигуном приво­диться в дію паливний насос. В системі подачі палива встановлений фільтр. Запалювання суміші відбувається від електричної іскри. Си­стема автоматичного керування забезпечує пуск теплогенератора у заданому режимі, автоматичне вмикання і вимикання теплогенерато­ра і підтримує задану температуру повітря в приміщенні, автоматич­ну зупинку теплогенератора при зриві полум'я з форсунки.

Процес роботи теплогенератора відбувається так. Відразу ж після включення в роботу здійснюють автоматичну продувку теплогенера­тора протягом 10-15 с, включають подачу палива, запалюють палив­ну суміш. Паливо, розпилюючись, надходить у камеру згоряння у формі конуса. Повітряний потік перемішується з паливом, суміш запалюється і згоряє. Продукти згоряння нагрівають стінки камери згоряння і виходять через димову трубу. Після прогрівання камери згоряння до температури 35-40⁰С автоматично вмикається голов­ний вентилятор. Повітря, проходячи між корпусом і теплообмінни­ком, підігрівається, відбирає від їх стінок тепло і надходить у примі­щення. Про температуру нагрівання в приміщенні сигналізують встановлені в ньому датчики системи автоматичного керування. Після досягнення заданої температури повітря у приміщенні, автоматично припиняється подача палива та повітря і зупиняється головний вен­тилятор.

Таблиця 3

Технічні характеристики теплогенераторів

Показник	ТГ-1А	ТГ-1,5
Номінальна теплопродуктивність, кДж/год	420000	672000
Об’ємна витрата нагрітого повітря, м3/год	6000	12000
Температура нагріву повітря, 0С	56	50
Паливо	гас технічний	пічне
Максимальна витрата палива, кг/год	12	17
Робочий тиск паливного насоса, Мпа	0,78	0,88
Потужність електродвигуна, кВт: форсунки осьового вентилятора	0,37 1,1	0,55 4,0
Габаритні розміри, мм: довжина ширина висота	1870 1175 900	2250 1480 1275
Маса, кг	350	586

Система керування теплогенераторами автоматична, але можливе і ручне керування. У автоматичному режимі вона забезпечує підтримання заданої температури повітря у приміщенні, яке обігрівається, а також відключення теплогенератора у випадку його перегріву або при інших несправностях.

Регулювання. Продуктивність вентилятора регулюють зміною кута повороту лопатей; тиск подачі палива – регулювальним гвинтом; кількість повітря, яке подається в камеру згорання регулюється відкриванням чи закриванням повітряної заслінки форсунки.

Котли-пароутворювачі призначені для отримання пари і гарячої води для запарювання кормів, опалення на тваринницьких фермах.

Котли складаються із трьох основних вузлів: котел в зборі, пальника, пульта керування. Котел складається із двох циліндрів різного діаметра, встановлених один в другий і з’єднані між собою фланцями. Внутрішній циліндр називається жаровою трубою, а зовнішній кожухом. В передній частині жарової камери знаходиться топка, а в задній частині – конвективний пучок (кип’ятильні труби). В топці розміщений шамотний екран, який служить для кращого розподілення і згорання палива.

Котел обладнаний ручним і електричним живильним насосами, протинакипним пристроєм, манометром, водомірною колонкою з водомірним склом, запобіжними клапанами, паровим і продувочним вентилями, зливними кранами.

Пальник служить для утворення паливно-повітряної суміші і спалювання її у топці котла. Основні частини автоматичного пальника: електровентилятор, пальник, поплавковий пристрій, датчик полум’я.

Пульт керування призначений для регулювання режиму роботи котла і захисту його від аварійних режимів. За допомогою пульта керування здійснюють запуск і зупинку котла; автоматичну зупинку котла при підвищенні тиску пари; при зниженні рівня води нижче критичного значення; при загасанні полум’я; подачу світлової сигналізації при настанні аварійних режимів.

Котел КВ-300М працює на рідкому паливі, КВ-300МТ – на твердому.

Рис.5 Схема котла-пароутворювача КВ-300МТ:

1 – колоснікова решітка; 2 – плита; 3 – показчик води; 4 – манометр; 5 – барабан; 6 – жарова труба; 7 – запобіжний клапан; 8 – відвод пари; 9 – димовивідна труба; 10 – підживлюючий насос.

Робочий процес КВ-300М.

Запуск котла в роботу здійснюється в такій послідовності:

• заповнюють паливний бак пічним паливом, а паровий котел водою;

• тумблер живлення котла ставлять в положення «Включено», потім переводять в положення «Автомат»;

• вмикають пульт кнопкою «Вкл», при цьому повинна загорітись сигнальна лампа «Напруга підведена»;

• вентилюють топку котла, для цього перекривають регулювальний паливний вентиль і натисканням кнопки «Пуск» вмикають електровентилятор на 10…15с;

• відкривають регулювальний вентиль і кран на магістральному паливопроводі;

• ставлять дифузійний розпилювач палива в заднє положення, що відповідає великому факелу;

• натисканням кнопки «Пуск» вмикають вентилятор, при цьому повітря, що надходить на горіння, підсмоктує із поплавкової камери паливо і утворена паливо-повітряна суміш запалюється іскрою, яка утворюється на свічках.

• після загорання палива в пальнику при нормальній роботі котла сигнальна лампа повинна потухнути, кнопку «Пуск» можна відпустити.

В процесі експлуатації котлів-пароутворювачів регулюють подачу палива регулювальним паливним краном. Процес горіння регулюють при максимальному режимі роботи пальника. Підживлення водою із водопроводу регулюється автоматично.

Таблиця 4

Технічні характеристики теплогенераторів

Показник	КВ-300М	КВ-300МТ
Продуктивність пари, кг/год	400	360
Поверхня нагріву котла, м2	14	14
Робочий тиск в котлі, Мпа	0,07	0,07
Температура пари, 0С	до 140	до 130
Місткість котла, л	1100	1100
Кількість води, яка нагрівається до 650С, кг/год	1500	1000
Габаритні розміри, мм	2545х1550х2020	2875х1260х1760
Маса, кг	1490	1550

Припливно-витяжні установки призначені для регульованої вентиляції, повітряного опалення приміщень різ­них типів. Комплект ПВУ складається з шести окремих при­пливно-витяжних шахт (рис. 6), встановлених в будівлі, і цен­тралізованого керування. Кожна шахта складається з концен­трично розміщених внутрішньої і зовнішньої труб, розподільних сопел, електронагрівальних елементів, вентилятора з зовнішнім і внутрішнім рядами лопатей, електродвигуна вентилятора, змі­шувальних заслінок, зонта. Секція вентилятора складається з корпуса, всередині якого встановлено електродвигун А02-21-4 потужністю 1,1 кВт з частотою обертання 1400 об/хв, на валу якого насаджено вентиляційне колесо з двома рядами лопатей. Внутрішній ряд лопатей розміщений під таким кутом, що подає повітря з приміщення вгору по внутрішній трубі, зовнішній ряд лопатей, навпаки, переміщує повітря по зазору між трубами вниз і подає його через сопла. У приймально-роздавальній камері змонтовано шість трубчастих електронагрівників типу ТЭН-26 і ТЭН-27 потужністю 2,8 кВт кожний для підігрівання приплив­ного повітря. Секція змішувальних заслінок складається з цилін­дричного корпуса, всередині якого встановлено дві поворотні за­слінки з механізмом привода від синхронного електродвигуна СД-54 потужністю 15 Вт через черв'ячно-циліндричний редуктор. Керують комплектами ПВУ за допомогою силового блока та централізованого блока керу­вання і регулювання, до якого можна підключити шість комплектів ПВУ. В силовому блоці встановлено автоматичні вимикачі, маг­нітні пускачі, перемикачі і сигнальні лампи. У центра­лізованому — напівпровід­никові терморегулятори, проміжні реле, перемикачі, вимикачі і сигнальні лампи. Випускають установки та­ких типорозмірів: ПВУ-4, ПВУ-6, ПВУ-9.

Процес роботи. Зовнішнє повітря зі швидкістю 5…6 м/с подається через сопла в верхню зону приміщення і перемішується з внутрішнім. Далі, переміщуючись вздовж стін, воно опускається вниз, вентилює зону знаходження тварин і видаляється через витяжний повітропровід під дією внутрішнього ряду лопаток вентилятора. Віддаляючись від сопел швидкість повітря зменшується, і в зоні, що займають тварини, знаходиться в межах зоотехнічних норм. Змішувальні заслінки регулюють ступінь рециркуляції повітря. В теплу пору року заслінки відкриті повністю. При цьому зв’язок між внутрішньою трубою і зазором перекрито і в приміщення поступає зовнішнє повітря. В холодний і перехідний періоди року заслінки встановлюють в проміжне положення, при якому проходить часткова рециркуляція, тобто повернення внутрішнього повітря в приміщення, що забезпечує попереднє змішування і підігрівання зовнішнього повітря безпосередньо в камері установки і виключає попадання холодного повітря в зону знаходження тварин. Приточне повітря при необхідності підігрівають трубчатими електронагрівальними елементами.

Рис. 6. Шахта припливно-витяжної

установки ПВУ-4:

1 – внутрішня витяжна труба; 2 – зовнішня труба; 3 – припливні сопла; 4 – трубчасті нагрівальні елементи; 5 – зовнішні лопаті вентилятора; 6 – корпус; 7 – внутрішні лопаті вентилятора; 8 – електродвигун ; 9 – поворотні заслінки; 10 – привод заслінок; 11 – зонт.

Технічні характеристики установок наведено в таблиці 5.

Таблиця 5

Технічні характеристики установок ПВУ

Показник	ПВУ-4	ПВУ-6
Подача повітря, м3/год приплив витяжка	4000 3400	6000 5300
Теплова потужність, кВт найбільша найменша	17,5 8,75	17,5 8,75
Габаритні розміри, мм висота діаметр	5200 1000	6400 1150
Маса, кг	340	470