3.Структура та функції свідомості.

Свідомість як внутрішній світ людини має свою структуру.

Несвідоме – це сукупність психиних явищ, станів і дій, які перебувають поза сферою розуму. До несвідомого належать: інстинкти – сукупність природжених актів поведінки; інтуіція та автоматизми (Інтуіція – це знання, яке виникає без усвідомлення шляхів і умов його отримання, через безпосеренє чуттєве споглядання чи умовид. Автоматизми – це складні дії людини, які були утворені під контролем свідомості, але внаслідок довгого повторювання набувають несвідомого характеру); сновідення, гіпнотичні стани, тощо. Завдяки включенню несвідомого до психічної діяльності навантаження на свідомість зменшується. Підсвідоме – це особливий пласт або рівень несвідомого. До нього належать психичні явища, повязані з переходом операцій діяльності з рівня свдомості на рівень автоматизму. Несвідоме і свідоме є двома відносно самостійними сторонами єдиної психічної діяльності.

Структура свідомості має умовний характер. Знання – це головний компонент, ядро свідомості, засіб її існування. Емоції стимулюють або гальмують усвідомлення індивидом реальних явищ дійсності. Воля – це усвідомленне цілеспрямованне регулювання людиною своєї діяльності. Мислення – це процес пізнавальної діяльності індивида, якій характеризується узагальненим та опосередкованим відображенням дійсності. Увага – це форма психічної діяльністі людини, що виявляється в зосередженності на певних обєктах. Пам’ять – це психічний процес, якій полягає в закріпленні, збереженні та відтворенні в мозку людини його минулого досвіду.

У субєктивній реальністі людини має місце така важлива підструктура як самосвідомість. Самосвідомість – це цілісна оцінка самого себе, свого моральгого обличча, власних знань, думок, інтересів, ідеалів, мотивів поведінки, дій. За допомогою самосвідомості людина реалізує ставлення до самої себе. Самосвідомість формується під впливом соціального середовища у процесі предметно-практичної діяльності та спілкування. Соціальне середовище потребує від особистості контролю над своїми діями і відповідальності за їх результат.

Основні функції свідомості:

Пізнавальна (відображальна) – здатність індивідуума отримувати знання про навколішній світ і про себе. Пізнавальна функція є всеохоплюючою, вона має не пасивний, а активний, евристичний характер, тобто у свідомості є властивість випереджального відображення дійсності.

Акумулятивна (накопичувальна) – полягає в тому, що пам’яті людини накопичуються знання, отримані нею не тільки з безпосереднього, особистого досвіду, а й з досвіду попередніх поколінь.

Аксіологічна (оціночна) – свідомість є формою обєктивного відображення світу, але свідомість вбирає в себе прояв субєктивного до дійсноті як світу свого життя, його оцінку.

Цілепокладання (формування мети) - здатніть до цілепокладання – це специфіна людська здатність. Ціль – це ідеалізована потреба людини, яка знайшла свій предмет. Цілеспрямована діяльність людини обгрунтована невдоволеністю людини світом і потребою його змінити.

Творча (конструктивна) – людина створює те, що природа до неї не породжувала.

Комунікативна (зв’язку) – зумовлена тим, що люди беруть участь у спільній праці і потребують постійного спілкування.

Регулятивна (управлінська) - вплетена у взємодію людини з навколішним світом і виступає у двох формах: спонукальної та виконавчої регуляції.

4.Суспільна свідомість являє собою сукупність ідеальних образів, а саме: понять, ідей, поглядів, уявлень, почуттів, переживань, настроїв, що виникають у процесі відображення соціальним суб'єктом навколишнього світу, зокрема і суспільної свідомості. Іншими словами, це розуміння дійсності відповідними соціальними групами або суспільством у цілому на даному етапі їх розвитку. Суспільна свідомість є самостійним духовним утворенням, що існує як філософська категорія, що позначає особливість соціальних суб'єктів відображати суспільне буття як реальний процес життя людей. Суспільна свідомість — частка суспільного буття, а саме буття є суспільним, оскільки в ньому функціонує суспільна свідомість.

Суспільна свідомість має надзвичайно складну структуру, яка зумовлюється структурою суспільного буття.. За гносеологічними особливостями відображення суспільного буття вирізняють два рівні суспільної свідомості: буденний і теоретичний.

Соціологічний аспект суспільної свідомості — це момент її діяльності. У цьому аспекті суспільна свідомість представлена соціальною психологією і ідеологією.

Буденний рівень суспільної свідомості являє собою відображення дійсності в межах повсякденного життя. Часто буденну свідомість називають здоровим глуздом. Буденна свідомість формується стихійно, в процесі безпосереднього життя. Вона включає накопичені впродовж віків емпіричні знання, норми й зразки поведінки, уявлення, традиції. Це є розрізнені і несистематизовані уявлення і знання про явища, що лежать на поверхні життя і тому не потребують обґрунтування і доведення.

Теоретичний рівень суспільної свідомості виступає у вигляді певної системи поглядів. Він прагне проникнути в суть явищ об'єктивної дійсності, і розкрити закономірності їхнього розвитку функціонування. Теоретична свідомість здатна видозмінювати повсякденну свідомість.

Суспільна психологія — це сукупність соціальних настроїв і почуттів, звичаїв, традицій і громадської думки, які складаються стихійно, в процесі повсякденного життя суспільства. Суспільна психологія і емпіричні знання перебувають на одному рівні суспільної свідомості. Суспільна психологія здійснює регулятивну функцію безпосереднього життя людей. У ній відбиваються психологічні риси і почуттєві стани соціальних груп і суспільства взагалі. Можна говорити про особливості національної, класової психологи, психології релігійних груп тощо.

Суспільна психологія з її емоційною забарвленістю відіграє важливу роль у суспільних рухах, спонукаючи їх до різноманітного роду дій. Тому державним діячам, політичним партіям, політикам важливо вивчати настрої людей, прогнозувати їхню реакцію на ті чи інші події.

Ідеологія — це система поглядів, ідей, теорій, принципів, що відображають суспільне буття крізь призму інтересів, ідеалів, мети соціальних груп, класів, нації, суспільства. Ідеологія спрямована на регулювання суспільних відносин. Між ними існує єдність і взаємодоповнення. Проте ці сфери суспільної свідомості мають і певні відмінності, а саме:

1. суспільна психологія є безпосереднім і стихійно сформованим виразом інтересів певного класу або соціальної спільноти, ідеологія ж створюється цілеспрямовано, певними групами людей, зайнятих у сфері духовного виробництва;

2. на відміну від суспільної психології, ідеологія є упорядкованою і теоретично оформленою системою;

3. суспільна психологія охоплює всю сукупність поглядів людей. Ідеологія ж розпадається на окремі види — політичні, правові, естетичні, релігійні та інші переконання людей;

4. суспільна психологія знаходить свій вияв при розв'язанні практичних завдань буденного життя, ідеологія ж направлена на рішення глобальних соціальних проблем.

У структурі суспільної свідомості провідне місце належить її формам. Форми суспільної свідомості — це відносно самостійні, більш або менш систематизовані за рівнем духовні утворення, що відображають певні сторони об'єктивного світу та суспільного буття. Форми суспільної свідомості відрізняються :

а) за предметом відображення. У політичних поглядах, наприклад, відображаються відносини суб'єктів політичних процесів, в моралі — ставлення людини до людини, до колективу, суспільства;

б)за формами відображення. Вони можуть бути теоретико-понятійними, нормативно-оцінювальними, художньо-образними;

в) за особливостями свого походження і розвитку. Першою нерозчленованою формою свідомості була міфологія. З розподілом праці на матеріальну і духовну сталася диференціація міфологічної свідомості. Виникає система моралі, релігія, мистецтво, філософія, політична і правова свідомість;

г) за виконуваними ними соціальними функціями. Різні форми свідомості виконують різні функції. Наука і філософія мають пізнавальне та світоглядне навантаження.

Політична і правова свідомість виражає і захищає передусім інтереси певних соціальних груп в питанні про владу, державу і право.

Мораль виступає в ролі неофіційного регулятора відносин між людьми в нематеріальній сфері, спираючись при цьому не на силу закону, а на авторитет громадської думки. Мистецтво задовольняє високі духовні та культурні потреби, властиві тільки людині.

Всі форми мають один об'єкт відображення — матеріальне життя суспільства, суспільне буття; всі вони виступають як окремі види єдиного духовного комплексу — суспільної свідомості.

У кожному сучасному суспільстві надзвичайно важливою формою суспільної свідомості є політична свідомість. Політична свідомість — це сукупність ідей, поглядів, вчень, політичних установок, що відображають соціально-групові, класові відносини в суспільстві, центром яких є певне ставлення до влади.

Правова свідомість - це сукупність ідей і поглядів відносно правомірності чи неправомірності дій, прав і обов'язків членів суспільства, справедливості чи несправедливості юридичних законів. Правова свідомість забезпечує громадський порядок, регулює суспільні відносини, з точки зору закону.

Решта суспільних відносин регулюється мораллю (а також звичками, традиціями, ритуалами, громадською думкою, які частково входять у мораль). Моральна свідомість є сумою правил суспільно схваленої поведінки індивідів. Вона охоплює дійсність у формі моральних норм — вимог, яких повинна дотримуватися людина згідно з суспільством і власним уявленням добра і зла. Вимоги моралі не мають підтвердження в певних установах чи закладах. Вони підтримуються громадською думкою, владою звичаїв, установленими нормами, оцінками суспільства і соціальних груп.

Мистецтво і естетична свідомість включає смаки, уявлення, думки, ідеали, погляди і теорії, які відображають естетичну цінність предметів і явищ об'єктивної дійсності, а також предметів і явищ, створених самою людиною. Відображення дійсності в естетичній свідомості здійснюється через поняття прекрасного і потворного, піднесеного і підлого, комічного і трагічного.

Релігійна свідомість охоплює релігійну ідеологію і релігійну психологію. Релігійні почуття, настрої, звичаї, уявлення, пов'язані головним чином з вірою в надприродне.

Філософська свідомість спрямована на усвідомлення граничних смислів людського буття, на пошук глибинної єдності і зв'язку людини із світовим універсумом. Філософія служить цілям злагоди між людиною і світом її буття. Тому вищою цінністю філософського пізнання є мудрість, як переживання і усвідомлення істини. Вона дає людині духовні орієнтири для досягнення безсмертя, маючи специфічні форми усвідомлення єдності людини і світу.

Важливе місце в структурі суспільної свідомості належить її носіям: масовій, колективній та індивідуальній свідомості. Масова свідомість — це рівень суспільної свідомості, суб'єктами якої виступають великі людські спільноти. Масова свідомість виникає на ґрунті єдності соціально-економічних, ідейно-політичних і культурно-етнічних умов життя багатьох людей і включає найпоширеніші, типові уявлення, погляди, прагнення, ідеали, настрої та емоції, звичаї і традиції, що формуються в процесі духовно-практичного освоєння світу і безпосередньо вплетені в повсякденну практичну діяльність. Масова свідомість виступає безпосередньо спонукальною силою соціальних дій мас, їхньої соціально-перетворюючої діяльності.

Індивідуальна свідомість — це духовний світ кожної особистості.

Людина як суспільна істота бачить світ скрізь призму певного соціуму — суспільства, нації, класу, епохи в цілому. В індивідуальній свідомості відбиваються суспільні ідеї, цілі, ідеали, знання, вірування, що народжуються й існують у соціальному середовищі. Суспільна свідомість не є простою сукупністю індивідуальних свідомостей. Індивідуальна свідомість є відносно самостійною системою, вона не є абсолютно визначеною лише суспільною свідомістю. Духовний світ людини має індивідуально-неповторну форму. Індивідуальні риси свідомості індивіда пов'язані не тільки з конкретними особливостями його життєдіяльності. Вони залежать від його особливостей психіки, генетичної організації, від рівня його власних сил і здібностей.