4. Реформація та її культурно – історичне значення

Важливим процесом стала Реформація – рух за реформу католицької церкви та її догматів. Почалася Реформація в Німеччині. Всередині самої церкви зародився протест. Очолив його Мартін Лютер, який 31 жовтня 1517 р. вивісив на дверях своєї церкви в м. Віттенберзі 95 тез, спрямованих проти індульгенцій. Цей день поклав початок Реформації і привів до появи нового напрямку в християнстві – протестантизму (лютеранства). Було ліквідоване чернецтво, спрощено богослужіння, відмінено шанування ікон. Лютер критикував духовенство і вважав, що воно не може бути посередником у спілкуванні між богом і людиною.

Лютеру належить ще одне важливе досягнення: вперше переклавши в 1521 – 1534 рр. Біблію з латині на німецьку мову, він тим самим заклав основи літературної німецької мови.

Великим гуманістом 16 ст. був французький письменник Франсуа Рабле, автор ,,Гаргантюа і Пантагрюель”.

В епоху Відродження самостійним видом мистецтва став театр. Зародження нового театру зв’язане з Італією, але утвердився він в Англії. Найяскравішою постаттю ренесансного театру став Вільям Шекспір – геніальний драматург, режисер і організатор театру. Написав 37 п’єс , більшість з яких вважають шедевром світової драматургії: ,,Гамлет ”, ,,Король Лір ”, ,,Отелло ”, ,, Макбет ”, ,,Ромео і Джульєтта ”. П’єси Шекспіра написанні білим віршем з вкрапленням прози. Йому належить вислів: ,,Весь світ - театр”.

До пізнього Відродження належить творчість іспанського письменника Міхаеля Сервантеса (роман ,,Дон Кіхот”). Іспанський драматург Лопе да Вега.

В історії культури не було іншої епохи, яка б з такою силою утверджувала красу і велич людини, як епоха Відродження. І саме ця епоха вбачала необхідність заміни індивідуальної та ізольованої людської особистості історично зумовленим колективом, з яким пов’язувалися перспективи історичного прогресу.