Лекція 1. Ціль предмет і завдання вивчення дисципліни «рекреаційні комплекси». Історичні періоди розвитку рекреаційної архітектури.

1.1. Актуальність вивчення дисципліни.

1.2. Об'єкт і предмет вивчення дисципліни.

1.3. Основні поняття дисципліни: архітектура, архітектурний стиль, рекреаційний комплекс, ранги рекреаційних комплексів, планувально-територіальна організація рекреаційної діяльності.

1.4. Історичні періоди розвитку рекреаційної архітектури.

Сучасні умови життєдіяльності людського суспільства пов'язані з істотним підвищенням значення рекреації (від лат. recreatio - відновлення). Вплив рекреації на розвиток різноманітних галузей матеріального виробництва й сфери послуг постійно зростає. Значення рекреації особливо підвищується у зв'язку з негативними наслідками науково-технічного прогресу, погіршенням природного середовища й урбанізацією. Рекреаційна діяльність тісно пов'язана із природоохоронними заходами, поліпшенням медичного обслуговування, розширенням послуг харчування, торгівлі й побуту, відпочинку й розваг.

Одночасно рекреаційна сфера формується як самостійна індустрія, нова складова економічної системи. Розвиток рекреаційної індустрії припускає безперервний пошук оптимального співвідношення між освоєнням природних ресурсів і відновленням їхніх властивостей, між збереженням унікальних природних зон і задоволенням потреб населення у відпочинку. Потреба у відпочинку, відновленні здоров'я, психічних сил - це найбільш загальні потреби людини, що забезпечують життєдіяльність її організму. Відпочинок залежно від типів вільного часу розрізняють на повсякденний, короткочасний і тривалий, кожному з них відповідає свій тип простору.

Просторове середовище повсякденного відпочинку включає первинне житло, суспільні центри культури, дозвілля й спорту, паркові й пляжні зони, міські вулиці.

Первинне житло - міська квартира, будинок - створює мікросвіт домашнього середовища, що забезпечує первинні функції відпочинку (сон, харчування, гігієна), дозвілля, соціальні контакти, творчу діяльність, фізичну рекреацію.

Короткочасний щотижневий відпочинок відбувається в природно - урбанізованому середовищі на «порозі» міста, у приміських й міжселищних територіях з використанням вторинного й третинного житла.

Вторинне житло - дача - контрастно первинному житлу, тому що забезпечує відносну автономність проживання й розміщається переважно в приміських зонах. Відпочинок у вторинному житлі став популярним в 50-х роках XX в. і переріс у дачний бум до 70-х років. Дачні селища тісним кільцем охопили майже всі найбільші міста. Вторинне житло стало переважним місцем тривалого відпочинку в пенсійний період життя.

Функції буферної зони, що стримує потоки відпочиваючих у приміську зону, виконує «поріг» міста. Ця зона включає потужні Парки відпочинку виконуючі пізнавальні, розважальні, спортивні, оздоровчі функції. Основу таких центрів становить третинне житло, що задовольняє потребу людини в тимчасовому приміщенні для короткочасного й тривалого відпочинку. Це готелі всіх типів, бази відпочинку для сімейних, для молоді, школярів і дошкільників, лікувально-профілактичні установи (санаторії й профілакторії).

Центри відпочинку на «порозі» міста в радіусі 50 - 60 км мають певну спеціалізацію.

Міжселищні центри відпочинку розміщаються в межах 200 - 250 км від міста й носять поліфункціональний характер. До складу центра відпочинку на міжселищній території входять третинне житло, підприємства харчування, торгівлі, побутового обслуговування, службово-господарські установи, спортивні й водні спорудження, видовищні установи, парки, лісо-, луго- і гідропарки, зовнішній і внутрішній транспорт, інженерні комунікації, служби благоустрою.

Таким чином, актуальною проблемою в сфері рекреаційної діяльності є визначення необхідності в різних типах рекреаційних установ з урахуванням характеру й динаміки потреб і їхніх послуг. Це дозволяє здійснювати цілеспрямований вплив як на процес їхнього формування, так і на розвиток сфери рекреації.

Рекреаційна діяльність вимагає знань по рекреаційній архітектурі, вивчення рекреаційної території і її планувальної організації, взаємодії з архітектурно-планувальною організацією рекреаційного комплексу й організацією внутрішнього простору рекреаційної установи.

Дисципліна «Рекреаційні комплекси» вивчає архітектуру рекреаційного середовища, планувальну організацію, функціональне зонування, організацію внутрішнього простору рекреаційних комплексів різних видів і рангів.

Зміст цього наукового напрямку визначило модульну структуру навчальної дисципліни «Рекреаційні комплекси»:

ЗМ 1.1 Рекреаційна архітектура й планувальна організація рекреаційних утворень.

ЗМ 1.2. Планувальна організація рекреаційних комплексів.

Об'єктом дослідження виступають рекреаційні комплекси як специфічні системи суспільно-економічних відносин в області соціальної політики, спрямованої на відтворення психоемоційного стану й фізіологічного здоров'я людини.

Предметом дослідження в дисципліні є планувальна організація й організація внутрішнього простору рекреаційних комплексів.

Рекреаційний комплекс РК (синонім Територіальний рекреаційний комплекс - ТРК)

1. Особлива форма територіальної організації господарства, що формується в процесі взаємозалежного розвитку рекреаційного й іншого видів господарської діяльності на компактній території, яка має специфічні соціально-економічні й природні характеристики.

2. Сукупність рекреаційних установ і супутніх підприємств інфраструктури, об'єднаних тісними виробничими й економічними зв'язками, загальним використанням географічного положення, природних і соціально-економічних ресурсів, напрямком рішення правових і екологічних проблем.

3. Форма територіальної організації рекреаційної інфраструктури, що включає рекреаційні установи, які супроводжують підприємства виробничих і невиробничих областей обслуговування, об'єднаних виробничими й соціально-економічними зв'язками, а також загальним використанням рекреаційно-ресурсного й економічного потенціалу.

Ефективність функціонування ТРК досягається завдяки:

1. Ув'язуванню потреб з можливостями рекреаційних ресурсів;

2. Наявності розвинутої матеріально-технічної бази.

3. Досконалості форм і структури керування.

ТРК формується на основі рекреаційно-географічного процесу, задовольняє об’єктивну потребу населення у відтворенні духовних і фізичних сил. Місцезнаходження та спеціалізація РК визначає його архітектурно-просторову композицію.

Поняття архітектура (від. грец. arhitekto - будівельник) означає мистецтво будувати будівлі. Одночасно архітектура є областю будівельної діяльності, що відображає рівень розвитку науки й техніки. Виходячи з видів будівельної діяльності розрізняють архітектуру:

- об'ємних споруджень (зведення житлових будинків, адміністративних, культурно-просвітніх, промислових і інших будинків і споруджень);

- ландшафтну архітектуру (садово-паркове мистецтво);

- містобудування (створення нових і реконструкція старих міст, селищ, районів).

Основна особливість сучасної архітектури - з'єднання всіх видів архітектурної діяльності в єдиний простір, що задовольняє потреби людини. Архітектура з мистецтва будування перетворилася в мистецтво формування простору.

Простори, пристосовані архітектурними засобами для відпочинку, називаються рекреаційними просторами; архітектура, що задовольняє рекреаційні потреби людини, - рекреаційною архітектурою. Інакше кажучи, рекреаційна архітектура - це вид архітектурної діяльності, об'єктом якої є формування рекреаційних просторів. Рекреаційна архітектура близька по проблематиці до ландшафтної архітектури: з'єднання штучного й природного середовища, тому що природний ландшафт є головним середовищем рекреації.

Архітектура середовища відпочинку протягом всієї історії розвитку людства приймала різні форми. Розмаїтість архітектури залежала від національних особливостей народів, їхнього побуту, культури; природних і кліматичних умов; географічного місця розташування.

Так, житлові приміщення в єгипетських будинках розташовувалися на північній стороні, а на півночі Європи всі приміщення житлових будинків прагнули орієнтувати на південну сторону; грецький будинок розкривався у внутрішній двір і був закритий з боку вулиці. У країні з холодним кліматом таке планування не відповідало б вимогам побуту. У той же час протягом сторіч відбувалося взаємопроникнення архітектурних форм. Наприклад, римські легіонери приносили із собою в завойовані країни римську архітектуру; однакова культова архітектура з'являлася всюди, куди проникало християнство; в XX ст. завдяки розвитку транспорту, новим видам будівельних матеріалів нова архітектура поширилася по всім континентам.

Тріаду найважливіших вимог до архітектури сформулював давньоримський архітектор Вітрувій: користь, міцність, краса. Користь - вимога задоволення утилітарних потреб людини архітектурним середовищем. Вимога функціональності архітектури привела до появи різних типів будинків. Міцність будинків і споруджень залежить від їхніх конструкцій і конструктивних схем. Вимога конструктивності визначає архітектурну композицію будинку. Всі конструктивні схеми складаються з конструктивних елементів, що підтримують (стіни, опори) і перекривають (балки, зводи). Конструктивні елементи з'єднуються в архітектурні форми, створюючи естетичний ефект. Вимога естетики, краси визначає архітектурно-художню композицію будинку. Критерії краси, художньої гармонії змінювалися із часом, впливаючи на декоративність зовнішнього й внутрішнього оформлення будинку.

Вимоги функціональності, конструктивності й художності є історичними категоріями, що визначають архітектурний стиль. Архітектурний стиль являє собою сукупність основних ознак архітектури даного часу й даного народу, що проявляються в особливостях функціональної, конструктивної й художньої сторін. Вимога єдності стиля є найважливішим критерієм формоутворення як архітектурного, так і предметного середовища. По окремому предметі можна судити про час його створення, про рівень культури й спосіб життя народу.