Конвенція про біологічне різноманіття є рамковою, вона базується на наступних існуючих конвенціях:

• Конвенцію про міжнародну торгівлю флори і фауни, які знаходяться під загрозою знищення (Вашингтон, 1973);

• Конвенцію про збереження мігруючих видів тварин (Бонн,1979);

• Конвенція про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ їх існування в Європі (Берн, 1979)

• Конвенцію про водно-болотні угіддя (Рамсар, 1971);

• Конвенцію про всесвітню культурну та природну спадщин у людства (Париж, 1972);

Цей перелік не є вичерпним. Існує ряд інших глобальних і регіональних договорів, які стосуються, у тій чи іншій мірі, біорізноманіття. Мета конвенції — збереження біологічного різноманіття,стале використання його компонентів і спільне одержання на справедливій та рівній основі вигод, пов’язаних із використанням генетичних ресурсів (ст. 1). Вона має бути досягнута шляхом доступу до генетичних ресурсів, належної передачі технологій і відповідного фінансування. Біологічне різноманіття визначається як різноманітність живих організмів з усіх джерел, включаючи наземні, морські та інші водні екосистемий екологічні комплекси, частиною яких вони є. Це поняття включає різноманітність видову, міжвидову і різноманіття екосистем (ст. 2).

2.1. Принцип національного суверенітету В основі Конвенції лежить принцип національного суверенітету держав над їхніми власними біологічними ресурсами,проголошений у ст. 21 Стокгольмської Декларації. Пропозицію вважати біорізноманіття “загальною спадщиною людства” було відкинуто з самого початку, оскільки більшість біологічних ресурсів знаходиться під національною юрисдикцією. Держави мають право використовувати ресурси відповід-но до своєї екологічної політики, вони несуть відповідальність і мають гарантувати, що їх діяльність у межах їхніх територійне заподіє шкоди навколишньому середовищу інших держав чи територіям за межами їх юрисдикції (преамбула, ст. 3). Суверенні права держав над їх національними ресурсами є підставою для їх повноважень визначати доступ до генетичних ресурсів (ст. 15). Підкреслюється відповідальність держав за охорону біорізноманіття, стале використання біологічних ресурсів(ст. ст. 6, 8, 10). Акцент на національному суверенітеті збалансований загальнолюдською стурбованістю, загальною зацікавленістю всього міжнародного співтовариства у збереженні біорізноманіття, що підкреслює роль та відповідальність міжнародної спільноти в цілому в охороні біорізноманіття. У КБР підкреслюється залежність корінного населення від використання біологічних ресурсів (преамбула, ст. ст. 8 (j),10 (c)). Конвенція закликає до поваги і збереження знань та традиційної практики общин щодо охорони біорізноманіття. Держави зобов’язуються використовувати біологічні ресурси у відповідності до культурних традицій, які є сумісними з вимо-гами охорони біорізноманіття та сталого використання йогокомпонентів.

2.2. Охорона біорізноманіття і сталий розвиток. У Конвенції визначається різниця між охороною і сталим розвитком. З цього приводу було багато дебатів. Деякі експерти наполягали на використанні охорони в широкому розумінні,включаючи сталий розвиток. Але перемогла позиція тих,хто відстоював включення окремого терміну у статтю 2, щоб підкреслити важливість використання біологічних ресурсів,особливо країнами, що розвиваються. У Конвенції термін “охорона” вживається у його сучасному розумінні. В ній визнається , що стале використання біологічних ресурсів і екосистемє передумовою охорони біорізноманіття, але особлива увага має бути надана охороні певних компонентів. Отже, положення про охорону та стале використання біологічних ресурсів відображають повний спектр заходів, необхідних для досягнення мети конвенції. Конвенція приділяє увагу причинам, а не симптомам втрати біорізноманіття, тому вона є важливим інструментом у контексті сталого розвитку. Фокус конвенції — діяльність на національному рівні. Намагання встановити міжнародні інструменти викликало протидію групи 77 країн, що розвиваються, як спроба розвинутих країн диктувати діяльність щодо біологічних ресурсів під національною юрисдикцією країн, що розвиваються. Такий інструмент,як глобальний список видів був відкинутий, оскільки він виглядав, як спроба замінити національні пріоритети глобальними в охороні біорізноманіття взагалі, та в охороні окремих видів та місць зокрема. “Глобальний список” викликав найбільше протиріч, тому він був виключений із тексту конвенції. Насправді,охорона біологічних ресурсів — настільки складне та багатогранне питання, що його краще вирішувати на національному й локальному рівні. Але для досягнення результатів необхідна гармонізація цілей і координація пріоритетів на міжнародному рівні. Цього можливо досягнути через фінансовий механізм конвенції. Вирішальну роль у гармонізації підходів і пріоритеті відіграє Конференція Сторін. КБР визначає правовий режим збереження біорізноманіття in-sіtu та ex-situ. Охорона біорізноманіття in-sіtu, тобто у природному середовищі, є пріоритетною. Вона включає охорону екосистем і природних місць перебування видів, а також відновлення життєздатних популяцій і видів та середовище їх перебування.