2. Роль інформації в суспільних відносинах.

Сьогодні як ніколи життя людини тісно пов’язане з інформацією. Усе більшого поширення набувають такі поняття як „інформаційна безпека”, „інформаційна політика”, „правовий захист інформації”, „відносини з приводу інформації”, „інформаційне забезпечення” тощо. В умовах побудови правової держави інформація, як важливий ресурс суспільства, набуває все більшого значення. Тому дослідження інформації як правової категорії, і, зокрема, визначення цього поняття, його місця в праві, є досить актуальним і викликає серйозну зацікавленість. 

Законодавче визначення інформації 

Законодавче поняття категорії „інформація” наводиться у ст. 1 Закону України „Про інформацію” № 2657-ХІІ від 2 жовтня 1992 р. документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому середовищі.

Для визначення інформації в правовому контексті визначимо її юридично значущі ознаки, які обумовлюють специфіку інформації як об’єкту правового регулювання.

До таких ознак належать:

• нематеріальний характер (самостійність відносно носія, тобто цінність інформації полягає в її суті.);

• суб’єктивний характер (інформація виникає в результаті діяльності суб’єкта, що володіє свідомістю, тобто є результатом інтелектуальної діяльності);

• необхідність обєктивування для включення в правовий обіг;

• кількісна визначеність;

• неспоживаність, можливість багаторазового використання;збереження переданої інформації у передавального суб’єкта;

• здібність до відтворення, копіювання, збереження і накопичення.

Інформацію можна класифікувати за різними критеріями:

а) за ступенем доступу – загальнодоступна інформація, інформація з обмеженим доступом, інформація що не підлягає розповсюдженню;

б) за ступенем систематизації – систематизована в інформаційних системах і несистематизована;

в) за виглядом носія – на паперовому носієві, відео-аудіо, електронна інформація;

г) за сферою застосування – масова інформація, поширювана через ЗМІ, Інтернет і галузева, призначена для кола, пов’язаного професійними інтересами, осіб.

3. Інформаційне право як наука та навчальна дисципліна.

Слід сказати, що поняття "Інформаційне право" виступає, щонайменше, в трьох іпостасях. За цим поняттям може ховатися: 1) галузь права, регулююча певну групу громадських стосунків; 2) наука - область правознавства, що концентрує свою увагу на вивченні інформаційного права; 3) учбова дисципліна, пов'язана з викладанням інформаційного права

Хоча ці три різновиди поняття "Інформаційне право" взаємозв'язані, вони, проте, існують окремо один від одного

У цій триєдності інформаційне право як галузь права виступає головним, відправним поняттям. Виходячи з нього, можна встановити, що таке інформаційне право як галузь юридичної науки і як учбова дисципліна.

Під інформаційним правом розуміється, передусім, сукупність юридичних норм, що визначають поведінку суб'єктів (громадян, установ, державних і муніципальних органів) в інформаційній сфері. Проте, якщо інформаційне право як сукупність юридичних норм регулює громадські стосунки в інформаційній сфері, то наука інформаційного права досліджує ці інформаційні норми, стосунки, що виникають при їх застосуванні, вимірює ефективність дії інформаційних норм, класифікує, систематизує і кодифікує їх, об'єднує в правові інститути, формує і оптимізує систему інформаційного права

Що стосується інформаційного права як учбової дисципліни, то вона також носить похідний характер. У системі юридичної освіти ця дисципліна покликана забезпечувати процес навчання студентів теоретичним основам інформаційного права як галузі права. У викладанні активно використовуються ці науки інформаційного права

В принципі, інформаційне право входить в публічне право, але воно взаємодіє і з приватноправовими галузями. У першу чергу, йдеться про цивільне право, в якому регулюються багато інформаційних стосунків, у тому числі інформаційні послуги, містяться поняття комерційної і банківської таємниці, признається електронний підпис

Інформаці́йне пра́во — це галузь права, що врегульовує відносини в інформаційній сфері.

Не варто плутати з інформаційним законодавством — сукупністю нормативно-правових актів, в яких закріплено інформаційне право.

Розрізняють об’єктивний і суб’єктивний зміст інформаційного права.

Перший – це регулювання сукупності суспільних відносин щодо інформації, які знаходять вираз у нормах врегульованих на публічно-правовому та приватно-правовому рівні.

Визначення сутності інформаційного права здійснюється через з’ясування специфіки змісту правовідносин пов’язаних з інформацією, правовідносин, пов’язаних з діяльністю стосовно інформації. З точки зору юридико-догматичного підходу, шукаючи відповідь у законодавстві, загальний зміст правовідносин щодо інформації (зміст інформаційних правовідносин) можна знайти в статті 14 Законі України «Про інформацію» (від 2 жовтня 1992 року, № 2657-XII), де визначено основні види інформаційної діяльності. Основними видами інформаційної діяльності є одержання, використання, поширення та зберігання інформації.

Одержання інформації - це набуття, придбання, накопичення відповідно до чинного законодавства України документованої або публічно оголошуваної інформації громадянами, юридичними особами або державою.

Використання інформації - це задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави.

Поширення інформації - це розповсюдження, обнародування, реалізація у встановленому законом порядку документованої або публічно оголошуваної інформації.

Зберігання інформації - це забезпечення належного стану інформації та її матеріальних носіїв.

Одержання, використання, поширення та зберігання документованої або публічно оголошуваної інформації здійснюється у порядку, передбаченому цим Законом та іншими законодавчими актами в галузі інформації.

До цього переліку пропонується ще додати такий вид інформаційної діяльності, як обробка інформації. Основні її ознаки у формулюванні подано в статті 1 Закону України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах» (від 5 липня 1994 року, N 80/94-ВР), що пропонується розуміти у широкому розуміння наступним чином.

Обробка інформації в системі - виконання однієї або кількох операцій, зокрема: збирання, введення, записування, перетворення, зчитування, зберігання, знищення, реєстрації, приймання, отримання, передавання, які здійснюються в системі за допомогою технічних і програмних засобів.

Отже: Інформаційне право – це комплексна галузь права, що визначає норми правил суспільних відносини щодо інформації (форми відображення відомостей, повідомлень, даних, знань, сигналів тощо), технологій її створення (об‘єктивізації), поширення, одержання, та зберігання у всіх сферах життєдіяльності людей, їх спільнот, суспільства, держави, міжнародного співтовариства.

В теорії права прийнято визначати зміст галузей права за такими ознаками, як об’єктивності та суб’єктивності.

За об’єктивними ознаками – інформаційне право, це множина норм, правил поведінки, що виникають, змінюються та припиняються в суспільних відносинах щодо інформації в діяльності, пов’язаній з нею: створенням, розповсюдженням, отриманням, доступом, збиранням, зберіганням, обробкою, застосуванням тощо.

За суб’єктивними ознаками – інформаційне право це множина прав, обов’язків, зобов’язань учасників (суб’єктів) у суспільних відносинах, що виникають, змінюються та припиняються в ході реалізації їх потреб та інтересів стосовно інформації, як соціальної цінності, блага.

Основний предмет інформаційного права, як галузі суспільних відносин, як науки та як навчальної дисципліни це суспільні відносини щодо інформації. Їх умовно визначають також у категорії «суспільні інформаційні відносини». Суспільні відносини щодо інформації, у яких реалізуються (об’єктивізуються) права, обов’язки, зобов’язання учасників суспільних відносин щодо інформації можуть поділятися, як за суб’єктивними (суб’єктними) ознаками, так і за об’єктними (об’єктивними) - сферами діяльності.

Визначення мети, функцій, завдань інформаційного права в системі права переважно дослідниками робиться залежно від розуміння сутності цього права.

Мета-метою інформаційного права є формалізація та структуризація у нормах, правилах поведінки, у єдності прав та обов’язків суб’єктів суспільних відносин щодо технологій забезпечення створення (чи відтворення), фіксації, розповсюдження, збирання, зберігання, обробки інформації.

Зазначене може бути розкрито у іншому аспекті, через визначення тріади мети у трьох сутностях інформаційного права.

Мета інформаційного права, як сфери суспільних відносин – упорядкування практики їх норм з урахуванням співвідношення потреб та інтересів особи, суспільства, держави, міжнародного співтовариства на рівні прав і обов’язків учасників суспільної діяльності пов’язаної з інформацією, як соціальною цінністю, благом.

Мета інформаційного права, як галузі науки – дослідження і формування системи теоретично-обґрунтованих знань про суспільні відносини щодо інформації та напрацювання пропозицій щодо їх удосконалення, упорядкування у відповідних нормативно-правових актах.

Мета інформаційного права, як навчальної дисципліни – передача структуризованої системи знань напрацьованих наукою від покоління до покоління, для вивчення з подальшим усвідомленим правильним застосування у практиці.

Наступним підпитанням з’ясування сутності інформаційного права пропонується через визначення його основних функцій (призначення, специфічної дії, сутність, якої змінюється зі зміною визначеного змісту).

Функцій інформаційного права в системі права можуть визначатися різними дослідниками по різному. Як аксіома пропонується наступне розуміння функцій інформаційного права, виходячи з основних положень щодо основних призначень права, визначених в теорії права: регуляторна (чи регулятивна); гарантійна; охоронна; захисна; оборонна тощо.

Кожна з цих функцій за критерієм реалізації знаходить узагальнюючий вираз у мета-функції (основоположної функції) - забезпеченні суспільних відносин щодо інформації, у співвідношенні визначених правом безпечних умов реалізації потреб та інтересів людини, суспільства (через громадські його складові) держави, міжнародного співтовариства.

Основна сутність функції забезпечення полягає у створенні правових умов, через приписи, заборони, дозволи, відповідні суспільні структури (зокрема, через відповідні органи влади) бажаних правовідносин.

Функціонально інформаційне право знаходить відображення у нормах правил поведінки суб’єктів суспільних відносин щодо інформації, як їх предмета та технологій (способів, методів, засобів) об’єктивізації (зовнішнього прояву у суспільстві) стосовно певного виду (напрямку) діяльності.

Завдання інформаційного права в системі права можуть визначатися по різному різними дослідниками, залежно від розуміння ними сутності, змісту, функцій цього права, місця його в системі права, потреб практики тощо. Одним із критеріїв визначення основних завдань інформаційного права можна вважати аспекти його сутності: як сфери суспільних відносин; як науки; як навчальної дисципліни.

Основне завдання (мета-завдання) інформаційного права – це адекватне забезпечення упорядкованими нормами правил практики суспільних відносин щодо інформації відповідними методами, заходами, засобами.

Наступні завдання інформаційного права можна визначити залежно від розуміння однієї з трьох сутностей.

Так, у сутності інформаційного права, як сфери суспільних відносин, основні функціональні завдання його можна сформулювати наступним чином:

1) регулювання правил бажаної поведінки суб’єктів суспільних відносин щодо інформації з урахуванням співвідношення потреб та інтересів людини, суспільства (його складових спільнот); держави, міжнародного співтовариства у відповідних правових нормах;

2) визначення суспільних (у тому числі і державних) гарантій дотримання бажаної поведінки учасниками суспільних відносин щодо інформації;

3) визначення правомірних методів, засобів, заходів охорони (чи самоохорони) суспільних відносин щодо інформації відповідними суспільними структурами (особами, органами управління, влади тощо) у їх повноваженнях та застереженням від можливих неправомірних зазіхань, правопорушень, проступків, злочинів;

4) визначення правомірних методів, засобів, заходів, повноважень і меж захисту (чи самозахисту) суспільних відносин щодо інформації, яка охороняється відповідними суспільними структурами (особами, органами управління, влади тощо) від діянь (реалізованих зазіхань), які визначені неправомірними, небезпечними;

5) визначення правомірних методів, засобів, заходів і меж оборони (чи самооборони) та меж крайньої необхідності суспільних відносин щодо інформації, яка охороняється та захищається відповідними суспільними структурами (особами, органами управління, влади тощо) у відповідь на діяння, які визначені неправомірними;

6) визначення правомірних методів, засобів, заходів, повноважень і меж забезпечення бажаної правомірної поведінки суб’єктів суспільних відносин щодо реалізації прав, свобод обов’язків людини, прав суспільства, прав та обов’язків держави, відносин їх у міжнародній діяльності щодо інформації, безпечності її створення (відтворення), фіксації, розповсюдження, доступу, отримання, зберігання тощо.

У сутності інформаційного права, як навчальної дисципліни, основні функціональні завдання його можна сформулювати відповідно до визначених нормативів рівня освіти. Так, для підготовки фахівців з вищою освітою пропонується визначення завдань навчальної дисципліни викласти наступним чином:

Основне мета-завдання навчальної дисципліни – формування системи знань, умінь, навичок стосовно забезпечення правовідносин пов’язаних з суспільною діяльністю щодо інформації.

Основні завдання навчальної дисципліни:

- освоєння сформованих наукою теоретичних положень стосовно структури, джерел і методології права щодо інформації;

- орієнтація в правових аспектах формування, розвитку, охорони, захисту, оборони інформаційних ресурсів єдиного інформаційного простору України;

- визначення шляхів удосконалення правових основ інформаційного простору й інформаційних ресурсів України;

- освоєння законодавчого забезпечення формування та розвитку єдиного інформаційного простору України;

- засвоєння правових основ організації та координації дій органів державної влади в єдиному інформаційному просторі України;

- орієнтація у проблемах міжнародного співробітництва в правовому регулюванні та розвитку глобального інформаційного простору.

При вивченні навчальної дисципліни студенти повинні знати:

- понятійний апарат, зміст, сутність інформаційного права, його зв‘язки з правовою інформатикою, провідними галузями права, комплексними галузями права, спеціальними галузями права, міжгалузевими комплексними інститутами;

- законодавство та підзаконні нормативно-правові акти щодо суспільних відносин у сфері інформації;

- основні напрямки, методологію, концепції, доктрини та проблеми дослідження в інформаційному праві як комплексної галузевої науки правознавства та інше.

В результаті вивчення навчальної дисципліни студенти повинні вміти:

- орієнтуватися у понятійному апараті та природі інформаційного права, його зв‘язку з традиційними та новими галузями права, міжгалузевими інститутами права;

- моделювати і застосовувати у практиці знання щодо правовідносин інформаційної діяльності різних суб’єктів, у тому числі при розвитку єдиного інформаційного простору України, правових основ організації та координації дій органів державної влади в цьому просторі;

- визначати проблеми правозастосування норм вітчизняного інформаційного права, у тому числі співвідношення їх з нормами міжнародного інформаційного права в умовах розвитку глобального інформаційного простору;

- удосконалювати знання через подальшу самоосвіту у сфері права про інформаційну діяльність в майбутній практичній, науковій роботі для розвитку правової основи інформаційного простору й інформаційних Правова природа інформаційного права в Україні

За правовою природою походження вітчизняне інформаційне право - це міжгалузевий комплексний інститут національного права України, яке має приватно-правову і публічно-правову природу. Норми інформаційного права права розробляються і формуються як на публічному (державному), так і приватному рівнях суспільних відносин.

Інформаційне право пов'зане з іншими міжгалузевими інститутами права: банківським, страховим, конкурентним, екологічним, місцевого самоврядування, авторським, інтелектуальної власності, винахідницьким, рекламним правом тощо, а також з іншими інститутами права, предметом яких є суспільні відносини щодо інформації (твір, винахід, корисна модель, масова інформація, архіви, бібліотеки тощо). Субінститутами інформаційного права є також: банківське, бюджетне, страхове, податкове, інвестиційне право складають систему фінансового права; авторське, винахідницьке, раціоналізаторське право та інші, що складають систему права інтелектуальної власності; право щодо засобів масової інформації: преса, радіо, телебачення, Інтернет тощо.

Інформаційне право як галузь системи права є сукупністю правових норм, які регулюють діяльність суб'єктів права в інформаційній сфері (інформаційну діяльність)

Структурно система інформаційного права підрозділяється на дві частини - Загальні і Особливі

У Загальній частині інформаційного права зосереджуються норми, що встановлюють основні поняття, загальні принципи, правові форми і методи правового регулювання діяльності в інформаційній сфері (інформаційній діяльності). Викладається зміст предмета і методу правового регулювання інформаційних стосунків, дається характеристика джерела інформаційного права, системотворних начал інформаційного права : правове регулювання стосунків при здійсненні права на пошук, отримання і використання інформації; при самостійному обороті інформації; при зверненні документованої інформації; при встановленні правового режиму інформаційних технологій і засобів їх забезпечення, а також інформаційній безпеці

Формулюються правові проблеми Інтернету як віртуальної інформаційної сфери

Особлива частина включає окремі інститути інформаційного права, в яких згруповані близькі за смисловим змістом інформаційні правові норми. Це дві групи інститутів : інститути, що містять норми, регулюючі громадські стосунки з приводу звернення відкритої, загальнодоступної інформації (інститут інтелектуальної власності стосовно інформаційних об'єктів, інститут масової інформації, інститути бібліотечної справи і архівної справи), і інститути інформації обмеженого доступу (інститут державної таємниці, інститут комерційної таємниці, інститут персональних даних). Набір таких інститутів не обмежений, не виключається їх 36 доповнення новими інститутами, наприклад банківської таємниці, службової таємниці і т. п