Концепция и математический инструментарий учета факторов риска и ликвидности

Наряду с временным изменением стоимости денег, на решения в области финансового менеджмента оказывают влияние и два других фактора: риска и ликвидности.

Так, финансовый риск оказывает серьезное влияние на многие аспекты хозяйственной деятельности предприятия, однако наиболее значимое его влияние проявляется в двух направлениях: 1) уровень риска оказывает определяющее воздействие на формирование уровня доходности финансовых операций предприятия — эти два показателя находятся в тесной взаимосвязи и представляют собой единую систему «доходность — риск»; 2) финансовый риск является основной формой генерирования прямой угрозы банкротства предприятия, так как финансовые потери, связанные с этим риском, являются наиболее ощутимыми.

Учет фактора риска в процессе управления финансовой деятельностью предприятия сопровождает подготовку практически всех управленческих решений.

Концепция учета фактора риска состоит в объективной оценке его уровня с целью обеспечения формирования необходимого уровня доходности финансовых операций и разработки системы мероприятий, минимизирующих его негативные финансовые последствия для хозяйственной деятельности предприятия.

Для начала нам необходимо разобраться в содержании категории «финансовый риск». Наиболее часто в литературе встречается следующее: финансовый риск — совокупность специфических видов риска, генерируемых неопределенностью внутренних и внешних условий осуществления финансовой деятельности предприятия.

Существует две основные формы финансового риска: индивидуальный и портфельный.

Индивидуальный финансовый риск — риск, присущий отдельным финансовым операциям предприятия, или отдельным финансовым инструментам, используемым им в процессе хозяйственной деятельности.

Портфельный финансовый риск — общий риск, присущий сформированной совокупности финансовых инструментов, связанных с осуществлением определенных видов финансовых операций.

Математический инструментарий оценки уровня финансового риска является наиболее обширным, так как включает в себя разнообразные экономико-статистические, экспертные, аналоговые методы осуществления такой оценки. Выбор конкретных методов оценки определяется наличием необходимой информационной базы и уровнем квалификации менеджеров.

Экономико-статистические методы составляют основу проведения оценки уровня финансового риска. К числу основных расчетных показателей такой оценки относятся:

а) уровень финансового риска. Он характеризует общий алгоритм оценки этого уровня, представленный следующей формулой:

УР = ВР × РП,

где УР — уровень соответствующего финансового риска;

ВР — вероятность возникновения данного финансового риска;

РП — размер возможных финансовых потерь при реализации данного риска.

В практике использования этого алгоритма размер возможных финансовых потерь выражается обычно абсолютной суммой, а вероятность возникновения финансового риска — одним из коэффициентов измерения этой вероятности (коэффициентом вариации, бета-коэффициентом и др.);

б) дисперсия. Она характеризует степень колеблемости изучаемого показателя (в данном случае — ожидаемого дохода от осуществления финансовой операции) по отношению к его средней величине. Расчет дисперсии осуществляется по следующей формуле:

σ2 = ∑ (Ri — Rср.)2 × Pi ,

где σ2 — дисперсия;

Ri — конкретное значение возможных вариантов ожидаемого дохода по рассматриваемой финансовой операции;

Rср. — среднее ожидаемое значение дохода по рассматриваемой финансовой операции;

Pi — возможная частота (вероятность) получения отдельных вариантов ожидаемого дохода по финансовой операции;

в) коэффициент вариации. Он позволяет определить уровень риска, если показатели среднего ожидаемого дохода от осуществления финансовых операций различаются между собой. Расчет коэффициента вариации осуществляется по следующей формуле:

CV = σ / Rср. ,

где CV — коэффициент вариации;

σ — среднеквадратическое (стандартное) отклонение;

Rср. — среднее ожидаемое значение дохода по рассматриваемой финансовой операции.

Экспертные методы оценки уровня финансового риска применяются в том случае, если на предприятии отсутствуют необходимые информативные данные для осуществления расчетов экономико-статистическими методами. Эти методы базируются на опросе квалифицированных специалистов (страховых, финансовых, инвестиционных менеджеров соответствующих специализированных организаций) с последующей математической обработкой результатов этого опроса.

В целях получения более развернутой характеристики уровня риска по рассматриваемой операции опрос следует ориентировать на отдельные виды финансовых рисков, идентифицированные по данной операции (процентный, валютный, инвестиционный и т.п.).

В процессе экспертной оценки каждому эксперту предлагается оценить уровень возможного риска, основываясь на определенной балльной шкале, например:

Аналоговые методы оценки уровня финансового риска позволяют определить уровень рисков по отдельным наиболее массовым финансовым операциям предприятия. При этом для сравнения может быть использован как собственный, так и внешний опыт осуществления таких финансовых операций.

Математический инструментарий формирования необходимого уровня доходности финансовых операций с учетом фактора риска позволяет обеспечить четкую количественную пропорциональность этих двух показателей в процессе управления финансовой деятельностью предприятия.

При определении необходимого уровня премии за риск используется следующая формула:

RPn = (Rn ср. — An) × β ,

где RPn — уровень премии за риск по конкретному финансовому (фондовому) инструменту;

Rn ср. — средняя норма доходности на финансовом рынке;

An — безрисковая норма доходности на финансовом рынке;

β — бета-коэффициент, характеризующий уровень систематического риска по конкретному финансовому (фондовому) инструменту.

При определении необходимой суммы премии за риск используется следующая формула:

RPS = SI × RPn ,

где RPS — сумма премии за риск по конкретному финансовому (фондовому) инструменту в настоящей стоимости;

SI — стоимость (котируемая цена) конкретного финансового (фондового) инструмента;

RPn — уровень премии за риск по конкретному финансовому (фондовому) инструменту, выраженный десятичной дробью.

При определении общего уровня доходности финансовых операций с учетом фактора риска используется следующая формула:

RDn = An + RPn ,

где RDn — общий уровень доходности по конкретному финансовому (фондовому) инструменту с учетом фактора риска;

An — безрисковая норма доходности на финансовом рынке;

RPn — уровень премии за риск по конкретному финансовому (фондовому) инструменту.

Изложенный выше методический инструментарий формирования необходимого уровня доходности финансовых операций с учетом фактора риска построен на «Ценовой Модели Капитальных Активов», разработанной Г. Марковицем и У. Шарпом (за разработку этой модели они были удостоены в 1990 году Нобелевской премии).

Финансовый менеджмент тесно связан с категорией ликвидности, которая применительно к теории управления финансовой деятельностью имеет ряд аспектов. В экономической литературе по проблеме финансового менеджмента выделяют обычно понятия ликвидности предприятия (возможность его быстрой реализации при банкротстве или самоликвидации), ликвидности активов (обеспечивающую текущую платежеспособность предприятия) и ликвидности намечаемых объектов инвестирования (обеспечивающую потенциальную возможность быстрого реинвестирования капитала при изменившейся конъюнктуре финансового рынка).

Ликвидность объектов инвестирования оказывает существенное влияние на уровень доходности соответствующих финансовых операций. Чем ниже ликвидность отдельных объектов (инструментов) инвестирования, тем соответственно выше должен быть необходимый уровень доходности по ним, обеспечивающий возмещение финансовых потерь, связанных с предстоящей высокой продолжительностью их реализации при реинвестировании капитала. Взаимосвязь этих показателей носит обратный характер и формирует шкалу «доходность — ликвидность», определяющую количественные пропорции их уровней в процессе осуществления финансовых операций, связанных с инвестированием капитала. Таким образом, фактор ликвидности является объективным фактором, обусловливающим выбор управленческих решений по формированию уровня доходности соответствующих финансовых операций.

Концепция учета фактора ликвидности состоит в объективной оценке ее уровня по намечаемым объектам инвестирования с целью обеспечения необходимого уровня доходности по ним, возмещающего возможное замедление денежного оборота при реинвестировании капитала.

Математический инструментарий учета фактора ликвидности позволяет решать основной круг задач, определяемых при подготовке соответствующих инвестиционных решений.

Математический инструментарий оценки уровня ликвидности инвестиций обеспечивает осуществление такой оценки в абсолютных и относительных показателях.

Основным абсолютным показателем оценки ликвидности является общий период возможной реализации соответствующего объекта (инструмента) инвестирования. Он рассчитывается по следующей формуле:

ОПЛ = ПКВ — ПКА ,

где ОПЛ — общий период ликвидности конкретного объекта (инструмента) инвестирования, в днях;

ПКВ — возможный период конверсии конкретного объекта (инструмента) инвестирования в денежные средства, в днях;

ПКА — технический период конверсии инвестиций с абсолютной ликвидностью в денежные средства, принимаемый обычно за 7 дней.

Основным относительным показателем оценки уровня ликвидности инвестиций является коэффициент их ликвидности, определяемый по формуле:

КЛИ = ПКА / ПКВ ,

где КЛИ — коэффициент ликвидности инвестиций;

ПКА — технический период конверсии инвестиций с абсолютной ликвидностью в денежные средства, принимаемый обычно за 7 дней;

ПКВ — возможный период конверсии конкретного объекта (инструмента) инвестирования в денежные средства, в днях.

Математический инструментарий формирования необходимого уровня доходности инвестиционных операций с учетом фактора ликвидности основан на взаимозависимости этих показателей, определяющих шкалу «доходность — ликвидность».

Определение необходимого уровня премии за ликвидность осуществляется по следующей формуле:

ПЛ = (ОПЛ × ДН ) / 360,

где ПЛ — необходимый уровень премии за ликвидность, в процентах;

ОПЛ — общий период ликвидности конкретного объекта инвестирования, в днях;

ДН — средняя годовая норма доходности по инвестиционным объектам (инструментам) с абсолютной ликвидностью, в процентах.

Определение необходимого общего уровня доходности с учетом фактора ликвидности осуществляется по следующей формуле:

ДЛН = ДН + ПЛ,

где ДЛН — необходимый общий уровень доходности с учетом фактора ликвидности, в процентах;

ДН — средняя годовая норма доходности по инвестиционным объектам (инструментам) с абсолютной ликвидностью, в процентах;

ПЛ — необходимый уровень премии за ликвидность, в процентах.

Выше был рассмотрен универсальный математический инструментарий вычислений, наиболее широко используемый в современной практике финансового менеджмента. Математический инструментарий расчетов отдельных специальных показателей будет рассматривается в последующих лекциях.

Литература

Бланк И.А. Энциклопедия финансового менеджера. Вып. 1: Концептуальные основы финансового менеджмента. — Киев: Эльга, Ника-Центр, 2004.

Ковалев В.В. Финансовый анализ: методы и процедуры. — М.: Финансы и статистика, 2003.

Практикум по аудиту и финансовому менеджменту: Учеб. пособие / А.Е. Суглобов, В.В. Нитецкий, Т.А. Козенкова. — М.: КНОРУС, 2007.

Бригхем Ю., Гапенски Л. Финансовый менеджмент: Полный курс: В 2-х т. / Пер. с англ.; Под ред. В.В. Ковалева. — СПб.: Экономическая школа, 1997.

Балабанов И.Т. Основы финансового менеджмента: Учеб. пособие. — 3-е изд., перераб. и доп. — М.: Финансы и статистика, 2001.

Перар Ж. Управление финансами: С упражнениями: Пер. с фр. — М.: Финансы и статистика, 1999.

Станиславчик Е.Н. Основы финансового менеджмента. — М.: Ось-89, 2001.

У фінансовій практиці приходиться рахуватися з корегуючим фактором інфляції, яка знецінює вартість грошових засобів. Це пов’язано з тим, що зростання інфляції (індексу середніх цін) викликає відповідне зниження покупної спроможності грошей.

Номінальна сума грошових засобів – це оцінка її величини без врахування зміни покупної спроможності грошей.

Реальна сума грошових засобів – це оцінка її величини з врахуванням зміни покупної спроможності грошей у зв’язку з процесом інфляції.

У фінансово-економічних розрахунках, пов’язаних з інвестиційною діяльністю, інфляція оцінюється і враховується у наступних випадках:

1. При корегуванні нарощеної суми грошових засобів;

2. При формуванні ставки відсотку з врахуванням інфляції, що використовується для нарощування і дисконтування;

3. При формуванні рівня доходів від інвестицій, враховуючи темпи інфляції.

В процесі оцінки інфляції використовуються два основних показники:

1. Темп інфляції (Ті), який характеризує приріст середнього рівня цін у розглянутий період (n);

2. Індекс інфляції (Іі) у розглянутий період (n), який визначається як 1 + Ті

А. Корегування нарощеної вартості грошових засобів з врахуванням інфляції здійснюється за формулою:

FVp = FV / Ii

Якщо ж у процесі нарощування можна виділити реальну ставку відсотку і очікуваний темп інфляції, то розрахунок майбутньої реальної вартості грошових засобів можна здійснювати за формулою:

FVp = PV (1+i)n x (1 + Ti)-n = PV x (1+i / 1+Ti)n

Приклад: визначити реальну майбутню вартість інвестованих коштів за наступних умов: обсяг інвестицій – 200 тис.грн., період інвестування – 2 роки; очікувана ставка відсотку з врахуванням інфляції – 30% в рік, очікуваний темп інфляції в рік – 20%. Підставивши дані у формулу одержимо: FVp = 200 х ( 1+0.30 / 1+0.20 )2 = 234.7 тис.грн.

Б. Формування реальної ставки відсотку з врахуванням інфляції, що використовується в процесі компаундування або дисконтування вартості грошових засобів, здійснюється за формулою:

Jp = J – Ti,

де Jp – реальна ставка відсотку;

J – номінальна ставка відсотку з врахуванням інфляції, сформована на грошовому ринку.

Після визначення реальної майбутньої вартості грошей в процесі її нарощування за реальною ставкою ми стикаємося з трьома ситуаціями:

1. J = Ti. В цій ситуації нарощування реальної вартості грошей не здійсниться, адже їх приріст покриється інфляцією;

2. J > Ti. В цій ситуації реальна майбутня вартість грошей буде зростати не дивлячись на інфляцію;

3. J < Ti. В цій ситуації реальна майбутня вартість грошей буде знижуватися, тобто процес інвестування є збитковим.

В. Формування рівня доходів від інвестицій, враховуючи темпи інфляції, передбачає визначення розміру так званої “інфляційної премії”. Розмір цієї премії, яка компенсує втрати реальної суми доходу інвестора від інфляції, розраховується за формулою:

Wi = Dp x Ti,

де Wi – сума інвестиційної премії,

Dp – реальний середньо ринковий дохід по інвестиціям.

Відповідно, загальна сума доходів по інвестиційному проекту (у номінальному обчисленні) складе:

Dw = Dp + Wi

Під інвестиційним ризиком розуміють ймовірність виникнення не передбачуваних фінансових втрат (зниження прибутку, доходів, втрати капіталу тощо) в ситуації невизначеності умов інвестиційної діяльності.

Види інвестиційних ризиків можуть бути досить різними. Їх класифікують за наступними ознаками:

1. За сферами діяльності виділяють:

1.1. економічний – ризик пов’язаний зі зміною економічних факторів;

1.2. політичний – адміністративні обмеження інвестиційної діяльності, пов’язані зі зміною політичного курсу держави;

1.3. соціальний – ризик страйків, здійснення під тиском працівників незапланованих соціальних видатків тощо;

1.4. екологічний – ризик катастроф та лих, які негативно вплинуть на діяльність інвестованих об’єктів;

1.5. інші види – рекет, розкрадання майна, обман з боку інвестиційних або операційних партнерів тощо;

2. За формами інвестування:

2.1. реального інвестування – невдалий вибір розташування об’єкту, збої у постачання будматеріалів і обладнання, вибір некваліфікованого і недобросовісного підрядника;

2.2. фінансового інвестування – непродуманий вибір фінансових інструментів для інвестування, фінансові проблеми окремих емітентів; непередбачені зміни умов інвестування;

3. За джерелами виникнення:

3.1. систематичний (ринковий) – характерний для всіх учасників інвестиційної діяльності та форм інвестування;

3.2. несистематичний (специфічний) – притаманний одному об’єкту інвестування або діяльності конкретного інвестора;

В процесі оцінки можливих втрат від здійснення інвестиційної діяльності використовуються абсолютні та відносні її показники. Абсолютний розмір фінансових втрат є сумою збитків, спричинених інвестору у зв’язку із настанням несприятливих обставин, характерних для даного ризику. Відносний розмір фінансових втрат є відношенням суми збитку до обраного базового показника (наприклад сумі очікуваного доходу від інвестицій або сумі інвестованого капіталу).

Інвестиційні ризик вимірюються різними методами;

- розрахунок середньоквадратичного відхилення;

- розрахунок коефіцієнту варіації;

- розрахунок β-коефіцієнту;

- експертний метод.

Середньоквадратичне відхилення є найпоширенішим показником оцінки рівня інвестиційних ризиків. Розрахунок цього показника дозволяє визначити коливання очікуваних доходів від різних інвестицій:

σ = √ ∑nt=1 (ε – εR)2 x P1

де n – кількість спостережень;

t – кількість періодів

ε – розрахунковий дохід за проектом при різних значеннях кон’юнктури;

εR - середній очікуваний дохід за проектом;

P1 – значення ймовірності, що відповідає розрахунковому доходу.

Коефіцієнт варіації дозволяє визначити рівень ризику, якщо показники середніх очікуваних доходів відрізняються між собою. Розрахунок коефіцієнту варіації здійснюється за формулою:

CV = σ β / εR

При порівнянні рівнів ризику за окремими інвестиційними проектами перевагу слід надавати тому з них, по якому значення коефіцієнту варіації є найнижчим, що свідчить про найкраще співвідношення ризику і доходу.

β-коефіцієнт дозволяє оцінити ризик індивідуального інвестиційного проекту відносно рівня ризику інвестиційного ринку в цілому. Цей показник використовується в основному для аналізу ризикованості вкладень у окремі цінні папери (порівняно з систематичним ризиком фондового ринку). Розрахунок цього показнику здійснюється за формулою:

β = Р σц/ σф

де Р – кореляція між доходом від індивідуального виду цінних паперів та середнім рівнем доходності фондових інструментів в цілому;

σц – середньоквадратичне відхилення доходності по індивідуальному виду цінних паперів;

σф – середньоквадратичне відхилення доходності по фондовому ринку в цілому.

Рівень ризику окремих цінних паперів визначається на базі наступних значень коефіцієнту:

Значення β-коефіцієнту

Рівень ризику цінного паперу

β = 1

середній

β більше 1

високий

β менше 1

низький

Експертна оцінка ризиків здійснюється, якщо у інвестора відсутні необхідні статистичні або нормативні дані для розрахунку вищенаведених показників абр інвестиційний проект не має аналогів. Цей метод базується на опитуванні кваліфікованих спеціалістів і відповідний математичній обробці їх відповідей. Опитування слід орієнтувати на окремі види ризиків, характерних для даного інвестиційного проекту.

Результати оцінки ризиків дозволяють кількісно оцінити їхні рівні. В цих цілях використовують наступні критерії оцінки:

1. Безризикові інвестиції – короткострокові державні облігації;

2. Інвестиції з рівнем прийнятного ризику – можливість втрати всієї суми очікуваного чистого прибутку по проекту;

3. Інвестиції з рівнем критичного ризику – можливість втрати не лише прибутку, але й всієї суми розрахункового валового доходу по проекту;

4. Інвестиції з рівнем катастрофічного ризику – можливість втрати всіх активів інвестора внаслідок банкрутства.

Граничним значеннями ймовірності ризику фінансових втрат при інвестиціях за експертною оцінкою вважається:

- для інвестицій з рівнем прийнятного ризику – 0.1;

- для інвестицій з рівнем критичного ризику – 0.01;

- для інвестицій з рівнем катастрофічного ризику – 0.001.

Тобто, інвестиційний проект буде відхилено, якщо в 1 випадку з 10 по ньому може бути втрачено увесь прибуток, в 1 випадку зі 100 – увесь валовий доход; в 1 випадку з 1000 – втрачені всі активи в наслідок банкрутства.

1.4.4. Оцінка ліквідності інвестицій

Ліквідність інвестицій являє собою їх потенційну здатність за короткий час і без суттєвих фінансових втрат трансформуватися у грошові засоби.

Оцінка ліквідності інвестицій у часі вимірюється звичайно у кількості днів, необхідних для реалізації на ринку того чи іншого об’єкту інвестування. За цим показником спектр ліквідності різних об’єктів інвестування достатньо широкий:

Високий рівень ліквідності

Депозитні внески до запитання

Цінні папери з коротким періодом обігу (короткострокові ощадні сертифікати, короткотермінові облігації, короткотермінові векселі)

Термінові депозитні внески у банк

Цінні папери із тривалим періодом обігу (довгострокові облігації, довгострокові ощадні сертифікати, акції підприємств)

Обладнання, машини, механізми

Нерухомість споживчого призначення (дачі, квартири, котеджі)

Низький рівень ліквідності

Приміщення і споруди виробничого призначення, виробничі об’єкти незавершеного будівництва

У інвестиційні практиці за критерієм витрат часу на реалізацію ліквідність активів прийнято класифікувати наступним чином:

- терміново ліквідні об’єкти інвестування – трансформуються у гроші протягом 7 днів;

- високоліквідні об’єкти інвестування – можливий термін реалізації від 8 до 30 днів;

- середньоліквідні об’єкти інвестування – реалізуються у термін від 1 до 3 місяців;

- низьколіквідні об’єкти – термін реалізації перевищує 3 місяці.

Оцінка ліквідності інвестицій у часі може здійснюватися не лише по окремих об’єктах інвестування, але й по всьому інвестиційному портфелю:

А) частка терміново ліквідних інвестицій у їх загальному обсязі:

Dт = Іт х 100 / І,

де Іс – сумарна оцінка вартості терміново ліквідних інвестицій;

І – загальний обсяг інвестицій.

Б) частка низьколіквідних інвестицій у загальному їх обсязі:

Dн = Ін х 100 / І,

В) коефіцієнт співвідношення терміново ліквідних та низько ліквідних інвестицій:

Кс = Іт + Ів / Ін + Іс

де Ів – сумарна оцінка високоліквідних активів;

Іс – сумарна оцінка середньоліквідних активів

Чим вищим є значення цього коефіцієнту, тим більш ліквідним вважається інвестиційний портфель.

Оцінка ліквідності за рівнем фінансових втрат проводиться на базі аналізу окремих видів фінансових втрат і витрат. До фінансових втрат, викликаних трансформацією об’єкту інвестування у грошові засоби, відносять часткову втрату первинних вкладень капіталу у зв’язку із реалізацією об’єкту незавершеного будівництва, продажем цінних паперів в період їх низького котирування. До фінансових витрат, пов’язаних із ліквідністю інвестицій належать суми податків, сплачених при реалізації об’єкту, комісійна винагорода посередників тощо.

Оцінка ліквідності інвестицій за рівнем фінансових втрат здійснюється шляхом співвіднесення цієї суми до суми інвестицій. Низький рівень виражається у показнику 5%, середній – 6-10%, високий – 11-20% і дуже високий – більше 20%.