Гарантії адвокатської таємниці
Конституційне право українських громадян на отримання професійної юридичної допомоги закріплюється як в українському законодавстві, так і міжнародними актами.
Згідно з частиною 1 статті 48 Кримінально-процесуального кодексу України з моменту допуску до участі у справі захисник має право до першого допиту підозрюваного чи обвинуваченого мати з ним конфіденційне побачення, а після
першого допиту – такі ж побачення без обмеження їх кількості та тривалості. А в
частині 13 цієї ж статті зазначено, що захисник не вправі розголошувати дані, які
стали йому відомі у зв’язку з виконанням його обов’язків.
Стаття 23 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» говорить про те, що: « Професійні права, честь і гідність адвоката гарантуються та охороняються Конституцією України, цим Законом та іншими законами». Забороняється будь-яке втручання
в адвокатську діяльність, вимагання від адвоката, його помічника, стажора, посадових осіб і технічних працівників адвокатських об’єднань відомостей, що становлять адвокатську таємницю. «Забороняється залучати адвоката до конфіденційного співробітництва під час проведення оперативно-розшукових заходів чи слідчих дій, якщо таке співробітництво буде пов’язане або може призвести до розкриття адвокатської таємниці» [4, ст. 23, ч. 8].
Стаття 397 Кримінального кодексу України встановлює кримінальну відпо-відальність за вчинення у будь-якій формі перешкод до здійснення правомірної діяльності захисника чи представника особи з надання правової допомоги або пору-
шення встановлених законом гарантій їх діяльності та професійної таємниці.
На думку спеціалістів, норми статті 397 Кримінального кодексу України значно звужують зміст перешкод, що може зазнати захисник чи представник особи. Так, наприклад, обмеження полягає у тому, що диспозиція статті обмежує гарантії і види діяльності адвокатів, згадуючи тільки надання правової допомоги і не згадуючи про інші види послуг, що може надавати захисник і на які також розповсюджується поняття адвокатської таємниці [1, с.350-351].
Варто зазначити, що своє відображення адвокатська таємниця знайшла і в міжнародних нормативно-правових актах. Так, наприклад, «Основні принципи,
що стосуються ролі юристів», прийняті на VIII Конгресі ООН (Гавана, 27 серпня – 7
вересня 1990 року), у пункті 22 проголосили, що «уряди визнають і забезпечують
конфіденційний характер будь-яких зносин та консультацій між юристами та їх клі-
єнтами у рамках їх професійних відносин».
У свою чергу «Основні положення про роль адвокатів», прийняті VIII Конгре-
сом ООН по запобіганню злочинам (Нью-Йорк, 7 серпня 1990 року), у пункті 16 зазначають: «Уряди мають забезпечити адвокатам: а) можливість здійснювати їх професійні обов’язки без залякування, перешкод, завдання турботи й недоречного втручання; б) можливість вільно пересуватися і консультувати клієнта у своїй країні та за кордоном; в) виключення можливості піддавати покаранню або погрожувати його застосуванням та можливості обвинувачення, адміністративних, економічних та інших санкцій за дії, здійснювані відповідно до визнаних професійних обов’язків, стандартів та етичних норм».А пункт 22 цих положень говорить про те, що уряди
повинні визнавати і дотримуватися конфіденційності комунікацій та консультацій між адвокатом і клієнтом у рамках відносин, пов’язаних з виконанням адвокатом своїх професійних обов’язків[8].