2. Давньоримьска міфологія: джерела, пантеон, основні міфи.

Давньоримська культура завершує античність. Рим за переказом, був заснований у VIII ст. до н. е. нащадками Енея — Ромулом і Ремом. Після царського періоду (VШ—VI ст. до н. е.) Рим був аристократичною республікою, історія якої протягом V—IV ст. до н. е.супроводжувалася війною плебеїв і патриціїв, у результаті якоъ плебеї отримали значні політичні завоювання. З ІІІ ст. до н. е. Рим — рабовласницька держава, яка з 30- х років І ст. до н. е. фактично стає імперією за формального статусу республіки.

Стародавні міфи Риму говорять про те, що список римських богів був дуже великий. Сюди входили Хаос, Темпус, Амур, Сатурн, Уран, Океан та інші божества, а також їхні діти - титани. Третє і четверте покоління стали головними в пантеоні і були представлені 12 богами. Вони приведені у відповідність з олімпійцями у греків. Юпітер (Зевс) - уособлення грози і блискавок, Юнона (Гера) - його дружина і покровителька сім'ї та шлюбу, Церера (Деметра) - богиня родючості. Мінерва і Юнона були запозичені з етруської релігії.

римський пантеон входили і персоніфіковані істоти, що стали богами: Вікторія – Перемога, Фатум – Судьба, Лібертас – свобода, Психея – душа, Манія – шаленість, Фортуна – Удача,Ювента - Юність.

Римський пантеон був поєднанням богів, запозичених з давньогрецької міфології, та власних оригінальних образів. Їх особливість полягала в обожненні навколишнього середовища, загальних подій, моральних чеснот, сил. здібностей. З-поміж богів були божества і демони різного рангу, у тому числі божества окремих індивідумів, сімей, родів і племен — Лари, Пенати, Вести, Нани; боги і демони землеробства і скотарства — Сільван, Фавн, Вертумі та Помона, Сатурн (спершу бог посівів, а далі ототожнений з грецьким Кроносом), Марс (спочатку рослинний демон, надалі — божество племені латинян, а потім — бог війни), Юпітер (бог неба, клятв і угод), який став головним божеством у Римі разом із Марсом і Квіріном (генієм сабинського племені). У середовищі плебеїв особливо вшановувалися божества, пов'язані з землеробством, — Церера, Лібер та Лібера; пізніше па перший план вийшли Юпітер, Юнона та Мінерва, з якими починав відчуватися грецький вплив, що яскраво виразився в культі Аполлона та Артеміди— Діани. Юпітер, Аполлон і Діана стають верховними божествами Риму. Зі Сходу в Рим потрапили нові божества, передусім матір богів — Кібела, пізніше - культ Мітри, Ісіди, каппадокійської богині Ма та інші, які вносили містично-оргіастичні культи у строго дисципліновану давньоримську релігію. Особливістю останньої був надзвичайний формалізм додержання обрядів аж до юридичного угодового тлумачення відносин бога і людини. Римлянин в юридичному порядку вимагав сприяння від божества у тих чи інших життєвих, справах. Боги мали "обов'язки" перед людьми. Якщо, вони не дотримували їх, народ руйнував вівтарі, нищив жертовники.

Римляни забезпечили опікуванням божеств усе необхідне в житті. Наприклад, налічувалося більше десятка богинь, функцією яких було сприяння процесу виховання дитини: якщо дитя лежало в ліжку, то про нього турбувалася Куба — богиня лежання дитини і діжку, якщо їла, то цьому допомагала богиня їжі Едука, а питвом завідувала вже третя богиня — Потина. Коли дитина виходила з дому, її ввіряли піклуванню богині Абсони, а коли поверталася додому, то за нею стежила богиня Домидука. Перший крик новонародженої дитини теж мав свого демона — покровителя Ватікана, але коли вона вимовляла перше слово, нею починав опікуватися інший демон — Фабулін. 12 богів завідували польовими роботами, починаючи від оранки і закінчуючи збиранням врожаю. Цьому відповідало уявлення і про внутрішнє життя людини, що мало за покровителя так званого генія, який був смертним та стосувався усіх дрібниць людського життя. Такими ж були генії сім'ї, роду, племені і держави. Моралістичний та утилітарний характер римської релігії виявлявся і обожненні та персоніфікації абстрактних понять: храми, зокрема, присвячували Надії, Згоді, Недоторканості. Римські релігійні ритуали були під наглядом понтифіків — знавців культу, які не служили якомусь одному богові, а стежили, щоб правильно велися службі всім богам. Понтифіки утворювали колегію (товариство) з дев'яти осіб. Головний серед них — Великий понтифік — жив у колишньому царському палаці на Форумі, вважався "начальником" усіх римських жерців: керував ними, наставляв і судив їх. Він також обирав весталок і, як батько, карав тих, хто чимось завинив. Понтифіки встановлювали дні релігійних свят, записували найважливіші події року на дерев'яних вибілених дошках — анналах, які виставлялись на Форумі. Ці аннали стали першими римськими літописами.

Водночас були й авгури — знавці прикмет і ворожінь, які віщували перед кожною важливою справою. Ворожили на небесних явищах, поведінці птахів, нутрощах жертовних тварин. Дуже серйозно ставились до різних "знамень": коли раптово звіддаля чули гуркіт грому — розпускали народні збори; коли особливі священні кури відмовлялися клювати зерно — полководець не починав битву тощо. Авгури теж утворювали колегію з дев'яти осіб, представлену тільки патриціями, пізніше — плебеями сенатського звання. У Римі, як і в Греції, не було особливої касти жерців.

Як жриць богині домашнього вогнища Вести у Римі (Веста була також охоронницею священного вогнища Римської держави) поважали весталок, які мусили підтримувати невгасиме священне полум'я. Крім того, вони оберігали таємні святині, вивезені Енеем з Трої, і виконували дуже давні складні обряди. Весталки (їх було шестеро) починали свою службу у віці 6—10 років І виконували її протягом 30 років. Кожна пара жриць 10 років навчалася відповідних обов'язків. Весталки давали обітницю чистоти і безшлюбності. Від їх поведінки і майстерності залежало благополуччя держави. Вищі магістри вставали при їх появі, злочинець, що зустрів по дорозі до місця страти весталку, отримував помилування.

Основними джерелами міфів Стародавнього Риму є: Вергілій «Енеїда», Лівій, перші книги історії, Овідій «Фастів», Проперцій, четверта книга елегій.

Заснування Рима Римляни були нащадками Енея – героя, який врятувався на кораблі з захопленої греками-ахейцями Трої і після багатьох пригод опинився в Італії, в гирлі річки Тибр. Племена латинів, які тут жили визнали Енея своїм царем. Пройшли століття, і царем став підступний Амулій. Він позбавив влади свого старшого брата, а його маленьких онуків, близнюків Ромула і Рема, наказав втопити в Тибру. Слуги кинули корзину з малюками в воду, але вона зачепилася за прибережні кущі, а коли почався відплив, діти опинилися на березі. На їх плач з лісу прийшла вовчиця. Вона нагодувала малюків своїм молоком, а потім їх знайшов і виховав пастух. Ромул і Рем виросли сильними і відважними воїнами. Дізнавшись таємницю свого походження, вони вбили Амулія. У тих місцях, де вони дивом врятувалися, брати вирішили заснувати нове місто. У закруту Тибру розташовано сім пагорбів. Ромул вибрав Палатинський пагорб і почав споруджувати стіну майбутнього міста. Рем в насмішку перестрибнув через неї. Розгніваний Ромул вдарив брата і вбив його. – Так буде з кожним, хто посміє порушити кордони мого міста! – вигукнув він. Римляни навіть вирахували точний день заснування міста. Виходило, що Рим був заснований 21 квітня 753 року до н. е.

Міфи про тварин Первісні тотемні уявлення збереглися в культі деяких тварин. Шанувався присвячений Марсу дятел, птах Юпітера — орел. З особливим трепетом побожно давні римляни ставилися до вовка, йому було присвячене свято Луперкалій. Ромула і Рема, за переказом, вигодувала вовчиця. З вовками були пов'язані різні повір'я. Вважалося, що вовчий жир і частини тіла вовка допомагають від хвороби, при одруженні, коли молода входила в будинок нареченого, поріг натирали вовчим жиром. Про зв'язок культу вовка зі шлюбом говорить повір'я про те, що вовчиця завжди єднається шлюбом із подружжям у присутності поважних свідків-вовків, а овдовівши, ніколи більше не одружується. Тому римляни поважали жінок, які були в шлюбі тільки один раз. Дуже поширена була віра в те, шо деякі люди можуть перетворюватися на вовків. Людина, яку вовк, вийшовши з лісу, побачить першим, за переказом, втрачала голос. Вовна й кінчик вовчого хвоста допомагали домогтися любові. Якщо вовк переходив людині дорогу з правого боку, це передвіщало надзвичайне везіння.

Горацій Коклес - в римській міфології - герой, який захищав в поодинці єдиний міст через Тибр. Горацій Коклес прославився у війні молодий Римської республіки проти царя етрусків Порсенни, який прагнув відновити Тарквінія Гордого на римському престолі. Порсенна вступив в римські кордони і зайняв Янікульскій пагорб, з'єднаний з іншими міськими пагорбами мостом через Тибр. Побачивши, що з зайнятого ворогом пагорба на них мчить ворожа лавина, які охороняли міст римські воїни почали тікати. Командувач охороною моста Горацій Коклес марно намагався зупинити втікачів. Тоді він наказав зруйнувати якомога швидше міст, щоб ворог не зміг по ньому пройти, а сам залишився на зайнятій ворогом березі в повній самоті, чекаючи рукопашної сутички. Підійшли на близьку відстань етруски та зупинилися в подиві. Тоді Горацій Коклес кинув їм в обличчя образи, назвавши їх царськими рабами, які, не маючи власної волі, йдуть забирати чужу. Після цих зухвалих промов на нього обрушився дощ стріл,які встромилися у щит хороброго. Витісняючи один одного, етрусські воїни кинулися вперед і, звичайно, подужали б відважного римлянина. Але в цей час за спиною Коклеса зі страшним тріском обрушилися в Тибр залишки моста, а він сам, закликавши на допомогу бога ріки і не знімаючи обладунків, кинувся в хвилі і, підбадьорюваний радісними криками товаришів по зброї, під градом стріл етруських лучників переплив на свій берег. Неймовірно, але герой навіть не був поранений. За свою безприкладну відвагу Горацій Коклес був удостоєний високої нагороди. Йому спорудили статую на міській площі, де проходили вибори, і дарували стільки землі, скільки він міг обвести плугом за день. Крім того, всі римські громадяни принесли йому свої дари в залежності від добробуту.