1. Давньогрецька міфологія: джерела, пантеон, основні міфи.

Джерела для вивчення міфу. Архаїчний міф — трансформаційна система. Це означає, що первісні форми міфу «переросли» себе і з історичним часом набули інших, більш окультурених, олітературених форм. Отже, дослідник старовини має у своєму розпорядженні власне не міф, а його пізнішу, трансформовану форму. Тож постає проблема реконструкції первісної форми міфу. Це досить складне завдання здійснюється не лише шляхом осмислення емпіричного (тобто наявного) матеріалу, а й шляхом філософської уяви, дедуктивного методу.

Для реконструкції картини давньогрецької міфології дослідники використовують дві групи емпіричних джерел. Насамперед це Гомерові поеми «Іліада» і «Одіссея», поеми Гесіода «Труди і дні» і «Теогонія», трагедії Есхіла, Софокла, Евріпіда та інші пам'ятки античної літератури («Метаморфози» Овідія).

До другої групи належать каталоги й перекази міфів, що були складені самими греками в елліністичну пору їхньої культури. Тут треба насамперед назвати «Міфологічну бібліотеку» афінянина Аполлодора (II ст. до н. є.). Про важливість цього джерела свідчить зокрема той факт, що саме в ньому міститься переказ міфів про всі подвиги знаменитого героя Геракла. Ніяких художніх завдань Аполлодор перед собою не ставив, він прагнув зібрати і систематизувати лише самі сюжети. У II — І ст.ст. до н. є. греки виявляли інтерес до легендарної давнини свого і чужих народів.

• політеїзм, антропоморфні боги;

• дванадцятибожжя – на різних територіях різний склад системи (в Афінах – Зевс, Гера, Посейдон, Деметра, Аполлон, Артеміда, Гефест, Афіна, Арей, Афродіта, Гермес, Гестія);

• більшість дослідників схиляється до того, що в загальнорелігійній свідомості стародавніх еллінів не існувало догматики;

• різноманітність культів:

• Зевс – Хєніос (Гостинний), Горкій (хранитель клятв), Елефтерій (той, що звільняє) тощо;

• Афіна – Промахон (та, що веде до бою), Партенос (діва) тощо;

• кожен бог мав кілька функцій (Афіна – покровительниця організованої війни, воїнів, незаміжніх жінок та матерів тощо, Діоніс – бог рослинності, виноградарства, виноробства, натхнення тощо, Деметра – богиня родючості, землеробства, хліба, шлюбу тощо).

На честь богів влаштовувалися свята: Зевс – діасії, Діоніс – діонісії (великі діонісії, вакханалії тощо), Афіна – сінойкії, панафінеї, Аполлон – Гіакінфи тощо. На честь Зевса проводились Олімпійські та Немейські ігри, на честь Аполлона – Піфійські, на честь Посейдона – Істмійські.

На відміну від давньоримських, давньогрецькі боги не були ідеальними. Гомер та Гесіод приписують їм численні вади: перелюб, крадіжку, взаємний обман тощо.

Міфологія

Давньогрецькі міфи поділяються на дві категорії:

міфи про походження світу й богів;

міфи про походження людей та діяння найвидатніших із них.

Походження світу й богів. Докладно це описано у творі Гесіода «Теогонія». Спершу був Хаос, у якому все було злито воєдино. Потім із Хаосу народилися Ніч, Гея (Земля) і Тартар (підземне царство). Від Ночі народився День, від Геї – Уран (Небо) і Понт (Море). Небо-Уран та Гея-Земля були першими богами: зоряне небо запліднювало широку землю. Від них народилися Титани та Кіклопи. Від Ночі народилися Смерть, Сон, Жалоба, Праця, Брехня, Помста, Страта, Рок (три богині долі Мойри). Від Моря народився Нерей, а також його два брати й дві сестри. Від них народилося багато чудовиськ, серед яких Горгони, Гарпії, Ехідна, Химера, Сфінкс, Геріон, Кербер, Пегас, Гідра та інші.

Уран боявся, що Титани (дванадцять синів та дочок Урана та Геї) скинуть його, тому не давав своїм дітям народжуватися. Однак Гея підмовила Кроноса, щоб той узяв серпа і, коли Уран знову захоче злягання з Геєю, поранив його. Тоді Кронос відрізав Уранові дітородний орган, який упав у море, а на острові Кіпр із піни вийшла Афродіта.

Почалося царство Титанів. Одного з них звали Океан. Від зв’язку Океана та Нерея народилися всі на світі водойми. Від Гіперіона народилися Геліос-Сонце, Селена-Місяць, Еос-Зоря, а від Еос народилися зорі й вітри. Від Япета народились Атлант та Прометей.

Однак Кронос теж боявся, що його діти скинуть його, тому проковтнув трьох своїх синів та трьох дочок. Рея вирішила врятувати молодшого – Зевса: дала Кроносові проковтнути великий камінь, загорнутий у пелюшки, а Зевса заховала в печері на острові Крит. Вирісши, Зевс примусив Кроноса «випустити» шістьох дітей. Почалося протистояння старших (Титанів) та молодших (Олімпійців) богів («Море взревело, земля затонала и ахнуло небо»). Олімпійці звільнили з Тартару Кіклопів та Сторуких. Кіклопи викували Зевсові блискавку та грім. Олімпійці перемогли Титанів і скинули їх у Тартар. Таким чином, почалося царство Олімпійців. (І там ще багато богів та героїв народжувалося, бо Зевс злягав усе, що рухалося)

Походження людей та діяння героїв. Давньогрецька міфологія зберегла один міф про походження людини (він згадується у творах Гесіода «Теогонія» та «Роботи і дні»). Після потопу, насланого Зевсом, уціліли лише Девкаліон та його дружина Пірра (донька Прометея). Всі люди походять від них або від каменів, що вони кидали за спину. У цьому бачимо зв’язок давньогрецької міфології й міфологічних систем держав Стародавнього Сходу. Можливо, в більш давніх варіантах творцем людини був сам Прометей, і тоді стає зрозумілою причина його впливу на долю людей.

Герої – найчастіше напівбоги-напівлюди. Прометей, Геракл та інші.

Найвідоміші цикли міфів: міфи про подвиги Геракла, міфи про аргонавтів, фіванський цикл (про царя Едипа), троянський цикл (про походи на Трою). (Це ж до локальних особливостей міфології; міфи про героїв зазвичай походили з місцевості, звідки вони були родом. Наприклад, Орфей – герой Фракії, звідти ж і міф про Орфея та Евридіку).

Головні ознаки грецьких міфів:

• синкретичність;

• гіперболізація;

• «приземленість» і «олюдненість» образів богів;

• утвердження нерозривного зв’язку богів та людей;

• відображення стосунків, що склалися на Землі;

• увага до людини і її природи;

• торжество сили, розуму, краси.

Локальні особливості:

За допомогою археологічних досліджень ми дізнаємося, які де шанувалися боги або герої, і який де або де який шанувався переважно (наприклад, Зевс - у Додоні і Олімпії, Аполлон - у Дельфах і на Делосі, Афіна - в Афінах, Гера на Самосі, Асклепій - у Епідавр); знаємо шановані усіма (чи багатьма) еллінами святині начебто дельфійського оракула або додонского або святині делоської; знаємо великі і дрібні амфіктіоніі (культові співтовариства).

Також можна виділити державні та приватні культи. Значення держави позначилось і в релігійній сфері. Всепоглинаюче значення держави позначилося і в релігійній сфері. Жрець – державний магістрат. Локальні свята на честь богів (про них є вище, а також у питанні про свята).

Грецька література виникла на основі міфології. Міф – це уявлення давньої людини про навколишній його світі. Міфи створювалися на дуже ранній стадії розвитку суспільства в різних областях Греції. Пізніше всі ці міфи злилися в єдину систему.

За допомогою міфів стародавні греки намагалися пояснити всі природні явища, представивши їх в образі живих істот. Спочатку, відчуваючи сильний страх перед природними стихіями, люди зображали богів в жахливому звіриному вигляді:

Химера;

Медуза Горгона;

Сфінкс;

Лернейська гідра.

Однак пізніше боги стають антропоморфними, тобто мають людську подобу і їм притаманні найрізноманітніші людські якості:

ревнощі;

щедрість;

заздрість;

великодушність.

Головною ж відмінністю богів від людей було їхнє безсмертя, але при всій своїй величі боги спілкувалися з простими смертними і навіть вступали з ними, нерідко, в любовні відносини, щоб породити на землі ціле плем’я героїв.

Існує 2 види давньогрецької міфології:

космогонічна (космогонія – походження світу) – закінчується народженням Крона;

теогонічна (теогонія – походження богів і божеств).

Міфологія Стародавньої Греції пройшла в своєму розвитку 3 основних етапи:

Доолімпійський етап – це в основному міфологія космогонії. Цей етап починається з уявлення давніх греків про те, що все виникло з Хаосу, а закінчується вбивством Крона і розділом світу між богами;

олімпійський (рання класика) – Зевс стає верховним божеством і зі свитою з 12 богів поселяється на Олімпі;

пізній героїзм – від богів і смертних народжуються герої, які допомагають богам у встановленні порядку і в знищенні чудовиськ.

На основі міфології створювалися поеми, писалися трагедії, а лірики присвячували богам свої оди і гімни.

У Стародавній Греції було дві основні групи богів:

титани-боги другого покоління (шість братів – Океан, Кей, Крійі, Гіперіон, Япет, Кронос і шість сестер – Фетіда, Феба, Мнемосина, Тейя, Феміда, Рея);

олімпійські боги – олімпійці – боги третього покоління. У число олімпійців входили діти Кроноса і Реї – Гестія, Деметра, Гера, Аїд, Посейдон і Зевс, а також їх нащадки – Гефест, Гермес, Персефона, Афродіта, Діоніс, Афіна, Аполлон і Артеміда. Верховним богом був Зевс, який позбавив влади батька Кроноса (бога часу).

В грецький пантеон Олімпійських богів традиційно входило 12 богів, але склад пантеону був не дуже стійким і іноді налічував 14-15 богів. Зазвичай це були:

Зевс;

Гера;

Афіна;

Аполлон;

Артеміда;

Посейдон;

Афродіта;

Деметра;

Гестія;

Арес;

Гермес;

Гефест;

Діоніс;

Аїд.

У перекладі з давньогрецької мови слово пантеон означає «всі боги».

Греки ділили божеств на три групи:

• Пантеон (великі олімпійські боги);

• нижчі божества;

• чудовиська.

 Особливе місце в грецькій міфології займали герої. Найвідоміші з них:

• Ахілл;

• Геракл;

• Одіссей;

• Персей;

• Тесей;

• Ясон;

• Гектор.