Ознаки:

1. це система фактів кожен з яких може мати самостійне значення;

2. це різноманітні юридичні факти;

3. це самостійні життєві обставини;

4. юридичні наслідки настають за наявності всіх юридичних фактів;

5. факти складають цілісну систему елементи, якої знаходяться у взаємозв'язку та взаємодії.

Причинами існування фактичного складу є наступні:

1. складність суспільних відносин, що регулюються правом;

2. необхідність врахування в процесі застосування права різноманітних життєвих обставин;

3. необхідність передбачення багатоаспектності поведінки суб'єктів та індивідуального характеру регулювання суспільних відносин;

4. надає можливість забезпечити правові результати у складних правовідносинах.

1.Зв'язком юридичних фактів, які складають фактичний факт є:

а) прості у яких юридичні факти накопичуються довільно і зв’язок між якими теж є довільним (визнання шлюбу недійсним)

б) складні, що характеризують залежність юридичних фактів накопичення яких відбувається у визначеному порядку (визнання особи безвісти відсутньою)

в) змішані, які сист. фактів зв'язок між якими є частково вільним, а частково визначеним (пенсійне забезпечення).

2. За ступенем визначеності:

а) визначені фактичні склади, всі елементи якого належать до однієї галузі (вступ до шлюбу)

б) відносно визначені, що складаються з юридичних фактів, які належать до різних галузей (призначення пенсії потребує юридичних фактів трудового права - стаж, вік; адміністративного права - рішення органу соціального забезпечення).

3. За обсягом:

а) завершений де процес накопичення юридичних фактів є завершеним та породжується результат (укладання шлюбу);

б) не завершений де процес накопичення фактів є незавершеним і породжуються проміжні правові наслідки (досудове слідство з розгляду певної справи).

8 Поняття, ознаки та структура суб'єктивного права та юридичного обов’язку.

Суб'єктивне право — це передбачена нормами права міра можливої поведінки учасника правовідносин. Іншими словами, це міра поведінки, що належить уповноваженій особі для задоволення її інтересів та потреб і яка забезпечується відповідними юридичними обов'язками інших (зобов'язаних) осіб. Наприклад, кожний громадянин України, який досяг вісімнадцятирічного віку, має право брати участь у виборах Президента держави. Так, відповідно до статті 70 Конституції України «Вибори до органів державної влади і органи місцевого самоврядування є вільними і здійснюється на підставі загального, рівного та прямого виборчого права шляхом таємного голосування». Оскільки це його право, він може скористатися ним, а може відмовитись, скажімо, від голосування.

Ознаки суб'єктивного права:

• • можливість певної поведінки;

• • можливість, яка належить лише уповноваженому суб'єкту, яка надається для задоволення інтересів уповноваженої особи;

• • наявне у правовідносинах;

• • є мірою можливої поведінки, порушення якої вважається зловживанням правом; Наприклад, закон, який регулює право на оплачувану відпустку визначає і вид поведінки (щорічна відпустка зі збереженням середнього заробітку), і її міру (тривалість відпустки). У відповідності зі ст. 74 КЗпП України «Всім працівникам надаються щорічні відпустки зі збереженням місця роботи (посади) і середнього заробітку».

• • існує лише відповідно до юридичних обов'язків;

• • встановлюється нормами права;

• • забезпечується (гарантується) державою. Суб’єктивне право є структурованою категорією, що складається з 4 елементів:

• Право на власні дії, тобто можливість певної поведінки суб’єкта що є уповноваженим.

• Право на чужі дії, тобто можливість вимагати відповідної поведінки від зобов’язаного суб’єкта.

• Право на захист власних інтересів з боку держави.

• Право на використання чи охорону блага, або ж явища, який складає об’єкт правовідносин

Юридичний обов’язок – це міра необхідної поведінки суб’єкта, передбачена для зобов’язаної сторони та забезпечена засобами державного примусу, якої особа повинна дотримуватись в інтересах уповноваженої сторони.

Права і обов'язки суб'єктів правовідносин тісно пов'язані між собою: не можна одержати які-небудь права, щоб одночасно не виникли певні обов'язки. Набуваючи права на земельну ділянку, наприклад, ми водночас беремо на себе ряд обов'язків, зокрема, «використовувати її відповідно до цільового призначення» (під городництво, будівництво тощо). Придбавши право власності на автомобіль, людина зобов'язана дотримуватись правил вуличного руху, приписаних автомобілістам, користуватися автомобілем, тільки маючи права водія, та інші.

Юридичний обов'язок, як і суб'єктивне право, окреслений певними правовими нормами, тобто представляє собою міру належної, необхідної поведінки. Вимагати виконання обов'язків поза встановленою мірою є порушенням закону. Наприклад, при купівлі товару продавець не має права вимагати від покупця сплатити більше встановленої суми, батьки зобов'язані утримувати своїх дітей і піклуватися про них, громадяни зобов'язані поважати і виконувати закони. За порушення юридичних обов'язків настає юридична відповідальність. Юридичний обов'язок є гарантом виконання суб'єктивних прав, він встановлюється в інтересах уповноваженої особи».

Ознаки юридичного обов’язку:

1. Це необхідна поведінка, яка може дотримуватися як добровільно так і примусово

2. Поведінка, зміст якої визначається нормативно

3. Поведінка, що вчиняється в інтересах уповноваженої особи чи держави

4. Важлива гарантія реалізації суб’єктивного права.

Структуру юридичного обов’язку складають:

1. Обов’язок активної поведінки в інтересах уповноваженої сторони

2. Обов’язок реагувати на законні вимоги уповноваженої сторони

3. Обов’язок нести відповідальність у випадку скоєння правопорушення

4. Обов’язок вжити всіх належних заходів, що гарантують суб’єктивне право

9 Підстави виникнення правовідносин та їх види.

Правові відносини виникають, змінюються і припиняються на певних підставах.

Виділяють два види підстав виникнення правовідносин:

• 1) матеріальні (загальні): а) наявність суб'єктів права (не менше двох) як учасників правовідносин; б) наявність об'єкта правовідносин - матеріальні і нематеріальні блага, з приводу яких (володіння ними, їх охорона та захист) суб'єкти права вступають у взаємовідносини;

• 2) юридичні (спеціальні): а) норма права; б) правосуб'єктність учасників правовідносин: правоздатність, дієздатність, деліктоздатність; в) юридичний факт (підстава виникнення, зміни і припинення правовідносин). Двом видам підстав виникнення правовідносин відповідають два аспекти їх змісту:

• 1) матеріальний (фактичний) - фактична поведінка (дія чи бездіяльність) учасників суспільних відносин, яку правомочний може, а правозобов'язаний повинен здійснити, тобто реальні дії з реалізації суб'єктивних прав і юридичних обов'язків;

• 2) юридичний - права й обов'язки сторін; ширше - суб'єктивне право, юридичний обов'язок, повноваження, юридична відповідальність (для посадових осіб).

Юридичний зміст свідчить, що в оболонку правовідносин втягнуто опосередковувані фактичні відносини не повністю, а тільки в тій частині, в тому складі, який передбачений правами й обов'язками.

Зауважимо, що зміст правовідносин є способом взаємного зв'язку між суб'єктами права. Структура змісту може бути простою (суб'єктивне право і юридичний обов'язок) і складною (у посадових осіб - повноваження, юридична відповідальність).

1. Правовідносини виникають і функціонують на підставі норми права. Обумовленість змісту правовідносин нормами права аж ніяк не означає, що всі види правовідносин можуть виникати і розвиватися лише за наявності відповідних норм права. Норми права найчастіше встановлюють лише окремі принципи правового регулювання, які як би окреслюють певні рамки правовідносин. Це є найхарактернішим для приватноправового регулювання (цивільно-правові відносини), де діє принцип «Дозволено все, що не заборонено законом». Нерідкі випадки (особливо в правових системах англо-аме-риканського типу), коли норми права є наслідком правових відносин, які виникли в результаті індивідуальних рішень у судах, адміністративних органах. Тут шлях до норми права проходить від фактичних відносин до конкретних правових відносин, а потім до формулювання державою норми права загального характеру. Як правило, правовідносини: а) виникають, припиняються або змінюються на підставі норм права (повна детермінованість, тобто причинна обумовленість правовідносин нормами права); б) допускаються нормами права (часткова детермінованість). У цьому разі зміст правовідносин визначається незалежними від правових норм «детермінантами», насамперед договором суб'єктів майбутніх правовідносин. 2. Правовідносини є формою реалізації норми права, впровадженням її в життя, нормою права в дії. За характером зв'язку між нормою права і правовідносинами можна судити про дійсну реалізацію прагнень, домагань людей. Точніше, за самим фактом виникнення або невиникнення правових відносин можна судити, чи відповідають правила, наказані нормою права, їх інтересам. Якщо норма права суперечить їх домаганням, люди не встановлюватимуть правові відносини відповідно до неї. З встановленням правових відносин їх сторонами реалізація права не закінчується, а тільки починається. 3. Норма права і правовідносини — неодмінні складові елементи механізму правового регулювання. їх єдність виражає союз самостійних, відносно вільних юридичних явищ, їх взаємодію, а не породження одного юридичного вища іншим юридичним явищем (див. главу «Правове регулювання і його механізм»). 4. Норма права містить у собі модель фактичних відносин та їх форми — правовідносини. Якщо звернутися до аналізу структури норми права, то можна побачити, що гіпотеза вказує на умови виникнення правовідносин, диспозиція — на права і обов'язки, а санкція — на можливі наслідки недодержання норми і правовідносин, що виникають на її підставі.

10 Поняття та ознаки юридичних фактів. Класифікація юридичних фактів.

Правовідносини є життєвим явищем, а не чимось абстрактним. Правовідносини - це реальні зв'язки між суб'єктами - учасниками, які пов'язані з реалізацією конкретних суб'єктивних прав та обов'язків. Тому саме існування правовідносин (відповідно, їх виникнення та припинення) є результатом наявності певних життєвих обставин, які називають юридичними фактами.

Юридичний факт - це конкретна життєва обставина, з настанням якої юридична норма пов'язує виникнення, зміну або припинення правовідносин.

Не всякі факти породжують правовідносини, а лише ті, які передбачені юридичними нормами. Саме це обумовлює сам термін "юридичні факти", який використовує юридична наука і практика щодо їх позначення.

Зазвичай юридичні факти, які обумовлюють виникнення, зміну або припинення правовідносин, безпосередньо закріплюються у гіпотезі юридичної норми.

Водночас опосередковано юридичні факти можуть закріплюватись в юридичній нормі або випливати з неї. Це обумовлено тим, що у випадку виникнення юридичних фактів, вказаних у гіпотезі певної юридичної норми, суб'єкти права, поведінка яких врегульована цією нормою, набувають відповідних до її змісту прав та обов'язків. У цьому випадку в дію вступає уповноважувальна або зобов'язувальна норма, яка вимагає від певних суб'єктів здійснення активних дій, що, своєю чергою, у випадку реалізації (у деяких випадках - нереалізації), мають характер юридичних фактів. Саме це дає можливість стверджувати, що в диспозиції юридичної норми може опосередковано закріплюватись конкретна життєва обставина, з настанням якої юридична норма пов'язує виникнення, зміну або припинення правовідносин.

Ознаками юридичних фактів є те, що вони:

прямо або опосередковано передбачені (закріплені) юридичними нормами;

вказують на наявність або відсутність певних явищ матеріального світу (наприклад, наявність або відсутність родинних зв'язків між особами, шлюбу між ними тощо);

містять інформацію про конкретні, індивідуальні обставини, які стосуються суспільних відносин, врегульованих правом, тобто юридичними фактами виступають лише обставини, які стосуються (прямо або опосередковано) найважливіших прав, обов'язків, свобод, інтересів тощо особи, колективних соціальних суб'єктів, держави та суспільства в цілому, реалізація яких врегульована правом;

мають існувати у встановленій законодавством процедурно-процесуальній формі (свідоцтво про укладення шлюбу, довідка, наказ тощо);

викликають правові наслідки, передбачені законодавством (виникнення, зміну або припинення правовідносин).

В юридичній науці багато уваги приділено класифікації юридичних фактів на окремі групи. Найважливішими класифікаціями юридичних фактів є їх поділ за наслідками, які вони мають для правовідносин, за вольовою ознакою, виходячи з їх документального закріплення, з точки зору зв'язку з певними видами правовідносин тощо.

За наслідками, які мають юридичні факти для правовідносин, виокремлюють правоутворювальні, правозмінювальні та правоприпиняючі юридичні факти. При цьому:

правоутворювальні - факти, з якими юридична норма пов'язує виникнення правовідносин (наприклад, наказ про прийняття працівника на роботу, цивільно-правові договори тощо);

правозмінювальні - факти, з якими юридична норма пов'язує зміни в існуючих правовідносинах (наприклад, наказ про переведення працівника на іншу посаду, внесення змін до цивільно-правового договору тощо);

правоприпиняючі - факти, з якими юридична норма пов'язує припинення правовідносин (наприклад, наказ про звільнення працівника з підприємства, угода про припинення дії цивільно-правового договору в зв'язку з виконанням його сторонами своїх зобов'язань за ним своєчасно й у повному обсязі тощо).

Слід мати на увазі, що досить часто один і той самий юридичний факт може мати неоднакове значення для різних груп правовідносин (наприклад, смерть особи одночасно призводить до припинення трудових відносин, які мали місце за участю померлого, і водночас до виникнення відносин, пов'язаних зі спадкоємством тощо).

За вольовою ознакою юридичні факти поділяють на події та діяння (дії або бездіяльність). При цьому:

події - це юридичні факти, настання яких не залежить від волі суб'єктів правовідносин (стихійні лиха, війни, природна смерть людини тощо); діяння - це дії та бездіяльність. Своєю чергою:

дії - акти волевиявлення суб'єктів права, що знаходить вираз в активній поведінці суб'єктів, здійснення ними певних учинків. Дії можуть бути правомірними, тобто відповідати вимогам чинного законодавства, та неправомірними, тобто не відповідати зазначеним вимогам. Дії, своєю чергою, поділяються на:

індивідуальні правореалізаційні акти, тобто волевиявлення суб'єктів права у встановленій законодавством зовнішній та матеріальній (або квазіматеріальній) формі, спрямоване на досягнення певного правового результату (наприклад, господарські та цивільно-правові договори, правозастосовні акти тощо);

юридичні вчинки, тобто фактична дія суб'єктів права, що викликає певні юридичні наслідки (наприклад, з прийняттям на роботу допуск до виконання трудових обов'язків особи та фактичне виконання нею цих обов'язків без видання відповідного наказу, цивільний шлюб тощо);

бездіяльність, тобто пасивна поведінка суб'єкта права. Бездіяльність, як і дії, може бути як правомірною (дотримання заборон), так і неправомірною (невиконання або недобросовісне виконання обов'язків).

Щодо зв'язку з відповідними правовідносинами деякі вчені поділяють юридичні факти на матеріальні та процесуальні.

Юридичні факти також класифікують виходячи з їх документального закріплення:

формалізовані, які відповідно до вимог чинного законодавства оформлені у документально фіксованому вигляді;

неформалізовані, які, виходячи з вимог чинного законодавства, можуть не оформлюватись у документальному вигляді (наприклад, усний договір дрібної купівлі-продажу, усний наказ уповноваженої особи тощо).

Окремо слід звернути увагу на складні юридичні факти, які, на відміну від простих, являють собою конкретні життєві обставини, такі юридичні факти мають складну побудову, що виражається у цілому комплексі характеристик, складових. Однак попри структуру складного юридичного факту він залишається одним юридичним фактом, а не їх сукупністю.

Прикладом складного юридичного факту може слугувати злочин, який складається з чотирьох елементів - суб'єкта (особи, яка вчинила злочин), об'єкта (охоронюваних законом суспільних відносин, на які посягнув суб'єкт), об'єктивної сторони (діянь суб'єкта), суб'єктивної сторони (мотивів, мети злочину, вини суб'єкта), причому злочин є одним складним

(комплексним) юридичним фактом, а не сукупністю чотирьох окремих юридичних фактів, тобто це елементи юридичного факту, а не самостійні факти. Ще одним прикладом складного факту є безвісна відсутність особи. Цей юридичній факт складається з таких елементів: відсутність людини у місці постійного проживання без інформації про її місце знаходження (суб'єктивний елемент) і термін її відсутності (об'єктивний елемент).

Складний юридичний факт не слід змішувати з фактичним складом. Фактичний склад - це система юридичних фактів, неодмінна для виникнення певних юридичних наслідків, правовідносин. Будь-який юридичний факт викликає правовідносини, виникнення (зміна, припинення) яких пов'язані з його наявністю. Однак у певних випадках виникнення (зміна, припинення) відповідних правовідносин вимагає наявності не одного окремого факту, а цілого комплексу різнорідних, але пов'язаних між собою юридичних фактів. Наприклад, досягнення особою повноліття або закінчення нею середньої школи є обставинами, що самі є юридичними фактами. Однак для того щоб ця особа була призвана на дійсну військову службу, потрібна наявність цілої низки юридичних фактів, зокрема, проходження особою призовної комісії, звільнення або відстрочка від призову на строкову військову службу (ст. 15 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу").

Таким чином, специфічними ознаками фактичних складів є те, що вони: а) є сукупністю юридичних фактів; 6) ця сукупність юридичних фактів (щоб стати основою виникнення, зміни чи припинення певних правовідносин) має утворювати цільну систему, відповідно, ці факти мають перебувати у взаємозалежності та взаємозв'язку. Законодавство саме з цією системою юридичних фактів пов'язує виникнення, зміну чи припинення певних правовідносин.