IV За характером вміщених відомостей

Акти відкритого характеру що публікуються в офіційних виданнях і є доступними

Акти обмеженого доступу

37.Чинність нормативно-правових актів

Чинність Нормативно-правового акту- це дія юридичного документа, що обумовлюється моментом його прийняття. Чинність визначає ту дату за якої всі організації, посадові особи та індивідуальні суб'єкти повинні виконувати положення цього акту керуватися ним та дотримуватися його вимог

Нормативно-правові акти можуть набувати чинності

• з моменту офіційного оприлюднення

• через певний термін з моменту їх оприлюднення

• з моменту прийняття нормативно-правового акта

• з певною дати, яка зазначається на самому нормативно-правовому акті

• з моменту реєстрації нормативно-правового акта державою, якщо така є обов'язковою

В юридичній практиці України відсутній спеціальний закон, щодо чинності нормативно-правового акта, проте це питання регулюється указом президента номер 503 від 1998

Дія нормативно-правових актів у просторі

Визначається територіальними межами його обов'язковості тому, що дія актів у просторі є територіальною, що здійснюється в межах території держави

В залежності від правового статусу суб'єкта правотворчості нормативно-правові акти поширюються на

- території України

- Територію Криму

- території адміністративно-територіальних одиниць, які і складають простір держави

Дія нормативно-правового акту може мати екстратериторіальний характер поширюючись поза межі держави

На території України застосовується законодавство іноземних держав, якщо це регламентовано конституцією чи міжнародними угодами

нормативно-правові акти діють на

- територіями з міжнародними режимами

- на територіях зі змішаними режимом

- на територіях інших держав

Дія нормативно-правових актів за колом осіб

Діє нормативно-правового акту за колом осіб

Визначається ступеневм їх поширеності на суб'єктів права та залежить від специфіки та обсягу правового статусу суб'єктів

В залежності від цього дії нормативно-правового акту розподіляється за

1)Політико-правовим статусом суб'єкта та зв'язком з державою

- Нормативно-правові акти загальної дії

- Нормативно-правові акти для громадян держави

- Нормативно-правові акти які пошириться на громадян інших держав

2)В залежності від місця перебування суб'єкти

- Поширена дія актів на суб'єктів, що постійно проживають на території держави

- Дія нормативно-правового акту на осіб, що тимчасово перебувають на території держави

3)За спеціальним статусом

- Дипломат

- Спеціальні суб'єкт які характеризуються особливою діяльністю

9. Поняття, ознаки, принципи правотворчості.

Правотворчість як діяльність уповноважених державою органів зі створення, зміни, відміни та систематизації юридичних норм відбувається на певних засадах, які називають "принципами правотворчості".

Зазвичай виділяють дві групи принципів правотворчості, а саме: загальні та спеціальні.

Загальні принципи правотворчості - це основні вимоги до правотворчості, що виражають її сутність як правового явища. Відповідно ці принципи притаманні (характерні) не лише правотворчості, а й іншим правовим явищам. До них насамперед слід віднести:

гуманізм, тобто формування юридичних норм (нормативно-юридичних актів) відбувається на засадах збереження людської гідності, захисту людини від свавілля, забезпечення захисту прав і свобод людини;

демократизм, тобто вираження та закріплення в юридичних нормах волі народу, забезпечення безпосередньої або опосередкованої (через представників) участі населення держави в розробленні та прийнятті нормативно-юридичних актів;

гласність, тобто здійснення правотворчої діяльності відкрито для громадськості, забезпечення вільного, критичного та всебічного обговорення проектів нормативно-юридичних актів, інформування населення про процеси, що мають місце під час правотворчої діяльності (у тому числі оприлюднення нормативно-юридичних актів у встановленому порядку);

законність, тобто забезпечення у процесі правотворчості повного, неухильного та чіткого дотримання всіх без винятку вимог чинного законодавства, які регулюють процес правотворчості; та ін.

Спеціальні принципи правотворчості - це основні вимоги до правотворчості, що виражають специфіку форми та змісту правотворчої діяльності.

До спеціальних принципів правотворчості слід віднести:

• • принцип оперативності, відповідно до якого суб'єкт правотворчості зобов'язаний не зволікати з підготовкою та прийняттям (зміною або припиненням) нормативно-юридичних актів, яких вимагає суспільний розвиток;

• • принцип науковості, відповідно до якого під час здійснення правотворчої діяльності обов'язковим є використання знань і досягнень, напрацьованих наукою, насамперед юридичною;

• • принцип поєднання динамізму та стабільності у правотворчому процесі, який полягає у вимозі створення нормативно-юридичного акта, норми якого могли би стабільно реалізовуватись під час правореалізаційної практики, за наявності одночасної можливості внесення до такого акта потрібних доповнень і змін (чи уточнень), яких вимагає суспільний розвиток;

• • принцип плановості, відповідно до якого правотворча діяльність уповноваженого органу має здійснюватися послідовно, відповідно до певного плану, з дотриманням певних строків їх прийняття;

• • принцип професіоналізму, реалізація якого вимагає залучення до розроблення нормативних актів кваліфікованих спеціалістів з відповідних галузей науки, вчених-юристів і юристів-практиків, які мають належні знання і досвід;

• • принцип техніко-юридичної досконалості, згідно з яким правотворча діяльність має відбуватись з урахуванням правил, способів, прийомів юридичної техніки;

• • принцип зв'язку правотворчості з практикою, відповідно до якого потрібно постійно відслідковувати процеси, що відбуваються у суспільстві, для того щоб своєчасно заповнювати прогалини в законодавстві, усувати колізії, які виникають у ньому, залучати до процесу правотворення позитивні ідеї та пропозиції, які пропонуються органами держави, місцевого самоврядування, організаціями, установами тощо, а також громадянами держави. Слід зауважити, що значною мірою від дотримання у процесі правотворчої діяльності її принципів залежить не лише якість нормативно-юридичних актів і норм, а й ефективність їх реалізації

10. Поняття і стадії правотворчого процесу.

Правотворчий процес — це процесуальна діяльність суб'єк­тів правотворчості щодо порядку формування і закріплення їхньої волі шляхом прийняття, зміни, призупинення чи скасування пра­вових норм, яка відбувається згідно встановленої процедури.

В Україні основною стадією правотворчого процесу є законода­вчий процес. Ці поняття не тотожні тому, що правотворчість охоплює не тільки діяльність, пов'язану зі створенням і прийняттям норматив­ноправового акту, а і з з'ясуванням суспільної потреби у правовому регулюванні певної сфери суспільних відносин (тобто формуванні державної волі), прийняттям рішення про підготовку правового акту, визначенням його виду та суб'єкта прийняття, а також оцінку ефекти­вності нормативноправового акту, який набрав чинності.

Також слід відмежовувати законодавчий процес як юридичне поняття від законотворчості як загальносоціального явища. Поняття "законотворчість" ширше ніж поняття "законодавчий процес".

У кожній країні законодавчий процес має свої особливості, але він завжди чітко регулюється за допомогою Конституції, законів та спеціальних положень і регламентів, а також відображає і закріплює логіку проходження законопроекту на всіх його етапах.

Законодавчий процес — це регламентована діяльність ком­петентних державних органів з розробки, прийняття і оприлюд­нення нормативноправових актів вищої юридичної сили (законів).

Конституція України закріплює основні засади законодавчого процесу, який складається з таких стадій:

1) законодавча ініціатива, тобто право офіційно вносити до Вер­ховної Ради України пропозиції чи проект стосовно прийняття нового закону або зміни чи скасування чинного закону, які Вер­ховна Рада зобов'язана розглянути по суті. Таке право, згідно ст. 93 Конституції та Закону України "Про внесення змін до Кон­ституції України" від 8 грудня 2004 року належить:

Президентові України;

народним депутатам України;

Кабінету Міністрів України.

Якщо президент України визнає свій законопроект невідклад­ним, то він розглядається Верховною Радою позачергово;

2) розробка законопроекту, тобто відповідно до законодавства України розроблення законопроектів здійснюється за доручен­ням Верховної Ради України, на замовлення на договірній осно­ві, а також у ініціативному порядку. Порядок розроблення зако­нопроектів визначається Положенням про структуру, виклад, зміст і оформлення проектів законів. Законопроекти, розроблені громадянами або юридичними особами у ініціативному порядку, вносяться до Верховної Ради України від імені суб'єктів законо­давчої ініціативи, чи за їхньою підтримкою з обов'язковим за­значенням усіх авторів. Верховна Рада може доручити розробку проекту закону або його частини парламентським комітетам, тимчасовій спеціальній комісії, уряду або міністерствам, колек­тивам вченихфахівців.

Законопроект подається із пояснювальною запискою, яка має містити обґрунтування необхідності його розробки та при­йняття, характеристику цілей, завдань та основних положень майбутнього нормативноправового акту, його місце в системі чинного законодавства, а також очікувані соціальноекономічні й інші наслідки його застосування.

У разі внесення законопроекту, який потребує фінансових витрат, пов'язаних з його прийняттям і реалізацією, до нього до­дається фінансовоекономічне обґрунтування та пропозиції щодо покриття цих витрат, а також оцінка відповідного міністерства.

Особливе значення має наукова експертиза законопроек­ту, тобто діяльність компетентних органів, установ, спеціалізо­ваних експертних організацій, груп або окремих експертів, щодо дослідження й оцінки наукового рівня, юридичних якостей про­екту закону, його відповідності встановленим вимогам.

Підготовлені проекти законів можуть бути оприлюднені для обговорення державними органами, науковими установами, громадськістю.

Обов'язковим є оприлюднення проектів конституційних законів та законопроектів, що виносяться на всеукраїнський ре­ферендум;

• 3) попереднє обговорення законопроекту, тобто прийнятий до розгляду законопроект за участю суб'єкта права законодавчої ініціативи та розробників проекту проходить попередній розгляд у відповідних комітетах Верховної Ради України. При цьому для підготовки висновків визначається головний комітет, якому інші комітети надають свої результати обговорення законопроекту;

• 4) офіційне обговорення законопроекту здійснюється на пленар­них засіданнях Верховної Ради України, як правило, в першому, другому і третьому читаннях.

При першому читанні законопроекту Верховна Рада за­слуховує доповідь представника суб'єкта права законодавчої ініціативи, співдоповідь ініціаторів, внесення кожного альтерна­тивного законопроекту (якщо такі є), співдоповідь головного комітету, обговорює основні положення законопроекту і його структуру (частини, статті, розділи), повноту і послідовність їх викладення. За результатами обговорення Верховна Рада прий­має рішення про відхилення законопроекту, передачу його голо­вному комітету на доопрацювання, опублікування для всенаро­дного обговорення і наступне доопрацювання за результатами обговорення, прийняття законопроекту за основу і підготовка його до другого читання.

Під час другого читання законопроекту (який є основ­ним) Верховна Рада проводить постатейне обговорення законо­проекту та здійснює постатейне голосування. У разі необхіднос­ті можуть обговорюватися і ставитися на голосування частини статті, її підпункти або речення.

Під час третього читання законопроекту відбувається прийняття закону в цілому. Крім того, на третє читання одноча­сно із законопроектом подається проект постанови Верховної Ради України про порядок введення його в дію, зміни чи допов­нення до чинних законів, а також план уряду України щодо ор­ганізаційних, кадрових, матеріальнотехнічних, фінансових за­ходів для введення даного закону в дію;

5) прийняття закону здійснюється на відкритому пленарному за­сіданні Верховної Ради України шляхом голосування простої бі­льшості голосів народних депутатів України (тобто 50 відсотків + один голос) або кваліфікованою більшістю (тобто двома тре­тинами голосів) залежно від характеру закону.

Текст закону, прийнятий Верховною Радою України, у 5денний строк підписує Голова Верховної Ради України і невід­кладно направляє його на підпис Президенту України;

6) підписання (промульгація) закону Президентом України здійснюється в установлені Конституцією строки, тобто Прези­дент України протягом 15 днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання та офіційного оприлюднення або в цей же строк застосовує своє право вето щодо прийнятого зако­ну і повертає його зі своїми зауваженнями і вмотивованими про­позиціями Верховній Раді для повторного розгляду. Якщо під час повторного розгляду закон ухвалюється у тій же редакції не менш як двома третинами голосів від конституційного складу Верховної Ради України, то вето вважається подоланим і Прези­дент України зобов'язаний підписати закон та офіційно оприлю­днити його протягом 10 днів.

У разі якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув до Верховної Ради закон для повторного ро­згляду, то він вважається ним схваленим і має бути підписаний та офіційно оприлюднений, а також у разі якщо Президент України не підписав закон, то він офіційно публікується за під­писом Голови Верховної Ради України;

7) оприлюднення (опублікування) закону, тобто підписані Пре­зидентом України закони не пізніше як у 15денний строк після їх прийняття підлягають оприлюдненню з усіма реквізитами державною мовою в офіційних друкованих виданнях, якими є: "Офіційний вісник України", "Офіційний вісник Президента України", "Відомості Верховної Ради України", "Голос Украї­ни", "Урядовий Кур'єр". Опублікування тексту закону в інших засобах масової інформації має виключно інформаційне значен­ня і не спричиняє ніяких юридичних наслідків.

Значення цієї стадії полягає в тому, що неоприлюднені та, таким чином, не доведені до відома населення країни закони не застосовуються;

8) набрання законом чинності. Відповідно до ст. 94 Конституції України закон набирає чинності через 10 днів з дня його офіцій­ного оприлюднення, якщо інше непередбачене самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Особливою формою законодавчої діяльності є прийняття зако­нів всеукраїнським референдумом. Всеукраїнським референдумом може бути прийнятий будьякий конституційний або звичайний закон, крім законів з питань податків, бюджету та амністії. Закони, прийняті на всеукраїнському референдумі, не потребують затвердження Верхо­вною Радою України і можуть бути змінені лише іншим всеукраїнсь­ким референдумом. Конституційні закони, прийняті всеукраїнським референдумом, мають більш вищу юридичну силу, ніж звичайні зако­ни. Датою прийняття таких законів вважається день проведення рефе­рендуму. Вони набирають чинності у порядку, визначеному самим законом, але не пізніше 10 днів з дня їх офіційного оприлюднення.

11. Юридична техніка.

Правотворчий процес — це процесуальна діяльність суб'єк­тів правотворчості щодо порядку формування і закріплення їхньої волі шляхом прийняття, зміни, призупинення чи скасування пра­вових норм, яка відбувається згідно встановленої процедури.

В Україні основною стадією правотворчого процесу є законода­вчий процес. Ці поняття не тотожні тому, що правотворчість охоплює не тільки діяльність, пов'язану зі створенням і прийняттям норматив­ноправового акту, а і з з'ясуванням суспільної потреби у правовому регулюванні певної сфери суспільних відносин (тобто формуванні державної волі), прийняттям рішення про підготовку правового акту, визначенням його виду та суб'єкта прийняття, а також оцінку ефекти­вності нормативноправового акту, який набрав чинності.

Також слід відмежовувати законодавчий процес як юридичне поняття від законотворчості як загальносоціального явища. Поняття "законотворчість" ширше ніж поняття "законодавчий процес".

У кожній країні законодавчий процес має свої особливості, але він завжди чітко регулюється за допомогою Конституції, законів та спеціальних положень і регламентів, а також відображає і закріплює логіку проходження законопроекту на всіх його етапах.

Законодавчий процес — це регламентована діяльність ком­петентних державних органів з розробки, прийняття і оприлюд­нення нормативноправових актів вищої юридичної сили (законів).

Конституція України закріплює основні засади законодавчого процесу, який складається з таких стадій:

1) законодавча ініціатива, тобто право офіційно вносити до Вер­ховної Ради України пропозиції чи проект стосовно прийняття нового закону або зміни чи скасування чинного закону, які Вер­ховна Рада зобов'язана розглянути по суті. Таке право, згідно ст. 93 Конституції та Закону України "Про внесення змін до Кон­ституції України" від 8 грудня 2004 року належить:

Президентові України;

народним депутатам України;

Кабінету Міністрів України.

Якщо президент України визнає свій законопроект невідклад­ним, то він розглядається Верховною Радою позачергово;

2) розробка законопроекту, тобто відповідно до законодавства України розроблення законопроектів здійснюється за доручен­ням Верховної Ради України, на замовлення на договірній осно­ві, а також у ініціативному порядку. Порядок розроблення зако­нопроектів визначається Положенням про структуру, виклад, зміст і оформлення проектів законів. Законопроекти, розроблені громадянами або юридичними особами у ініціативному порядку, вносяться до Верховної Ради України від імені суб'єктів законо­давчої ініціативи, чи за їхньою підтримкою з обов'язковим за­значенням усіх авторів. Верховна Рада може доручити розробку проекту закону або його частини парламентським комітетам, тимчасовій спеціальній комісії, уряду або міністерствам, колек­тивам вченихфахівців.

Законопроект подається із пояснювальною запискою, яка має містити обґрунтування необхідності його розробки та при­йняття, характеристику цілей, завдань та основних положень майбутнього нормативноправового акту, його місце в системі чинного законодавства, а також очікувані соціальноекономічні й інші наслідки його застосування.

У разі внесення законопроекту, який потребує фінансових витрат, пов'язаних з його прийняттям і реалізацією, до нього до­дається фінансовоекономічне обґрунтування та пропозиції щодо покриття цих витрат, а також оцінка відповідного міністерства.

Особливе значення має наукова експертиза законопроек­ту, тобто діяльність компетентних органів, установ, спеціалізо­ваних експертних організацій, груп або окремих експертів, щодо дослідження й оцінки наукового рівня, юридичних якостей про­екту закону, його відповідності встановленим вимогам.

Підготовлені проекти законів можуть бути оприлюднені для обговорення державними органами, науковими установами, громадськістю.

Обов'язковим є оприлюднення проектів конституційних законів та законопроектів, що виносяться на всеукраїнський ре­ферендум;

• 3) попереднє обговорення законопроекту, тобто прийнятий до розгляду законопроект за участю суб'єкта права законодавчої ініціативи та розробників проекту проходить попередній розгляд у відповідних комітетах Верховної Ради України. При цьому для підготовки висновків визначається головний комітет, якому інші комітети надають свої результати обговорення законопроекту;

• 4) офіційне обговорення законопроекту здійснюється на пленар­них засіданнях Верховної Ради України, як правило, в першому, другому і третьому читаннях.

При першому читанні законопроекту Верховна Рада за­слуховує доповідь представника суб'єкта права законодавчої ініціативи, співдоповідь ініціаторів, внесення кожного альтерна­тивного законопроекту (якщо такі є), співдоповідь головного комітету, обговорює основні положення законопроекту і його структуру (частини, статті, розділи), повноту і послідовність їх викладення. За результатами обговорення Верховна Рада прий­має рішення про відхилення законопроекту, передачу його голо­вному комітету на доопрацювання, опублікування для всенаро­дного обговорення і наступне доопрацювання за результатами обговорення, прийняття законопроекту за основу і підготовка його до другого читання.

Під час другого читання законопроекту (який є основ­ним) Верховна Рада проводить постатейне обговорення законо­проекту та здійснює постатейне голосування. У разі необхіднос­ті можуть обговорюватися і ставитися на голосування частини статті, її підпункти або речення.

Під час третього читання законопроекту відбувається прийняття закону в цілому. Крім того, на третє читання одноча­сно із законопроектом подається проект постанови Верховної Ради України про порядок введення його в дію, зміни чи допов­нення до чинних законів, а також план уряду України щодо ор­ганізаційних, кадрових, матеріальнотехнічних, фінансових за­ходів для введення даного закону в дію;

5) прийняття закону здійснюється на відкритому пленарному за­сіданні Верховної Ради України шляхом голосування простої бі­льшості голосів народних депутатів України (тобто 50 відсотків + один голос) або кваліфікованою більшістю (тобто двома тре­тинами голосів) залежно від характеру закону.

Текст закону, прийнятий Верховною Радою України, у 5денний строк підписує Голова Верховної Ради України і невід­кладно направляє його на підпис Президенту України;

6) підписання (промульгація) закону Президентом України здійснюється в установлені Конституцією строки, тобто Прези­дент України протягом 15 днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання та офіційного оприлюднення або в цей же строк застосовує своє право вето щодо прийнятого зако­ну і повертає його зі своїми зауваженнями і вмотивованими про­позиціями Верховній Раді для повторного розгляду. Якщо під час повторного розгляду закон ухвалюється у тій же редакції не менш як двома третинами голосів від конституційного складу Верховної Ради України, то вето вважається подоланим і Прези­дент України зобов'язаний підписати закон та офіційно оприлю­днити його протягом 10 днів.

У разі якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув до Верховної Ради закон для повторного ро­згляду, то він вважається ним схваленим і має бути підписаний та офіційно оприлюднений, а також у разі якщо Президент України не підписав закон, то він офіційно публікується за під­писом Голови Верховної Ради України;

7) оприлюднення (опублікування) закону, тобто підписані Пре­зидентом України закони не пізніше як у 15денний строк після їх прийняття підлягають оприлюдненню з усіма реквізитами державною мовою в офіційних друкованих виданнях, якими є: "Офіційний вісник України", "Офіційний вісник Президента України", "Відомості Верховної Ради України", "Голос Украї­ни", "Урядовий Кур'єр". Опублікування тексту закону в інших засобах масової інформації має виключно інформаційне значен­ня і не спричиняє ніяких юридичних наслідків.

Значення цієї стадії полягає в тому, що неоприлюднені та, таким чином, не доведені до відома населення країни закони не застосовуються;

8) набрання законом чинності. Відповідно до ст. 94 Конституції України закон набирає чинності через 10 днів з дня його офіцій­ного оприлюднення, якщо інше непередбачене самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Особливою формою законодавчої діяльності є прийняття зако­нів всеукраїнським референдумом. Всеукраїнським референдумом може бути прийнятий будьякий конституційний або звичайний закон, крім законів з питань податків, бюджету та амністії. Закони, прийняті на всеукраїнському референдумі, не потребують затвердження Верхо­вною Радою України і можуть бути змінені лише іншим всеукраїнсь­ким референдумом. Конституційні закони, прийняті всеукраїнським референдумом, мають більш вищу юридичну силу, ніж звичайні зако­ни. Датою прийняття таких законів вважається день проведення рефе­рендуму. Вони набирають чинності у порядку, визначеному самим законом, але не пізніше 10 днів з дня їх офіційного оприлюднення.

13