Коцептологічний аналіз
Мета: виявити й описати вербалізатори концепту, змоделювати його зміст та структуру як сукупність узагальнених ознак, якими він представлений у картині світу носія мови.
План і коментарі до аналізу
Визначити й описати номінативне поле концепту.
До номінативного поля концепту належать ключові слова-репрезентанти, його синоніми, індивідуально-авторські вторинні номінації, виявлені в досліджуваному тексті, стійкі порівняння, фразеологічні одиниці, деривати. Крім того, доцільно визначити асоціативне та пареміологічне поле ключового слова.
Ядро номінативного поля концепту утворюють його прямі номінації та найуживаніші їх синоніми (загальномовні та оказіональні). Ключове слово – лексична одиниця, яка найповніше номінує концепт, найбільш уживане його найменування. Багатозначні ключові слова дають більше матеріалу для когнітивної інтерпретації, оскільки на їх основі можна виявити асоціативні зв’язки та напрям переосмислення головного вербалізатора. Ключовим компонентом може бути не тільки загальномовне найменування, пряма назва, а й індивідуально-авторські вторинні номінації, фразеологічні сполуки тощо.
Залежно від уживаності одиниці номінативного поля можуть бути розміщені в центрі або на периферії номінативного поля.
Виявити когнітивні ознаки – складники концепту.
Її утворюють номінації видів денотата концепту та його основних ознак. Виявити ці ознаки на мовному рівні дає змогу аналіз сполучуваності одиниць номінативного поля та особливостей їх контекстуального вживання, що може надавати їм певних конотацій і семантичних відтінків.
З’ясувати асоціативне поле концепту.
Репрезентоване сукупністю асоціацій, які викликає у мовців стимул (ключова лексема). Встановлюється на основі асоціативного експерименту.
Здійснити когнітивну інтерпретацію.
Когнітивна інтерпретація передбачає опис макроструктури концепту, тобто встановлення типів інформації, які в ньому переважають (образна чи інформаційна), та їх співвідношення, а також з’ясування категорійної структури концепту (ієрархії когнітивних класифікаційних ознак).
Зразок аналізу Концепт ‘вода’ в українській мовній картині світу
(на матеріалі фольклорних текстів)
1. Міфологічні уявлення українців про воду неодноразово були досліджені в культурологічному та літературознавчому аспектах. Аналіз засобів вербалізації концепту ‘вода’ на матеріалі фольклорних текстів дасть змогу зіставити фрагменти концептуальної і мовної картин світу й виявити особливості їх співвідношення.
Головним вербалізатором аналізованого концепту є власне лексема вода. У сучасній українській мові вона полісемічна й функціонує в таких лексико-семантичних варіантах: 1) прозора, безбарвна рідина, що утворює річки, озера і т. ін. та, пройшовши спеціальну обробку, подається до будинків; найпростіша хімічна сполука водню з киснем; 2) водна поверхня річок, озер і т. ін.; рівень води в них; 3) перев. мн. водна маса джерел (також підземних, озер, річок і т. ін., її потоки, хвилі; водні простори та ділянки, які знаходяться у межах території певної держави (внутрішні води), належать якійсь державі (територіальні води) або не належать жодній (нейтральні води); 4) тільки мн. лікувальні мінеральні джерела; курорт із ними; 5) тільки мн., мед. навколоплідна рідина; 6) перен., розм. зайві, беззмістовні фрази (СТСУМ, 158). В останньому (переносному) значенні входить до периферії синонімічного ряду багатослів’я (уживання без потреби в розмові, книжці і т. ін. великої кількості слів), багатослівність, велемовність, широкомовність рідше, велеречивість заст., ірон., просторікуватість розм.; вода розм. Іноді наводять також синонімічні ряди, до яких лексема вода входить у значеннях ‘прозора, безбарвна рідина’ із потенційною семою ‘придатна для пиття’ (газована вода, пиття, питво, напій) та ‘водна поверхня’ (мн. води, моря, річки, озера, курорт) (С.Караванський; Словник синонімів). Антонімічна пара до лексеми вода в другому значенні – суша.
В аналізованих фольклорних текстах зафіксована низка дериватів, утворених від слова вода здебільшого шляхом суфіксації (часто за допомогою демінутивних суфіксів): вод-иц-я, вод-ичк-а, вод-чи-еньк-а, вод-оньк-а. Зменшено-пестливі форми надають висловленню емоційно-експресивного відтінку, а у разі їх використання у ролі звертання – особливої інтимності і проникливості, що свідчить про глибоку пошану, з якої ставилися до води як джерела життя та об’єкта поклоніння (за часів язичництва серед вірувань українців чільне місце посідав культ води): Добридень, водичко-ярданичко, найстарша царичко! (замовляння), То мукиці, то водиці, аж доки з горшка не вилізло (паремія); Ой, дай же, боже, з вечора погодоньку, Візьму відерця та й піду по водоньку (пісня «Ой горе, горе калині при долині»), Ой у полі криниченька, Там холодна водиченька (пісня «Ой у полі криниченька»).
Основа вод- твірна для назви зимового свята, про яке часто йдеться у піснях зимового календарного циклу – Водохреща (синонімічне Йордань; у цей день вода набуває особливих лікувальний властивостей): Бо прийдуть до тебе три празники в гості. А той перший празник – то Різдво Христове, А той другий празник – святого Василя, А той третій празник – святе Водохреща! (колядка «Ой радуйся, пане господарю»). Нею вмотивована також назва міфічної істоти водяник або водан: Водане, на тобі русу косу, дай мені дівочу красу (примовляння на Чистий четвер).
У фольклорних текстах вживана також похідна прикметникова лексема водяний, яка часто функціонує при назвах водних об’єктів (у текстах усної народної творчості така тавтологія є виявом магії слова): Калиновим мостом ішло три сестри: Калина, Малина і Шипшина. Не вміли вони ні шити, ні прясти, тільки вміли сікти-рубати, ріки пропускати: одна ріка водяная, друга ріка огняная, третя ріка кров´яная. Водяною огонь заливати, кров´яною кров унімати (замовляння).
У фольклорних текстах лексема вода й похідні від неї іменники, як і у сучасній українській мові, функціонує переважно зі значеннями ‘прозора, безбарвна рідина, що утворює річки, озера і т. ін.’, ‘водна поверхня річок, озер і т. ін.’, але в окремих контекстах позначає власне річку або іншу водойму:
Ой на Івана, ой на Купала
Красна дівчина зілля копала,
Квіти збирала, віночки плела,
Далі водою їх пускала («Ой на Івана, ой на Купала»).
А вже весна, а вже красна,
Із стріх вода капле («А вже весна, а вже красна»).
Окремі додаткові значення лексеми вода реалізуються тільки в пареміях:
неприємність, пригода, біда: Вийти сухим із води; Трудно вийти з біди як каменю з води; Від вогню біжу, а в воду скачу; Де вода, там і біда;
небезпека: Як води боятися, то не купатися;
наполегливість: Вода крапля по краплі і камінь довбає;
ненадійну, оманливу опору, щось не варте довіри: Тобою так запоможешся, як кулаком на воду обіпрешся; Не вір воді, не втопишся
непотрібна, безглузда справа: Стовкла воду в ступі; Що дурень робить? – Воду міряє;
надійний сховок, місце, де неможливо буде щось знайти: Заховав кінці в воду; Як у воду впало;
бідності (здебільшого в поєднанні із лексемою хліб): Хліб та вода – то козацька їда; Хоч хліб із водою – аби милий з тобою;
необхідна річ: Без води борщу не звариш
перешкода, яку потрібно подолати: До свого роду – хоч через воду; Їв би кіт рибу, та в воду не хоче.
У синонімічному із лексемою вода значенні в фольклорі часто вживане слово Дунай, яке виступає узагальненою назвою водного простору, що підтверджено і вживанням відповідних прикладок:
Ой сосно, сосно зелена,
Де ти, сосно, росла?
Дунаєм-водою припливла,
У молодої на столі зацвіла («Не хилися, сосно»).
Ой не стій, вербо, над водою,
Да не пускай гілля по Дунаю.
Ой Дунай-море розливає,
В верби корінь підмиває («Ой не стій, вербо, над водою»).
Такого ж значення часто набуває слово море:
Веселість, веселість, Де ж ти поділася? Чи в морі втонула, Чи в гай полинула? («Сумно мені, сумно»).
Мій таточку, мій соловеєчку!
Відкіля вас виглядать,
Відкіля вас дожидать?
Чи вас із поля, чи вас із моря,
Чи з високої могили, чи з глибокої долини? (Голосіння дітей за батьком).
Контекст надає певного відтінку семантиці слова або сполучень слів, який при частому повторенні подібних уживань зумовлює появу в них вторинних смислів і закріплення в семантичній структурі слова потенційних сем. Виразно це простежується на прикладі фольклорних текстів, у яких частим є повторення певних мовних формул, зворотів тощо. Вторинні смисли, які виникли в слів і сполучень слів у фольклорних текстах, часто закріплюються у мовній картині світу і виявляють себе, наприклад, при проведенні асоціативного експерименту.
Один із чинників, що сприяє нашаруванню нових значень на семантику слова вода, - часта побудова паралелізмів на основі використання образу води, які ґрунтуються на аналогії і тому зумовлюють уподібнення певних ситуацій чи предметів, що на мовному рівні може привести до часткового накладання семантики зіставлюваних компонентів. Тому поєднання лексеми вода із деякими прикметниковими та дієслівними одиницями (кількість яких у фольклорних текстах до того ж є доволі обмеженою) набуло додаткового, імпліцитного значення, яке часто є ще й частково жанрово зумовленим.
Ад’єктиви, уживані при лексемі вода, у прямому значенні характеризують здебільшого її фізичні властивості, але сполучення набувають і додаткових значень.
Бистра (бурна) / тиха вода. Ці поняття у фольклорних текстах не протиставлені. У сполученні бистра вода прикметник вказує на наявність течії, а отже, його денотат – річка. У купальських піснях на неї дівчата пускають вінки, тому вона пов’язується із надією на щасливе майбутнє:
Ой пущу віночок
На биструю воду
На щастя, на долю,
На милого вроду («Ой пущу віночок на биструю воду»).
У піснях про кохання бистра вода (ріка) несе визволення від нещасливого заміжжя чи порятунку від розлуки з коханим:
Серце з серцем притулились,
Рученьки зчепили.
Як упали в бистру воду,
Обоє втопились («Що це стала за причина»).
Стоїть дівча над бистрою водою,
Стоїть дівча та й тихо говорить:
«Бистра вода, візьми мене з собою,
Бо я не можу на тім світі жить» («Стоїть дівча над бистрою водою»).
Сполучення бистра вода може набувати також значення явної небезпеки чи асоціюватися з сильним занепокоєнням, тугою:
Не стій, вербо, над водою –
Бистра вода під тобою
Удень, вночі прибуває,
Всі коріння вимиває («Не стій, вербо, над водою»).
Бистра вода, бистра вода
Беріженьки зносить,
Молодий козак, молодий козак
Отамана просить.
Пусти ж мене, отамане,
Із поля до дому,
Бо заплакала, бо затужила
Дівчина за мною («Бистра вода»).
Тиха вода, попри антонімічність самих понять бистрий і тихий (у значенні ‘нешвидкий, повільний, спокійний’), не протиставлене поняттю бистра вода. Вона також є символом небезпеки, але прихованої, яка через це несе ще більшу загрозу:
Тиха вода бреги ламле,
То правда, то правда… («Тиха вода бреги ламле»)
Виразно це значення виявляється у прислів’ях: Тиха вода греблю рве; Тиха вода найглибша; Тиха вода людей топить, а бурна тільки лякає.
Ужита в формі множини, лексема вода в поєднанні з прикметником тихий може реалізувати й інше значення – ‘батьківщина, рідний край’:
Ой визволи, боже, нас, всіх бідних невольників,
З тяжкої неволі,
З віри бусурменської,
На ясні зорі,
На тихі води,
У край веселий
У мир хрещений! («Маруся Богуславка»).
Глибока вода. Таке сполучення функціонує переважно в прислів’ях та приказках на позначення проникливого врівноваженого розуму: Глибока вода тихо плине; Глибока вода не каламутиться.
Холодна (студена, зимна) вода. Прикметник холодна у сполученні із іменником вода часто набуває значення ‘свіжа’, ‘смачна’ (Ой у полі криниченька, Там холодная вода). У піснях про кохання значення сполуки здебільшого образне, оскільки холодна вода – це красива наречена: Була Молода Холодна Вода, Були Світилки Яснії Зірки («Піду в садочок, нарву квіточок»). У прислів’ях така сполука може набувати значення дуже легкої справи (І за холодну воду не братися; Він і на холодну воду дує), користі від роботи (З глибокої криниці студена вода). або ж сильних негативних переживань (Як холодною водою облив).
Чиста / нечиста, каламутна, брудна, болотяна вода. Вираз чиста вода завжди асоціюється з істиною й порядністю, що засвідчено в приказках і прислів’ях Вивели його на чисту воду (викрили непорядність); Хто хоче чистої води, нехай іде до джерела пити. У народних піснях чиста вода – це ще й вірна дівчина:
Де чиста водиця, там коники п’ють,
Де файна дівчина, там си хлопці б’ють.
– Не бийтеси, хлопці, на бога святого,
Не піду за всіх вас, лишень за одного («Де чиста водиця, там коники п’ють»).
Нечиста (брудна) вода – символ зради, невірності:
Не буду я води пити, бо вода нечиста,
Бо у неї нападало кленового листа.
Сполучення каламутна вода в паралелізмах зіставляється зі смутком через кохання, баламутною дівчиною або хаосом, беззаконня у суспільному житті, що надає йому додаткового значення неясності, неспокою:
Тече вода каламутна.
Чого, дівко, смутна? («Тече вода каламутна»).
Межи двома берегами вода каламутна,
Межи двома берегами рибка баламутна.
Пане-брате, пане брате, будемо ся бити,
Бо білявка кого схоче, то буде любити («Межи двома берегами…»).
У каламутній воді рибка ловиться (прислів’я).
Брудною водою називають нечесну справу: З брудної води ще ніхто чистим не вийшов.
В історичній пісні «Гей, не дивуйте, добрії люди» змусити ворога «пити» брудну воду (болотяну, калюжу) означає завдати нищівної поразки ворогові, принизити його:
А Перебийніс просить чимало – Сімсот козаків з собою. Рубає мечем голову з плечей, А решту топить водою: – Ой пийте, ляхи, води калюжі, Води болотянії. А що пивали на тій Вкраїні Вина та меди ситнії.
Велика / мала вода. Словосполучення велика вода (або у мн. великі води) може позначати повінь або повноводу річку, часто при цьому набуваючи більш узагальненого значення в прислів’ях – ‘те, що завдає шкоди’:
Чи вам, мій таточку, к святій неділонці?
Що к різдву великі сніги позамітають,
А к великодню великі води позаливають,
А к святій неділонці стежки
і доріжки позаростають (Голосіння сироти за батьком).
Від великої води надійся шкоди (прислів’я).
Мала вода позначає щось незначне, чому надають завеликого значення (або когось, хто надто високої думки про себе): Мала вода – великий шум.
Жива, живуща, цілюща, сильна / безсильна вода. Міфологічний світогляд українців наділяв воду магічними властивостями зціляти людей і тварин, повертати їм життя, що на мовному рівні виявляється у функціонуванні в фольклорних текстах сполук жива вода, цілюща вода, сильна вода та ін. Наприклад: Тепер у тім місті, де Іван Богданець народився, мати його пригадала собі ті слова, що він казав, як ішов. Сідає на бичка-самоходика, пускає яблучко-покотигорошко й бере в руки цілющої й живущої води. Одкопує вона і знайшла з нього тільки одну кісточку. Помазала цілющою водою – зцілився. Помазала живущою водою – ожив (Казка «Іван Богданець»).
Живу воду наливали,
Щоб здоров´я тіло мало,
Лиха-горенька не знало... (Потішки).
Вода сильна і безсильна має здатність давати або забирати сили: Прийшли на тічок Іван та рак. Поставив рак шість барилок з одного боку і з другого боку шість: в одних сильна вода, а в других – безсильна... Напився Іван безсильної води, а рак Вір напився сильної. Як ударив рак – Івана Богданця загнав по коліна в землю (Казка «Іван Богданець»).
Про те, що важлива властивість води – здатність оздоровлювати людину, свідчить її вживання у вітальній формулі Будь здоровий, як вода, і багатий, як земля. На приписування такій здатності магічної природи вказує вживання лексеми вода з прикладковим компонентом чар:
Купалися ластів´ята
Та в чару-водиці,
Щоб були ми білотілі Та ще й білолиці..
У фольклорних текстах зустрічаються також поодинокі сполучення лексеми вода із прикметниками солодка, медяна, які позначають здебільшого смакові якості (Ходи, ходи, півнику, до мене, що у мене золота пшениця, медяна водиця («Казка про Котика і Півника»)), та свята («Пий, коню, Ордань-воду святую»).
Додаткових значень можуть набувати сполучення іменника вода (або охідних від нього іменників) з іншими іменниками, які позначають її вмістилище, наприклад:
кубочок; у такому сполученні вода здебільшого є мірилом правди:
Кілько в кубочку водиці,
Тілько в парубків правдиці;
ложка (ложка води – це дрібниця, через яку завдають прикростей (В ложці води втопила б) або дуже ризикована справа (Його і в ложці води не спіймаєш);
відро:
Взяло дівча відра Та й пішло по воду. А там хлопці-риболовці Та ще й козацького роду
сито, решето (вода в решеті – ‘даремні зусилля’, ‘безглузда справа’): Вода в решеті не встоїться.
Різноманітних додаткових відтінків слово вода (і похідні від нього назви концепту) набуває в поєднанні з дієсловами.
Якщо вода виступає в позиції об’єкта дії, то вона зазвичай поєднується із дієслівними лексемами пити, брати, купати (в), лізти (в), ходити (по), посилати (по), колотити, каламутити, обертати, розливати, проливати, принести.
Вираз пити воду (напитися водиці) у народних піснях про кохання набуває додаткового значення ‘любитися’ або зрідка має евфемістичну функцію (коли йдеться про фізичний вияв кохання):
Галю ж моя, Галю,
Дай води напиться.
Ти така хороша -’
Дай хоть подивиться! («Несе Галя воду»).
Ой дай мені, моя мила, водиці напити
Та чей те я перестану за тобой тужити («Ой дай мені, моя мила, водиці напити»).
П’є журавка воду, крилоньки згорта:
Журавель напився, та й не приліта («П’є журавка воду»).
У жниварських піснях вираз дати води напитися означає хороше ставлення господаря до своїх робітників, а не дати води – поганого:
У чужого господаря горілочку п’ють
А в нашого господаря
Води не дають (старицький 125)
У прислів’ях вираз напитися води має інше значення – ‘досягти результату’: Треба нахилитися, щоб з криниці води напитися.
Словосполучення колотити воду в піснях про кохання має значення ‘розлучати когось’:
Два голуби воду пили, а два колотили,
Та бодай же ті сконали, що нас розлучили («Два голуби воду пили»).
Подібного значення набуває вираз розливати воду:
Бери, мати, тую воду, що я наносила
Люби, мати, того зятя, що я полюбила.
Буду брати, буду брати, буду розливати,
Нелюбого зятя маю, буду чарувати.
Ця сполука може набувати також значення ‘покинути дівчину’: