2. Сукупна пропозиція і фактори, що її визначають

Сукупна пропозиція (СПр) – це такий реальний обсяг національного продукту, який економіка пропонує для продажу з метою отримання прибутку. Сукупна пропозиція є функцією товарних цін та середніх витрат (СеВ), тобто витрат на виробництво одиниці товару:

СПр = f (Ц; СеВ).

Наведена функція свідчить про те, що на сукупну пропозицію впливають два види факторів: ціна і нецінові фактори, вплив яких опосередковується через середні витрати.

У макроекономічній науці немає єдиної думки стосовно форми зв’язку між ціною і сукупною пропозицією. В залежності від того, як ціни впливають на сукупну пропозицію, існують дві моделі: класична і кейнсіанська. Розбіжності між цими моделями випливають із різних уявлень їхніх прихильників стосовно гнучкості цін і зарплати.

Історично першою є класична модель. Фундаментальним положенням класичної теорії є те, що економіка постійно тяжіє до потенційного рівня виробництва, який визначає межу виробничих можливостей економіки. Це максимально можливий рівень виробництва, коли до економічного обороту залучені всі ресурси, включаючи й такий ресурс як робоча сила. При повній залежності обсяг виробництва є максимально можливим, тому він називається потенційним і вимірюється за допомогою потенційного ВВП (ВВП_п). Ринок володіє механізмом швидко повертати економіку до потенційного рівня виробництва. головним механізмом, який виконує цю роль, є механізм гнучких цін і зарплати.

Графічно класичну модель сукупної пропозиції можна представити на прикладі сукупного попиту.

Рис. Класична модель сукупної пропозиції

Згідно з логікою класичної моделі, падіння сукупного попиту відносно потенційного ВВП миттєво породжує два наслідки. З одного боку на товарному ринку знижуються ціни. При незмінній зарплаті це повинно було б зменшити прибутковість виробництва і стимулювати підприємців до скорочення сукупної пропозиції. Але цього не відбудеться, оскільки, з іншого боку, падіння сукупного попиту одночасно викликає адекватне скорочення попиту на ринку праці (По) і зменшення номінальної зарплати (ЗП_н). За цих умов адекватно зменшуються середні витрати, а прибутковість виробництва не зміниться. Тому у підприємців не виникає мотивації до скорочення сукупної пропозиції, яка залишиться на рівні потенційного ВВП.

Отже, в класичній моделі абсолютно гнучкі ціни і зарплата миттєво нейтралізують будь-які відхилення економіки від умов повної зайнятості. Лише кінцевий результат – незмінність сукупної пропозиції. У кожному прикладі це досягається за рахунок ефекту пропорційного зниження цін і зарплати.

Отже, стрижнем класичного підходу є переконання в тому, що ціни і заробітна плата гнучкі. Ця гнучкість творить механізм саморегулювання, який швидко відновлює повну зайнятість після збурення і завжди підтримує природний обсяг виробництва.

На початку 30-х років ХХ ст. позиції класичного підходу були помітно підірвані. Величезні масштаби тривалого безробіття, вимушеної бездіяльності мільйонів незайнятих людей не вписувалися в теоретичну схему класиків. У 1936 році вийшла у світ книга Дж.М. Кейнса “Загальна теорія зайнятості, процента і грошей, у якій сформульовано альтернативний макроекономічний підхід”.

Кейнсіанська модель сукупної пропозиції виникла на ґрунті критики класичної моделі. Прихильники цієї моделі стверджували, що заробітна плата є негнучкою, тому вона не може забезпечувати механізму саморегулювання економікою. Негнучкість заробітної плати кейнсіанці пояснюють існуванням суспільних факторів. У першу чергу до них відносять колективні угоди між профспілками і підприємцями, яким передбачається незмінність заробітної плати протягом терміну дії цих угод. Цьому сприяє також закон про мінімальну заробітну плату та дестимулюючий вплив зниження заробітної плати на продуктивність праці робітників, що в певних межах стримує підприємців від її зниження. За цих умов сукупна пропозиція змінюється пропорційно зміні сукупного попиту.

Кейнсіанська крива сукупної пропозиції складається з 3-х відрізків:

1. кейнсіанський (горизонтальний);

2. проміжковий (висхідний);

3. класичний (вертикальний).

Рис. Крива короткострокової сукупної пропозиції

Кейнсіанський відрізок відбиває ситуацію, коли економіка перебуває у стані спаду і значна частка виробничих потужностей та робочої сили не використовується. На цьому відрізкові фактичний обсяг виробництва менший за природний. Залучення у виробництво не використовуваних ресурсів – як матеріальних, так і трудових – не чинить значного тиску в напрямі зростання цін. Річ у тім, що обсяг національного продукту ще такий невеликий, що його збільшення не супроводжується виникненням дефіциту ресурсів або слабин у виробництві, котрі стимулюють зростання цін. Люди, які місяцями були без роботи, не вимагають підвищення зарплати одразу після повернення на робочі місця. Оскільки підприємці можуть придбати працю та інші вхідні ресурси за більш-менш стабільними цінами, витрати виробництва за збільшення його обсягу не зростають, і не має причин для підвищення цін на товари і послуги. Отже, збільшення обсягу виробництва на кейнсіанському відрізкові не веде до помітного зростання цін, бо витрати на одиницю продукції відчутно не змінюються. Таким чином кейнсіанський відрізок тяжіє до горизонтального.

Проміжний, або висхідний відрізок кривої сукупної пропозиції характеризується тим, що розширення виробництва супроводжується зростанням цін. Національна економіка містить незліченну кількість ринків продуктів і ринків ресурсів, а повна зайнятість не досягається одночасно в різних секторах та галузях. Одні галузі можуть натрапити на нестачу кваліфікованих працівників, тоді як в інших може існувати значне безробіття. Так само в деяких галузях може відчуватися брак сировини або інші слабини. Із розширенням виробництва і наближенням до повного використання своїх потужностей деякі фірми змушені утримувати застаріле і менш ефективне устаткування, а також недостатньо кваліфікованих працівників. Унаслідок цих та інших обставин витрати на одиницю продукції збільшуються. Щоб виробництво залишалося прибутковим, фірми встановлюють вищі ціни на свою продукцію. На цьому відрізкові кривої AS збільшення реального обсягу продукту супроводжується зростанням цін.

Класичний або вертикальний відрізок. Після досягнення обсягу ВВП за повної зайнятості зростання цін упродовж деякого часу може забезпечувати приріст реального обсягу продукції. Реальний ВВП, як відомо, може перевищувати його природний рівень. Проте, коли економіка досягає своєї абсолютної максимальної потужності, і дальше зростання обсягу національного продукту є вже неможливим. Окремі фірми можуть намагатися збільшити виробництво, переманюючи ресурси інших фірм. Проте ці нові ресурси і приріст обсягу продукції в одних фірмах означатимуть відповідні втрати ресурсів і обсягів продукції іншими фірмами. Це супроводжується зростанням цін ресурсів і витрат, зрештою, цін продуктів, але реальний обсяг виробництва помітно не зміниться. Короткострокова крива AS стає дедалі крутішою, а це означає, що економіка перебуває на майже вертикальному, або класичному, відрізкові кривої AS.

Нецінові фактори сукупної пропозиції

Рис. Вплив нецінових факторів на сукупну пропозицію

Досі ми розглядали залежність сукупної пропозиції лише від цін (товарних) за інших незмінних умов, до яких відносяться нецінові фактори. Зміна сукупної пропозиції під впливом цін відображається на графіку за допомогою переміщення точки реального виробництва вздовж нерухомої кривої сукупної пропозиції. Якщо ж змінюються нецінові фактори, то за даних цін зміни в сукупній пропозиції відображаються на графіку зміщенням її кривої у відповідний бік – вправо або вліво.

До основних нецінових факторів сукупної пропозиції відносять:

1. зміни цін на ресурси;

2. зміни в продуктивності ресурсів;

3. зміни податків з підприємств та субсидій.

Усі нецінові фактори мають одну загальну рису: коли вони змінюються, то в наслідок цього змінюються середні витрати.

Між середніми витратами і сукупною пропозицією діє обернена залежність. Коли нецінові фактори зменшують середні витрати, сукупна пропозиція збільшується, а її крива зміщується вправо. І навпаки, якщо вони збільшують середні витрати, сукупна пропозиція зменшується, а її крива зміщується вліво. Серед нецінових факторів найбільший вплив на сукупну пропозицію справляють ціни на ресурси. Це особливо стосується цін на робочу силу (заробітна плата) та матеріальні ресурси (сировина, матеріали, паливо). Збільшення цін на ресурси зменшує можливості щодо випуску додаткової кількості продукції і зміщує криву вліво. Збільшення продуктивності ресурсів, означає, що за наявного обсягу ресурсів можна виробити більший обсяг національного продукту. Це зменшує середні витрати, збільшує сукупну пропозицію і зміщує її криву вправо. Зростання продуктивності ресурсів є основним фактором збільшення сукупної пропозиції у довгостроковому періоді. Підвищення податків з підприємств збільшує середні витрати та зменшує сукупну пропозицію. Збільшення субсидій підприємствам зменшує середні витрати і збільшує сукупну пропозицію.