2.1.3.Вибір граматичної форми роду у назвах осіб за профнсією, посадою, званням

Назви осіб за професією, посадою, званням та ін., як правило, утворюють паралельні форми чоловічого й жіночого роду (тракторист – трактористка, учитель – учителька, викладач – викладачка, працівник – працівниця та ін.).

При виборі однієї з цих форм слід орієнтуватися на такі правила:

1. Офіційними, основами назвами посад професій і звань служать іменники чоловічого роду: секретар, бухгалтер, водій, комбайнер, директор, професор та ін. У ділових офіційних документах вони вживаються незалежно від статі особи, позначуваної цим іменником (зарахувати тов. Іванову О.М. на посаду л а б о р а н т а; звільнити тов. Іванову О.М. від виконання обов`язків д и с п е т ч е р а та ін.).

2. Текст набуває строго офіційного характеру, якщо слова, залежні від найменування посади, узгоджуються з цим найменуванням у формі чоловічого роду, і в тих випадках, коли мова йде про жінок (Головний технолог дозволив, змінний інженер закінчив). Проте якщо в документі вказується прізвище жінки, яка займає названу посаду, то підпорядковані слова (це звичайно дієслова) узгоджуються з прізвищем і вживаються у формі жіночого роду (головний технолог заводу тов. Духнівська Т.В. відмінила).

Примітка. Висловлення типу << наша директор сказала>>, <<наша головна технолог поїхала>> не відповідають нормам літературної мови (вони мають усно-розмовний характер).

3. Вживання найменувань жіночого роду виправдано в тих текстах, для яких вказівка на стать є бажаною, але не може бути виражена іншими засобами (успіхи радянських б а с к е т б о л і с т о к цілком закономірні, виступ відомої с п і в а ч к и).

Примітка. Багато іменників жіночого роду, утворених суфіксами –к(а), -ш(а), та ін. мають яскраво виражене усно-розмовне, а іноді й просторічно-жаргонне забарвлення, порівняно з формами чоловічого роду (секретарша, лікарша, касирка, головиха). Для офіційного тексту вони непридатні.

4. Не вживаються в офіційних ділових паперах найменування осіб за ознакою місця проживання або місця роботи типу сільчани, заводчани, дистанційники та ін. Ці слова є розмовними варіантами офіційних складених найменувань (мешканці села, заводські робітники, службовці дистанційних та ін.).

Від деяких іменників чоловічого роду назви жіночого роду не утворюються через неоднозначність суфіксів. Так, пілотка – це головний убор; машиністка – жінка, яка друкує на машинці; рахівниця – прилад для лічіння. Причиною відсутності назви жіночого роду може бути й реальна відсутність такої професії для жінок (танкіст, артилерист, боксер).

Деякі іменники (переважно на позначення істот) можуть мати значення спільного роду:

а) чол. та жін. (він/вона): писака, читака, задавака, Франко, Шура;

б) чол. та сер. (він/воно): густий басище - густе басище;

в) жін. та сер. (вона/воно): огрядна бабище - огрядне бабище.

В іменниках спільного роду треба розрізняти одне, конкретно виявлене в реченні родове значення. Інакше це призведе до помилок у сполучуваності слів. Напр.: Суддя оголосив (оголосила) справу. Зінчук (Іван) склав іспит. Зінчук (Олена) склала іспит.

Значення спільного чол./жін. роду характерно для іменників, що є назвами:

професій: суддя, листоноша, *математик, *лікар;

просто людей: сирота, каліка;

людей з певними, як правило, негативними рисами: роззява, нероба, нехлюя, п’яниця, лівша;

чоловічих і жіночих прізвищ на –енко (ко), -а(я) та приголосний: Шевченко, Франко, Зозуля, Кривда, Левчук.

Іменники, типу лікар, хімік, біолог, доцент і под., традиційно називали чоловічі професії і, відповідно, мали значення чол. роду. В сучасній мові у зв’язку з тим, що ці професії стали також і “жіночими”, ці іменники виявляють тенденцію до спільного роду – чол./жін. роду. Однак сполучення їх з прикметниками і дієсловами минулого часу послідовно виражає лише чол. рід і непослідовно жіночий. Пор.:

Чол. рід: Районний хірург зробив операцію. Український фізик виступив на конгресі.

Жін. рід: (# Районна) хірург зробила операцію. (# Українська) фізик виступила на конгресі.

Значення чол./сер. та жін./сер. роду характерно для іменників із суфіксом -ищ- що виражає значення згрубілості. Напр.: цей/це: вітрище, дубище, кулачище – чол./сер. роду; ці іменники утворилися від іменників чол. роду (вітер — вітр+ищ-е), ця/це: бабище, ножище, вербище – жін./сер. роду (баба — баб+ищ-е).

Визначення роду для незмінюваних іменників а) іншомовного походженнята б) абревіатур має свою специфіку. Для іменників іншомовних (а) треба насамперед встановити лексико-граматичний розряд, а саме, чи є іменник назвою загальною / власною; істоти / неістоти. Після цього рід встановлюється за такими логіко-семантичними правилами:

назви істот-осіб мають рід відповідно до статі: (ця) леді, (цей) містер Кеннеді, (ця) місіс Кеннеді, (цей) атташе, (ця) атташе, (цей) кюре;

назви істот-тварин вживаються переважно в чол. роді. Якщо необхідно вказати на самку, іменник вживається в жін. роді: (цей) поні, (ця) поні, самка поні; (цей) кенгуру, какаду, колібрі, орангутанг, шимпанзе;

назви загальні, неістот вживаються в середньому роді: (це) алібі, журі, меню, пюре, кашне і под.;

назви власні, неістот мають рід відповідно до роду загальної назви:

цей Хонсю (острів)

ця Монако (країна)

це Токіо (місто)

Кракатау (вулкан)

Міссісіпі (річка)

Тбілісі (місто)

Борнео (острів)

Кіліманджаро (гора)

Онтаріо (озеро)