3. 14. Основні закономірності організаційних систем.

Організаційна система визначається як сукупність взаємозалежних і діючих елементів. Основними ознаками таких систем є:

1. Безліч складових елементів.

2. Єдність головної мети для всіх її елементів.

3. Наявність стійких взаємозв'язків між елементами.

4. Цілісність і єдність елементів.

5. Наявність структури й иерархичности.

6. Відносна самостійність, автономність елементів

7. Вимоги системи до необхідності керування.

Система може включати досить великий перелік елементів, які є підсистемами. Підсистема це набір таких елементів, які являють собою автономну (підлеглим своїм цілям) діяльність. Наприклад: економічна, технічна, організаційна, правова та інші підсистеми.

Сукупність відносин і взаємозв'язків між елементами визначає такі найважливіші властивості й закономірності системи як:

1. Властивості зв'язаності. Т.е. елементи зможуть діяти тільки разом один з одним. У противному випадку їхня ефективність різко знижується.

2. Організаційна складність. Це ознака того, що додавання нової одиниці вводить не тільки нові відносини цієї одиниць до всім іншим, але й змінює відносини між всіма складовими.

3.Цілісність. Це властивість, при якому кожна частина системи співвідноситься з кожною іншою частиною, що зміна в деякій частині викликає зміни у всіх інших частинах і в системі в цілому. Цілісність і відособленість (зв'язаність і суммативность) це полярні випадки того самого властивості.

4. Властивість эмерджентности (головна властивість організаційних систем) - це прояв якісно нових властивостей у системи, відсутніх у її елементів і нехарактерних для них

Можна виділити три основні закономірності цієї властивості:

4.1. Властивості системи (цілого) не є сумою її елементів (частин). Ця властивість називається синергією.

4.2. Властивості цілого залежать від властивостей вхідних у нього елементів, частин.

4.3. Об'єднані в систему елементи можуть втрачати властивості властиві їм поза системою або здобувати, або одержувати нові.

Із цих властивостей випливає основний закон організації - закон синергії, що укладається в тім, що сума властивостей (потенціалів, енергії якостей) організованого цілого перевищує арифметичну суму властивостей, наявних у кожного з елементів, що ввійшли в склад цілого. Ефект синергії виникає за рахунок взаємної участі, взаємодії елементів ефективного керування.

Головне завдання менеджменту з погляду теорії організації - пошук способів нарощування синергетического ефекту.

3. 16. Методика й техніка дослідження в теорії організації

Загальна організаційна наука (тектология) Олександра Олександровича Богданова з'явилася першим науковим твором, спеціально присвяченим питанням організації, у якому автор сформулював основні положення теорії організації. Дамо визначення тектологии. У буквальному перекладі із грецького тектология означає “вчення про будівництво”

Методи тектологии:

- загальні: індукції (від часткового до загального, від фактів до гіпотези), дедукції (від загального до частки, від гіпотези до теореми), аналогій (конкретне знання переноситься на найменш вивчений предмет),

- спеціалізовані: математичних, статистичних, логічні, абстракцій, економічні й ін.,

- організаційні: підбора (аналогія з відбором у навчанні Ч. Дарвіна. Підбор - універсальний регулюючий механізм, що визначає розвиток комплексу і його пристосування до середовища), інгресії (зв'язування елементів у систему, комбінування), дезингрессии (дестабілізація системи, розпадання). Організаційні методи є загальними для всіх наук: природних, суспільних, економічних. Всі методи наук, по суті, організаційні.

До теперішнього часу відомі чотири найважливіших підходи, які внесли істотний вклад у розвиток теорії й практики керування.

Підхід з позицій виділення різних шкіл у керуванні укладає в собі фактично чотири різних підходи. Тут керування розглядається із чотирьох різних точок зору. Це школи:

- наукового керування,

- адміністративного керування,

- людських відносин і науки про поводження,

- науки керування, або кількісних методів.

Процессный підхід розглядає керування як безперервну серію взаємозалежних управлінських функцій.

У системному підході підкреслюється, що керівники повинні розглядати організацію як сукупність взаємозалежних елементів, таких як люди, структура, завдання й технологія, які орієнтовані на досягнення різних цілей в умовах мінливого зовнішнього середовища.

Ситуаційний підхід концентрується на тім, що придатність різних методів керування визначається ситуацією. Оскільки існує такий достаток факторів як у самій організації, так і в навколишнім середовищі, не існує єдиного «кращого» способу управляти організацією. Найефективнішим методом у конкретній ситуації є метод, що найбільше відповідає даній ситуації.