Оцінка використання активів підприємства в аналізі ефективності його діяльності
Найважливішою, істотною характеристикою суспільного виробництва є його економічна ефективність. У сучасних умовах ефективність господарювання стає вирішальною передумовою соціально-економічного прогресу незалежної України й, у свою чергу, залежить від успіху ринкової трансформації економіки, активізації стимулюючих факторів вільної конкуренції, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товаровиробників на внутрішньому й зовнішньому ринках, створення системи господарського керування ефективністю, адекватній ринковій економіці.
При цьому важливо підкреслити й примітна обставина, що в кожний даний момент (період) не всі факти підвищення економічної ефективності однакові й рівнозначні з погляду економічних інтересів підприємства і його конкурентоспроможності. Є резерви ефективності, мотивація яких пов'язана з ростом поточної прибутковості виробництва, з рентабельністю продукції, що випускається, а є резерви ефективності, які залежать від використання ресурсів, авансованого капіталу, активів підприємства.
В умовах адміністративно-командної системи пріоритет віддавався оцінці поточних результатів виробництва, його прибутковості, собівартості продукції. Що ж стосується обігу активів як специфічного прояву ефективності, що характеризує швидкість обороту коштів, те цей аспект недооцінювався, оскільки при директивному плануванні разом з доведенням до підприємства "зверху" плану виробництва затверджувався й план реалізації. Отже, обіг активів, час перебування коштів на стадіях обігу визначалися вищою інстанцією; тому у відсутності ринку аналітична й вимірювальна робота на стадії обігу не були істотними й глибоким інтересом не викликали. Звідси й практичне ігнорування аналізу кругообігу вартості й обіги капіталу (активів) на різних його стадіях (продуктивної, товарної, реалізації). У найкращому випадку визначався так званий обіг оборотних коштів як відносини суми реалізованої продукції за даний період до середнього залишку оборотних коштів.
У цьому зв'язку досить показовий феномен переорієнтації економіки країни на нові напрямки ефективності, що здійснила Японія, коли фактори "японського чуда", пов'язані з підвищенням конкурентоспроможності продукції й економії на поточних витратах, сталі висихати, і був зроблений масштабний різкий поворот убік факторів прискорення обігу активів. Відбулося це на базі так званого "гнучкого виробництва", одна з головних особливостей якого складається в перехід до "постачання з коліс", ліквідації або значному зменшенню складування виробничих запасів матеріалів і напівфабрикатів, обсяги якого були істотно скорочені під впливом наступних причин: "менше організаторських зусиль на виробництві, менше виробничих і складських площ, менше видатків на встаткування, менше людино-годин і реального часу на розробку продукту. До того ж вона вимагає вдвічі менше запасів матеріалів і комплектуючих...". Деталі й вузли поставляються на складання в строго встановлене (до мінут і секунд) час. У цьому випадку підприємство в цілому не програє також у тих екстремальних ситуаціях, коли через непередбачені обставини поставка затримується, що може привести також до зупинки конвеєра, а значить - і до росту собівартості й втратам прибутку. Однак, подібні збитки не стають для компанії згубними, тому що економія на "нульових" виробничих замовленнях перекриває втрати від збоїв на ділянці складання. Факторний аналіз, проведений фірмою "Дюпон", показав, що "збільшуючи швидкість обороту активів, можна досягти стабільної норми рентабельності активів або власного капіталу навіть при зниженні рентабельності продажів".
У господарській практиці, у теоретичних розробках застосовуються як узагальнені (синтезуючі, інтегральні) показники економічної ефективності, які характеризують комплексне використання всіх виробничих ресурсів у цілому, економічну віддачу всіх видатків, так і частки показники ефективності, які відображають результати використання окремих видів ресурсів (робітника дії, основних і оборотних фондів, капітальних вкладень, природних ресурсів) або окремих елементів поточних витрат (зарплати, матеріалів, амортизаційних відрахувань).
Комплексні узагальнюючі показники економічної ефективності формуються за рахунок різних джерел і складових ефективності, під впливом численних факторів. Їх чітка, досить повна й розгалужена класифікація - найважливіша вихідна методологічна передумова аналізу, планування й практичної мобілізації резервів економічної ефективності на всіх рівнях господарського керування.
Всі дані, необхідні для обчислення узагальнюючих і приватних показників економічної ефективності, зокрема показників раціонального використання активів (ресурсів), утримуються у фінансовій звітності підприємства.
Для створення коректної бухгалтерської основи обчислення обігу активів підприємств потрібно внести зміни в застосовуваний у цей час у нашій країні баланс підприємства, по-новому згрупувати в ньому активи.
У цей час він складається із трьох наступних розділів:
- необоротні активи (нематеріальні активи, незавершене будівництво, основні кошти, довгострокові фінансові інвестиції й інші необоротні активи);
- оборотні активи (запаси, у тому числі виробничі, незавершене виробництва, готова продукція й ін.);
- отримані векселі; дебіторська заборгованість по товарах, роботам, послугах; дебіторська заборгованість по розрахунках з бюджетом, по нарахованих доходах і ін.;
- поточні фінансові інвестиції, кошти і їхні еквіваленти й ін.;
- видатки майбутніх періодів.
З метою виміру й оцінки використання активів їх необхідно структурировать у балансі підприємства (і в статистичних виданнях) по ознаці їхньої участі в процесі кругообігу вартості. Для цього замість діючих у цей час трьох розділів балансу й включення в одну групу економічно різнорідних активів (наприклад, включення в групу "запаси" таких елементів виробничого капіталу, як "виробничі запаси", "кошти в незавершеному виробництві", а також "готової продукції") доцільно перейти до чотирьох розділів з наступним їхнім найменуванням і втримуванням.
1. Основні кошти й інші необоротні активи (утримування роздягнули відрізняється від діючої класифікації лише виділенням невиробничих основних коштів).
2. Виробничі оборотні фонди: виробничі запаси, незавершене виробництво, видатки майбутніх періодів.
3. Запаси готової продукції й кошти в розрахунках з дебіторами за продукцію, роботи, послуги: готова продукція, товари в запасах, дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги.
4. Активи реалізації: кошти, товари, отримані по бартері, отримані векселі, які тягнуть фінансові інвестиції, дебіторська заборгованість по розрахунках (з бюджетом, по виданих авансах, по нарахованих доходах і ін.).
Дана диференціація коштів підприємства в більшій мері відповідає потребам вишукування резервів росту ефективності, забезпеченню конкурентоспроможності підприємств шляхом прискорення обігу активів.
По-перше, у ній чітко розмежовано два напрямки підвищення ефективності – економія поточних витрат і економічність використання ресурсів по всім головних складових собівартості й активів. Зокрема, показано, що аналіз використання предметів роботи (сировина, матеріалів) доцільно вести не тільки по лінії собівартості продукції, визначаючи рівень і динаміку її матеріалоємності (чим аналіз сьогодні звичайно й вичерпується), але й по лінії обігу коштів у виробничих запасах (ПЗ) і незавершеному виробництві (НЗП), шляхом зіставлення авансованого капіталу (середньорічних залишків відповідних активів) капіталу, що обернувся за рік, тобто суми коштів, які пройшли через дану стадію кругообігу вартості за рік. Так, показник обігу (кількість оборотів у рік) коштів у виробничих запасах (NПЗ) пропонується обчислювати по формулі:
(1)
де чисельник - обороти за рік капіталу на даній стадії, а знаменник - середньорічний залишок активів на даній стадії.
Обіг коштів у незавершеному виробництві (NНЗП) обчислюється по формулі:
(2)
де НЗП – кошти в незавершеному виробництві,
РБП – видатки майбутніх періодів, які не виділяються в самостійний розділ активів балансу, як це зараз робиться, а включаються до складу оборотних виробничих фондів як різновид НЗП. У цій формулі чисельник - річна величина капіталу, що звертається - є сумою вартості, що пройшла протягом року через стадію незавершеного виробництва.
По-друге, внесені принципові зміни в групування оборотних коштів. Дотепер у балансах підприємств, а також у статистичних щорічниках в одну групу "товарно-матеріальні цінності" включаються виробничі фонди (виробничі запаси й незавершене виробництво) і фонди обігу (готова продукція), причому по тій лише причині, що в обох випадках мова йде про матеріальні ресурси.
Провести глибокий аналіз використання активів, дати об'єктивну економічну оцінку їхнього обігу, розкрити й мобілізувати реальні резерви їхньої економії неможливо, абстрагуючись від розподілу руху вартості по стадіях її кругообігу на підприємстві. Тому що кожна стадія кругообігу (ПЗ, НЗП, готової продукції, стадія реалізації) має більшу специфіку по місцю застосування активів, особливостям роботи, оплати роботи з їхнього обслуговування, причинам прискорення або сповільнення руху вартості на тій або іншій стадії кругообігу (на стадії ПЗ – це, наприклад, організація постачання, зберігання, регулярності поставок і т.д., на стадії НЗП – тривалість виробничого циклу, продуктивність техніки й ін., на стадіях обігу - це мистецтво виробництва маркетингу, рішення конкретних завдань по реалізації продукції й т.п.). Тільки вникаючи в такі "подробиці", доступні лише при постадийном вивченні руху активів, можна скласти надійний план підвищення ефективності й конкурентоспроможності підприємства на основі поліпшення застосування його активів.
З урахуванням особливостей обігу вартості на різних стадіях її кругообігу правомірно обчислювати рентабельність виробництва (його ефективність) у вигляді відносини прибутку товарної продукції до середньорічних залишків вартості на виробничій стадії, тобто до суми середньорічної вартості основних виробничих фондів і оборотних виробничих фондів, а рентабельність всієї виробничо-господарської діяльності підприємства, що відображає ефективність господарювання в цілому, - у вигляді відносини балансового прибутку до середньорічної величини всіх його активів (сумі виробничих фондів і активів на стадії обігу). У цьому складається об'єктивна відмінність двох форм прояву економічної ефективності.
Незважаючи на те, що оборотні кошти у вигляді готової продукції й прирівняні до них кошти значно розрізняються між собою (тут і матеріальні цінності, і борги), у них більше загального, чим відмінностей, тому що вони мають єдину економічну природу, являючи собою ту частину вартості (активів) підприємства, що у процесі обороту покинула стадію виробництва й зупинилася перед актом реалізації. Можна сказати, що це постпроизводственные, але предреализационные кошти. Вплив цієї частини активів підприємств на ефективність господарювання виросло буквально стрибкоподібно в процесі розвитку ринкових відносин у нашій країні: за період з 1996 по 1999 р., коли криза ще мала більшу руйнівну чинність, у промисловості коштів на стадії виробничих запасів збільшилися в 1,4 рази, на стадії НЗП – в 1,85 рази, у той час як на стадії запасів готової продукції й коштів у розрахунках з дебіторами за продукцію, роботи і послуги вони зросли в 3,0 рази, у тому числі дебіторська заборгованість і того більше – в 7,5 разів. Однак, за період з 1999 по 2002 р. у результаті того, що економіка стабілізувалася, намітилася тенденція економічного росту й проблема реалізації стала поступово дозволятися, структура оборотних коштів змінилася в протилежному напрямку: при росту виробничих запасів і НЗП, відповідно, в 2,27 і в 1,62 рази, запаси на стадії готової продукції й дебіторської заборгованості збільшилися лише в 1,62 рази.
По-третє, доведена доцільність виділення в самостійну групу частини активів обігу у вигляді активів реалізації, куди разом з коштами й поточними фінансовими вкладеннями включені також товари, отримані по бартері в оплату за реалізовану продукцію, і дебіторська заборгованість по розрахунках.
Узагальнюючим показником обігу всіх активів (Nao) є відносини суми:
а) витрачених за рік (списаних з банківських рахунків підприємства) коштів (Ди);
б) вартості бартеру, використаного для виробництва й інших внутрішніх потреб підприємства (Бп);
в) вартості векселів, використаних замість коштів для оплати продукції, послуг сторонніх підприємств, організацій (Воп), до середньорічної суми всіх активів по балансі підприємства:
(3)
Відповідно до міжнародних стандартів, використання активів аналізується не тільки по показниках обігу, але й по, так званим, коефіцієнтам використання активів у вигляді співвідношення річного обсягу реалізації продукції й середньорічного залишку всіх активів або їхніх частин. Наприклад, застосовуються наступні коефіцієнти використання активів: реалізація до коштів і їхніх еквівалентів, реалізація до дебіторської заборгованості, реалізація до запасів, реалізація до основних коштів, реалізація до всіх активів і ін.
Таким чином, ми приходимо до наступних основних висновків:
- пріоритетне значення в підвищенні економічної ефективності й конкурентоспроможності підприємств здобуває використання ресурсів, активів, а не ефективність поточного виробництва (собівартість, прибутковість);
- облік активів підприємства, об'єктивна їхня оцінка, найбільш повна мобілізація резервів економічності їхнього застосування припускають використання в теорії й практиці господарювання системи показників обігу активів на всіх стадіях кругообігу вартості підприємств: для цього необхідно, зокрема, удосконалити баланс підприємств, структурировав у ньому активи строго за ознаками їхньої участі в процесі кругообігу вартості.
Часто, при необхідності вирішити стандартне математичне завдання, одні починають шукати спеціалізовані пакети або програми, інші беруться писати власну програму, забуваючи, що дуже багато чого можна зробити з мінімальними зусиллями в популярних офісних пакетах. Прекрасно впорається Excel. Важко представити зараз комп'ютер, на якому б він не був установлений. Пропонований матеріал показує, як просто вирішити в ньому одну з найпоширеніших математичних завдань - систему лінійних алгебраїчних рівнянь.
Додаток №14