4.3.20. Формування ієрархічних і бюрократичних

структур керування

20. Формування ієрархічних і бюрократичних структур керування.

Структура керування залежить від внутрішньої будови організації до необхідності постійної адаптації до умов, що змінюються, зовнішнього середовища.

Перший підхід припускає вдосконалювання внутрішньої структури й організації за рахунок оптимізації координації й поділи праці, а також удосконалювання (раціоналізації) керування, тобто головна увага приділяється поділу робіт на окремі функцій і відповідно визначення відповідальності й повноважень надаваним працівникам. На цій основі створювали так звані формальні структури керування, які відомі за назвою ієрархічні й бюрократичні (це різні рівні керування по спільності їхніх функцій).

Назвемо типові принципи, на яких ґрунтується проектування ієрархічних структур керування:

1. Чіткі вертикальні лінії розподілу прав, що йдуть зверху долілиць (ланцюг команд);

2. Єдиноначальність, відповідно до якого кожний працюючий в організації не повинен мати більше одного безпосереднього керівника;

3. Відповідність прав і обов'язків кожної ланки;

4. Абсолютна відповідальність керівників за дії своїх безпосередніх полагоджених;

5. Делегування повноважень якнайнижче по управлінській вертикалі;

6. Спеціалізація робіт з виділенням однієї основної функції для кожного працівника;

7. Обмеження сфери контролю (масштабу керованості).

Однієї з основної позицій теорії керування є формування бюрократичних структур керування.

Концепцію такої структури керування, сформував Макс Вебер.

Головне положення його теорії укладається:

• необхідність для ефективного управління формування нормативної моделі раціональної бюрократії;

• ієрархічна структура ґрунтується на владі, на здатності одержання ефективних результатів шляхом застосування комбінацій погроз і санкцій; права менеджера трактувалися як здатність одержувати результати шляхом розпоряджень, які підлеглі вважають законними й обґрунтованими, вони як би погоджуються виконувати вимоги керівника в обмін на одержання певних вигід, тобто в працівників повинна сформуватися віра в порядок і правила.

Так само можна виділити основні принципи, що лежать в основі його концепції (бюрократичної):

• здійснення керівництва на безперервній і постійній основі; необхідність чіткого поділу праці, слідством якого є необхідність використання кваліфікованих співробітників по кожній посаді;

• иерархичность, многоступенчатость керування при якому нижчестоящий рівень підкоряється й координується вищестоящим, тобто ієрархічна структура являє собою службові сходи перехід по який чітко й жорстко формалізований, послідовний;

• наявність формальних правил, шаблонів поводження кожної ланки керування, що забезпечують однаковий підхід до виконання менеджерами своїх функцій і завдань;

• дух формального обов'язку з яким керівники виконують свої обов'язки;

• необхідність організації наймання на роботу й пошуку відповідних фахівців.

Бюрократичні структури керування являють собою стрижень, основу будь-якого державного устрою, тому що вони забезпечують спадкоємність, повторюваність, верифицируемость, проверяемость. Однак бюрократичні структури керування стають неефективними в комерційних динамічних організаціях.

Головні поняття бюрократичного типу структури керування - раціональність, відповідальність і иерархичность. Чітко сформульовані приписання по кожній роботі (що необхідно робити і якими прийомами) не залишає місця для прояву суб'єктивізму й індивідуального підходу. У цьому принципову відмінність бюрократичної структури від історично попередньої їй общинної, де головна роль приділялася партнерству й майстерності.

Бюрократичні структури керування показали свою ефективність, особливо у великі й сверхкрупных організаціях, у яких необхідно забезпечувати злагоджену чітку роботу більших колективів людей, що працюють на єдину мету. Однак їм властиві недоліки, особливо помітні в контексті сучасних умов і завдань економічного розвитку. Очевидно, насамперед, що бюрократичний тип структури не сприяє росту потенціалу людей, кожний з яких використовує тільки ту частину своїх здатностей, що безпосередньо потрібно по характері виконуваної роботи. Ясно також: як тільки питання стратегії й тактики розвитку організації вирішуються лише на вищому рівні, а всі інші рівні зайняті винятково виконанням «спуска_ зверху» рішень, губиться загальний управлінський інтелект (який розглядається сьогодні як найважливіший фактор ефективного керування).

Ще одна вада структур бюрократичного типу - неможливість із їхньою допомогою управляти процесом змін, спрямованих на вдосконалювання роботи.