4.2.18. Характеристика системи керування

18. Характеристика системи керування.

До найбільш важливих елементів, що характеризують структуру керування ставляться такі елементи: складність, рівні формалізації й централізації, механізми координації.

Складність організаційної структури керування визначається по кількості підрозділів, що підрозділяються на рівні ієрархії. Ці параметри в організаціях можуть значно відрізнятися залежно від прийнятого поділу робіт (диференціації) і характеру взаємозв'язків між ними. У теорії менеджменту виділяють три форми диференціації: горизонтальну, вертикальну й просторову. Горизонтальна диференціація встановлює ступінь горизонтального поділу робіт з їхньої однорідності тим знанням (кваліфікацією), що потрібно для виконання завдань і робіт. Чим більше потрібно організації працівників з різними знаннями й уміннями, тим більше складна стає організація.

Вертикальна диференціація характеризується числом рівнів ієрархії в управлінні організації. Чим більше рівнів між вищим менеджментом і виконавцями, тим більше складними стають комунікації, тим сутужніше координувати управлінські впливи.

Просторова диференціація відображає географічне розташування заводів, філій, підрозділів і служб організації. Чим більше частини організації вилучений друг від друга, тим складніше забезпечувати реалізацію управлінського рішення, координацію й контроль.

Формалізація характеризує масштаби використання правил і регулювальних механізмів для керування поводженням людей. Інакше кажучи, формалізація характеризує ступінь стандартизації робіт усередині організації. Стандарти обмежують можливості вибору виконавця, указуючи їм на те, як і що робити. Більша формалізація характерна для організацій, де роботи носять повторюваний, рутинний характер. Найвищий ступінь формалізації характерний для бюрократичних типів організацій.

Централізація характеризується ступенем концентрації прийняття рішень на найвищому рівні організації. Вона відображає формальний розподіл прав, обов'язків і відповідальності по вертикалі керування, а її рівень показує в якому ступені члени організації залучаються до вироблення управлінського рішення. Високий рівень децентралізації забезпечує більше швидку реакцію на події й управлінські рішення. Критерії, по яких можна визначити реальний рівень децентралізації в управлінні організації пов'язані з оцінкою рівня відносин між виконавцями й менеджерами.

Координація ґрунтується на використанні механізмів інтеграції (об'єднання розділених ресурсів і дій. Інтеграція здійснюється як по горизонталі (чіпляючи елементи структури одного рівня), так і по вертикалі (розподіл системи прав понад) долілиць). Горизонтальна інтеграція досягається встановленням зв'язків, які можуть носити як формальний так і неформальний характер.

Розвиток і вдосконалювання горизонтальних зв'язків найважливіше завдання практичної менеджменту. Тому що саме такі зв'язки дозволяють приймати більше ефективні: рішень, переробляти більше інформації, не завантажуючи вертикальну інформаційну систему.

ВИСНОВОК: зв'язок структури керування із цілями, функціями й процесом керування людьми свідчить про величезний вплив на всі сторони життя організації.