Розділ 5 Система стандартів з безпеки підприємств, охорони праці та радіаційної безпеки. Система стандартів із захисту довкілля

5.1. Система стандартів у галузі радіаційної безпеки

Розвиток життя на Землі завжди відбувався за наявності природного радіаційного фону. Радіоактивне випромінювання – це не щось нове, створене розумом людини, а явище, яке існувало завжди. Нове, що створила сама людина, – це додаткова дія радіації, якої людина зазнає, наприклад, під час рентгенівського обстеження, при випаданні радіоактивних атмосферних опадів після випробування ядерної зброї або внаслідок роботи (аварії) атомних реакторів. Враховуючи небезпеку для біосфери від ядерного забруднення суспільство вживає природоохоронних заходів. У 1963 році було підписано Договір про заборону випробування ядерної зброї в атмосфері, космічному просторі, у 1970 році – Договір про заборону розміщення на дні морів та океанів ядерної та інших видів зброї масового знищення, а в 1986 році – Конвенцію про оперативне оповіщення у випадку ядерної аварії та про допомогу у випадку ядерної аварії чи аварійної ситуації.

5.2. Стандартизація у сфері безпеки праці та захисту від радіактивного забруднення

Основними документами, відповідно до яких здійснюється радіаційний контроль за безпекою населення, є Закон “Про радіаційну безпеку населення”, закон “Про правовий режим території, яка піддається радіоактивному забрудненню внаслідок Чорнобильської катастрофи”, що встановлює рівні забруднення місцевості та вид екологічної зони, умови проживання й роботи населення в цих зонах, а також прийняті “Норми радіаційної безпеки України – НРБУ-97”.

На цей час основними джерелами радіоактивного забруднення природного середовища є: урановодобувна промисловість, ядерні реактори різних типів, радіохімічна промисловість, місця переробки та захоронення радіоактивних відходів, використання радіонуклідів у вигляді закритих радіоактивних джерел невеликої потужності в промисловості, медицині, геології та сільському господарстві.

Щороку під час виробництва ядерної енергії утворюється 200 тис. м³ відходів з низькою й проміжною активністю та 10 тис. м³ високоактивних відходів і відпрацьованого ядерного палива. Відходи накопичуються, їх кількість стрімко зростає, що негативно впливає на здоров’я людини.

У системі захисту від радіаційного забруднення використовуються такі основні поняття:

1. Поглинута доза ( ) – фундаментальна дозиметрична величина, яка визначається кількістю енергії, переданої випромінюванням одиниці маси речовини. За одиницю поглинутої дози випромінювання прийнято грей ( ).

1 Гр – це поглинута доза випромінювання, передана опромінюваному об’єму масою в 1 кг і вимірювана енергією в 1 Дж будь-якого іонізуючого випромінювання: ;

2. Еквівалентна доза ( , – це поглинута доза, помножена на коефіцієнт якості IB ( ), який відображає здатність даного виду випромінювання пошкоджувати тканини організму. Еквівалентна доза зраховується за формулою:

	(5.1)

Одиницею еквівалентної дози є зіверт, тобто доза будь-якого виду випромінювання, поглинута 1 кг біологічної тканини, яка створює такий самий біологічний ефект, як і поглинута доза в 1 Гр фотонного випромінювання.

3. Ефективна еквівалентна доза (Д_еед) відображає сумарний ефект опромінювання для організму в цілому й визначається за формулою:

	(5.2)
де – коефіцієнт, який характеризує відношення ризику опромінювання даного органа до сумарного ризику при рівномірному опромінюванні всього тіла.

Закон “Про радіаційну безпеку населення” встановлює допустиме дозове навантаження на населення на рівні 1 мЗв×рік^-1, а для людей, що безпосередньо працюють з IB – 20 мЗв×рік^-1.

Система стандартів з безпеки праці та захисту від радіаційного забруднення наведена в табл. 5.1.

Таблиця 5.1

Система стандартів з безпеки праці та захисту від радіаційного забруднення

Державні та міжнародні	Назва стандарту
ДСТУ ISO 2889-2001 ISO 2889:1975	Захист від радіації. Загальні принципи відбору проб радіоактивних речовин з повітря.
ДСТУ ISO 3925-2001 ISО 3925:1978	Речовини радіоактивні негерметизовані. Ідентифікація та сертифікація.
ДСТУ ISO 7503-1-2001 ISO 7503-1:1988	Захист від радіації. Оцінювання забруднення поверхні. Бета- та альфа- випромінювачі.
ДСТУ ISO 7503-2-2001 ISO 7503-2:1988	Захист від радіації. Оцінювання забруднення поверхні. Забруднення поверхні тритієм.
ДСТУ ISO 8194-2001 ISO 8194:1987	Одяг для захисту від радіоактивного забруднення. Проектування, вибір, методи випробувань та використання.
ДСТУ ISO 9696-2001 ISO 9696:1992	Захист від радіації. Вимірювання альфа- активності у прісній воді. Метод концентрованого джерела.
ДСТУ ISO 9698-2001 ISO 9698:1989	Захист від радіації. Визначення об’ємної активності тритію. Метод підрахунку сцинтиляції у рідкому середовищі.
	Продовження табл. 5.1
Державні та міжнародні	Назва стандарту
ДСТУ ISO 10703-2001 ISO 10703:1997	Визначення об’ємної активності радіонуклідів методом гамма- спектрометрії з високою роздільною здатністю.
ДСТУ БА. 1.1-67-95	Радіаційна безпека в будівництві. Терміни та визначення.
Міждержавні
ГОСТ 12.1.048-85	Контроль радиационный при захоронении
	радиоактивных отходов. Номенклатура контролируемых параметров.
ГОСТ 17925-72	Знак радиационной опасности.
ГОСТ 19465-74	Покрытия полимерные защитные для улучшения радиационной обстановки.
ГОСТ 23255-78	Средства индивидуальной защиты от радиоактивных веществ. Термины и определения.

У стандартах ДСТУ БА. 1.1-67, ДСТУ ISO 2889 та ISO 2889, ДСТУ ISO 3925 і ISO 3925, ДСТУ ISO 8194 та ISO 8194 розглядаються терміни та визначення радіаційної безпеки, принципи відбору проб радіоактивних речовин з повітря, ідентифікація та сертифікація радіоактивних негерметизованих речовин, одяг для захисту від радіоактивного забруднення.

У стандартах ДСТУ ISO 7503-1 та ISO 7503-1, ДСТУ ISO 7503-2 та ISO 7503-2, ДСТУ ISO 9696 та ISO 9696, ДСТУ ISO 9698 та ISO 9698, ДСТУ ISO 10703 та ISO 10703 наводяться методики дослідження радіоактивного забруднення, а саме: об’ємної активності радіонуклідів методом гамма-спектрометрії з високою роздільною здатністю; вимірювання альфа-активності в прісній воді методом концентрованого джерела; оцінювання забруднення поверхні бета- та альфа- випромінюванням; оцінювання забруднення поверхні тритієм та визначення об’ємної активності тритію методом підрахунку сцинтиляцій у рідкому середовищі.

Забрудненою вважається територія, проживання на якій може призвести до опромінення населення більше ніж 1 мЗв на рік понад природний доаварійний фон. На цей час існує поділ забрудненої території на зони:

– зона відчуження, зона безумовного (обов’язкового) відселення, де людина може одержати додаткову дозу опромінення понад 5 мЗв на рік, крім дози, яку вона одержувала в доаварійний період;

– зона гарантованого добровільного відселення, де людина може отримати додаткову дозу опромінення більше ніж 5 мЗв на рік, понад природний і доаварійний фон.

Допустимі концентрації радіонуклідів у поверхневих водах водойм встановлюють, виходячи з умови, щоб у разі щоденного потрапляння радіонуклідів у організм впродовж усього життя створювалося внутрішнє опромінення, безпечне для людини. Важкорозчинні радіонукліди, потрапляючи в травний канал, легко надходять у кров, розповсюджуючись по всьому організму, накопичуються в печінці, кісткових тканинах, щитоподібній залозі тощо.

Способи захисту населення від радіоактивних речовин у повітрі розглядаються у ДСТУ ISO 2889, ISO 2889, ДСТУ БА. 1.1-67, ГОСТ 19465 та ГОСТ 23255.

Головним джерелом опромінення населення є природне випромінювання навколишнього середовища. Таким навколишнім середовищем, в якому людина проводить 80% усього часу, є будівлі, житлові будинки та виробничі приміщення. Якщо порівняти повітря в наших квартирах із забрудненим міським, то в приміщенні воно виявиться в 4-6 разів бруднішим і у 8-10 разів токсичнішим.

Компонентом природного випромінювання є: по-перше, будівельні матеріали, виготовлені з природної сировини, що мають у своєму складі природні радіонукліїди – ²²⁶Ra, ²³²Th, які є джерелом зовнішнього гамма-випромінювання всередині приміщень; по-друге радіоактивний газ радон, який утворюється під час розпаду ²²⁶Ra та ²³²Th і надходить у повітря приміщень зі стін, ґрунту, з водопроводу, побутового газу. Сумарно ці джерела вносять до 70% у загальну дозу опромінення населення.

Допустимі рівні потужності поглинутої дози (ППД) гамма-випромінювання в повітрі будинків та приміщень з постійним перебуванням людей не повинні перевищувати 0,27 мкГр год^-1 (30 мкР год^-1). До приміщень з постійним перебуванням людей відносяться житлові приміщення, а також приміщення дитячих закладів і санітарно-курортних лікувально-оздоровчих закладів. Для повітря приміщень встановлені допустимі рівні середньоквадратичної еквівалентної рівноважної концентрації (ЕРК) ізотопів радону: для повітря приміщень, що проектуються й будуються, та при реконструкції будинків і споруд з постійним перебуванням людей ЕРК ²²²Rn не повинна перевищувати 50 Бк×м^-3, а для ²²⁰Rn – 3 Б_К×м^-3; ЕРК ²²²Rn у повітрі будинків, що експлуатуються з постійним перебуванням людей не повинна перевищувати 100 Б_К×м^-3, а для ЕРК ²²⁰Rn – 6Бк×м^-3 .

Радіаційний контроль при захороненні радіоактивних відходів регламентується ГОСТ 12.1.048. У стандарті розглядається номенклатура параметрів, що контролюються під час захороненні радіоактивних відходів.