5. Методи оцінки якості виконання функцій.

Якість об'єкту - ця безліч його властивостей, що виявляються через функції та що роблять його придатним для задоволення потреб суспільства.

Розрізняють одиничні і комплексні (інтегральні) показники якості. Одиничний показник характеризує одну властивість виробу, комплексний - декілька. Число показників, що характеризують вироби, може перевищувати число властивостей (наприклад, властивість надійності може характеризуватися декількома показниками - вірогідність безвідмовної роботи, інтенсивність відмов і т.д.).

Як комплексні показники часто використовують:

• середньо зважену арифметичну

• середньо зважену геометричну

де m_i - значущість i-ої властивості;

q_i - відносний показник, що є відношенням одиничного абсолютного показника x_i до аналогічного базового x_бi.

Т. ч. відносний показник визначається з виразу

де b=1, якщо збільшення числового значення показника xi/xбi свідчить про поліпшення якості, і b= - 1, якщо збільшення qi відображає погіршення якості виробу.

Частіше у ФВА використовують узагальнений (комплексний) показник якості варіанту виконання функції, який оцінюється по формулі

де rij- значущість j-й функції, що належить i-му рівню;

g_jv - ступінь виконання j-й функції v-ом варіанті;

k - кількість функцій.

Ступінь виконання функцій оцінюється по наступній шкалі: 4 - дуже добре, 3 бали - добре, 2 - задовільно, 1 - з рядом недоліків, незадовільно - 0 балів. Значущість функцій звичайно визначається з використанням методів експертних оцінок.

6. Види витрат у фdа. Аналіз витрат на здійснення функцій.

Одним з провідних принципів ФDА є підхід, що передбачає облік і мінімізацію витрат на всіх етапах життєвого циклу (ЖЦ) об'єкту.

Кожна із стадій ЖЦ супроводиться додатковими витратами. Наприклад на стадії проектування - це витрати на НДР і ДКР, на стадії виробництва - витрати на підготовку і оснащення виробництва. Це одноразові капітальні витрати. При налагодженому виробництві виникають поточні витрати, які знаходять віддзеркалення в собівартості. В процесі використовування виробу продовжують споживати засоби, що пов'язано з їх експлуатацією (ремонтом, оплатою ел. енергії й т.п.).

Витрати, що виникають на різних етапах ЖЦ, можна розділити на капітальні і поточні. Проте, при ФВА необхідна ув'язка поточних витрат з функціональними особливостями виробів. Тому тут використовуються поняття:

• функціонально необхідні витрати - мінімально можливі витрати на реалізацію комплексу функцій об'єкту при дотриманні заданих вимог споживачів в умовах виробництва і застосування, організаційно-технічний рівень яких відповідає рівню складності об'єкту.

При розподілі витрат на функцію S_F виникає декілька випадків. Коли один або група матеріальних носіїв повністю забезпечує одну певну функцію, витрати на неї визначаються як

де Sij - витрати на i-й носій j-й функції, грош. од.;

р - носії функцій.

Якщо один і той же матеріальний носій бере участь в задоволенні декількох функцій, то витрати розподіляються між функціями пропорційно внеску a_ij носія в реалізацію цих функцій. Тоді витрати на функцію

Внесок оцінюється частіше за все експертним шляхом.

У ФВА використовується ряд методів аналізу витрат. Розглянемо деякі з них.

1. Метод ранжирування функцій по величині витрат.

Конструкція виробу розчленовується на складові частини (блоки) по функціональних ознаках. Блоки та відповідно функції розташовуються в порядку убування їх собівартості. Потім будується крива, що підсумовує (крива Парето). Сумарна собівартість розбивається на три частини 75%, 20%, 5%, і на графіку проводяться горизонтальні лінії, відповідні цим числам. Точки перетину горизонтальних ліній з кривою, що підсумовує, дають три групи А, В і С. Найбільші резерви економії містяться в блоках, що потрапили в групу А, їм і слід приділити ретельну увагу на подальших етапах ФВА. Даний метод також називають методом «АВС» (див. рисунок. 8.3).

2. Метод дослідження чинників зниження витрат по функціях.

Він виходить з того, що очікувана економія за рахунок заходів ФВА визначається як рівнем початкових витрат, так і можливими чинниками їх зниження.

Після оцінки витрат на здійснення функції виявляються чинники економії за допомогою контрольних питань, таких як: «Чи можна застосувати інший принцип дії для даної функції?», «Чи не можна замінити матеріал на більш дешевий?» і т.п. По кожній функції підраховується кількість позитивних відповідей, яка свідчить про число чинників.

Якщо аналізувати тільки виробничі витрати і як перше наближення прийняти єдину мінімальну оцінку ефективності i-го чинника, виражену у відсотках зниження витрат, рівну 1%, то економія витрат визначиться по формулі

Еф=0,01× Зфв ×f

де Зфв - витрати на функцію у сфері виробництва, грош. од.

Рисунок 8.3 – Крива Парето