3. Дифузіонізм

На межі XIX – XX ст. в еволюціонізмі відбулась методологічна криза, основою якої стали заперечення теоретичних схем. Внаслідок цього виникли ряд наукових напрямів.

Дифузіонізм (лат. дифузіо — розпов­сюдження, розтікання) – прагнув обгрунтувати тезу, що історія людства розвивається через різні форми контактів між народами, внаслідок яких відбувається запозичення та поширення культурних явищ.

У дифузіонізмі виділяють кілька наукових шкіл, основними з яких є 2:

• Антропогеографічна школа;

• Морфологія культури.

Антропогеографічна школа.

Фрідріх Ратцель (1844–1904 рр.). Основні праці – “Антропогеографія”, “Народознавство”, “Земля і життя”.

Розробив та науково обгрунтував теорію географічного детермінізму – вплив природного середовища на формування етнічної культури. Він визначив наслідки для її розвитку міжетнічних зв'язків у вигляді переселень, завоювань, міжрасових змішувань, обміну тощо.

Ратцель розробив теорію “аккультурації” – перенесення етнокультурного комплексу з одного місця на інше.

Морфологія культури.

Лео Фробеніус (1873–1928 рр.). Основна праця – “Походження африканських культур”, “Пайдеума”.

Розробив теорію морфології культури. Її сутність полягає в біологізації культурних явищ. Культура (“пайдеума” (від грец. – виховання) – живий організм потребує харчування у вигляді продуктів людської діяльності (мисливство, рибальство, скотарство тощо). Нова культура народжується лише через стикання зі старою культурою; вона не створюється народом, але не може обійтися без людини, бо культура “не має ніг” і не може пересуватися самостійно.

Отже, основний акцент на дослідженні культурного явища – з'ясування його географічного та етнічного походження. Звідси вивчалися шляхи поширення матеріальної і духовної культур на земній кулі, що уявлялося як переміщення, запозичення та змішування 'їх окремих елементів чи цілих комплексів.

4. Соціологізм. Французька соціологічна школа.

Представники соціологізму зосередили зусилля на поясненні розвитку усього людського суспільства. Визначними представниками соціологізму були Е.Дюркгейм, Л.Леві-Брюль, М.Мосс.

Еміль Дюркгейм (1858–1917 рр.). Основні праці – “Елементарні форми релігійного життя, тотемістична система Австралії”,

Дюркгейм першим застосував соціологічну методику до вивчення етнічних процесів. Розробив такі поняття як “клан” (сім'я). Різні комбінації кланів створюють більш складні об'єднання – “плем'я”, “курію”, “фратрію”, “полісегментарні суспільства” тощо і так аж до самих імперій.

Дюркгейм сформулював положення про “дві свідомості” (“уявлення”):

1. Індивідуальну.

2. Колективну, яка формується не на основі попереднього досвіду людини, а нав'язується їй громадським середовищем.

Теоретична розробка цієї проблеми мала важливе значення для з'ясування процесу формування та ідентифікації етнічної свідомості різних спільнот.

Займався проблемами етнології релігії. Він намагався пояснити особливості релігійних вірувань, обрядів та звичаїв австралійських аборигенів, порівнюючи їхні прояви в інших народів. Дюркгейм висунув ідею про абсолютний поділ світу на дві частини: “священну” та “буденну” (світську).

Він вважав, що джерелом зародження релігійних уявлень є соціальне середовище, а Бог є виразом соціальних сил, яким підкоряється людина, не розуміючи їхнього походження, а, з другого, саме з релігії постали всі основні соціальні інституції — наука, техніка, мораль, право.

Люсьєн Леві-Борюль (1857–1939 рр.). Основна праця – “Первісне мислення”.

Створив оригінальну теорію мислення неєвропейських народів. Для первісних людей був властивий “дологічний” тип мислення, в основі якого лежить “закон співучасті”, коли людина відчуває себе “містичне єдиною” зі своїм тотемом. Сучасне мислення має логічний, абстрактний характер.

Зробив поділ релігії на дорелігію і релігію.

Марсель Мосс (1872—1950 рр.). Основна праця – “Підручник етнографії”.

Окреслив контури етнічної психології, він один із перших поставив питання про розуміння особистості та власного “я” в різних, насамперед традиційних суспільствах. Заклав основи вивчення проблеми “техніки тіла”.

Прихильники соціологізму намагалися показати особливості кожного етносоціального організму (народу), розглядали суспільство як динамічну структуру, в якій існують свої мінливі моральні норми. Суспільний розвиток розглядався як хвилеподібний та дискретний процес, який переживає фази падіння і піднесення.