Тема: Українська державність під іноземною зверхністю

(Друга пол. XVII — XVIII ст.)

План

1. Загальний історичний огляд.

2. Суспільний лад.

3. Державний лад.

4. Суд і процес.

5. Правова система.

6. Зміни в суспільному і державному ладі на Запорізькій Січі та Пд. Україні.

Література

• Рогожин А.І.Історія держави та права України, в двох томах, 2000.

• Музиченко П.П.Історія держави та права України: Навч.посіб. – 5-те вид. – К.: Т-во «Знання», 2006.

• ГончаренкоІсторія держави та права України: Курс лекцій

І.Загальний історичний огляд. Укладаючи договір 1654 року, Москва визнава­ла Україну самостійною, незалежною державою, але, дивлячись на Україну як на майбутню територію свого царства, вона прагнула обмежити українську державність, маючи за кінцеву мету замінити про­текторат повною інкорпорацією України.

В другій половині XVII—XVIII ст. українська державність розвивалась під зверхністю іноземних держав: Московського царства (пізніше Російської імперії), Польщі, Австро-Угорщини. Спочатку Москва виконувала договірні умови. Об'єднані московські й українські сили весною 1654 року виступи­ли проти Польщі на білоруському театрі воєнних дій. Але вже й тоді царський уряд мав за мету не захист України, а повернення земель, які Московська держава втратила за Поляновським миром. Спільні козацько-московські сили відвоювали Білорусію і більшу частину Литви. Та вже восени 1654 року поляки, об'єднавшись з татарами, вогнем пройшли і обернули на руїну Брацлавщину.

Богдан Хмельницький починає шукати нових союзників, відпрацьовує різні політичні комбінації. Найбільше зна­чення для нього мали стосунки з Швецією, яка довгий час вела війну з Польщею. Швеція намагалися схилити Укра­їну на розрив з Москвою, переконувала в тому, що самодер­жавний царський уряд "не потерпить у себе вільного на­роду". Однак Хмельницький тоді ще мав намір зробити Україну нейтральною державою під протекторатом і Моск­ви, і Швеції.

У вересні 1658 року було укладено Гадяцьку угоду про унію України з Польщею. В цій угоді передбачалося утво­рення нового державного федеративного союзу Польщі, Великого князівства Литовського та Великого князівства Руського (України). Україна отримувала право мати своїх урядовців, власну державну казну, монету, судовий трибу­нал з діловодством українською мовою, армію — ЗО тис. козаків і 10 тис. найманого війська. Угодою передбачало­ся утворення двох академій, ряду колегій, гімназій, різних шкіл, вводилося вільне книгодрукування. Найвища зако­нодавча влада мала належати Раді — своєрідним україн­ським зборам. Берестейська церковна унія скасовувалася в усіх трьох державах, усім релігіям забезпечувалася повна толерантність.

Старшинська рада, яка зібралася в Білій Церкві, обирає гетьманом Юрія Хмельницького і відкидає союз з Польщею.

На той час царська армія зайняла все Лівобережжя. На раді в Переяславі в 1659 році під тиском Москви були прийняті Переяславські статті, в яких передбачався контроль царя над козацьким військом, обмежувалась влада гетьмана. Функції і права старшинської адміністрації під­порядковувались царським воєводам.

Царський уряд посилає московське і українське козаць­ке військо на Правобережну Україну. Поляки в цих умо­вах запропонували козацькій старшині переговори, на що та відразу ж погодилась. Було укладено Слободищенський трактат, основою якого стала Гадяцька угода. Узгоди­лись на автономію України на чолі з гетьманом Юрієм Хмельницьким. Поляки разом з татарами розгромили мос­ковське військо, але не використали своєї переваги для вступу на Лівобережжя України.

На Правобережжі в 1663 році замість Юрія Хмельницького, який постригся в ченці, гетьманом обирається Павло Тетеря.

Україна фактично розпалась на дві половини. Відповід­но вона мала і двох гетьманів, які ворогували між собою. В історії України починалась так звана "Руїна".

У 1665 році гетьманом Правобережжя було обрано Пет­ра Дорошенка, який прагнув об'єднати обидві частини Укра­їни, відновити самостійну Українську державу, домогтися її незалежності від Москви і Польщі. За союзника Доро­шенко обирає Туреччину.

13 січня 1667 року в селі Андрусові, поблизу Смолен­ська, було укладено перемир'я між Московською державою і Польщею.

Глухові старшинська рада обирає гетьманом Лівобережжя Многогрішного. В 1669 році були прийняті Глухівські статті, які значно зменшували число воєвод і обмежува­ли їхні функції в українських містах командуванням цар­ськими гарнізонами.

25 липня 1687 року гетьманом Лівобережжя України було обрано Івана Мазепу, одного з найвидатніших держав­них діячів України. На старшинській раді були затверджені так звані Коломацькі статті, які вже традиційно прий­малися при обранні нового гетьмана. Статті забороняли Україні торгувати з Кримом, порушували її фінансову си­стему. Ст. 19 без усяких застережень проголошувала Укра­їну частиною Московської держави.

За Розу­мовського в Україні було проведено ряд реформ: соціаль­на, військова, судова тощо. У 1762 році на російський пре­стол вступила Катерина II. Вона послідовно проводила принцип централізації управління і поспішила скасувати автономію окремих народів, що входили до складу Росій­ської імперії. Першим мало бути, на її думку, скасоване геть­манство. Наприкінці 1763 року Катерина II викликала Ро-зумовського до Петербургу і поставила вимогу "добро­вільно" зректися гетьманства, що він і зробив. Йшов 1764 рік — час коли Російська імперія остаточно перетворила Україну в декілька адміністративно-територіальних оди­ниць Російської імперії.

ІІ. Суспільний лад.

А) Панівний стан :

1. Бунчукове товариство;

2. Генеральна старшина; Знатне військове товариство

3. Значкове товариство; (аристократи)

4. Військове товариство

5. Російські дворяни. Після Глухівських статей (1669) поновляються в правах російські дворяни та українська шляхта.

Духовенство

Біле Чорне

(підтримувало знатне (підтримувало козаків)

товариство)

Козацтво

Заможні козаки Козацькі низи

(знатне товариство) (експлуатовані верства)

Б) Залежні верстви

Міське населення

Ратушні міщани Магістратські

(діяли козацькі отамани) (діяло Магдебурське право,

були у кращому становищі)

Превілейовані верства

(купці, ремісники)

Селяни

Посполиті Козаки

(залежні тільки від держави) (відбували військову службу)

Були зрівняні у правах, але з 1701р., селяни в гіршому становищі і виконують повинності, платять чинш (натуральний податок), встановлюється панщина.

ІІІ. Державний лад. За адміністративно-територіальним поділом територія України поділена на три частини: Лівобережжя (Московська держава), Правобережжя (Польща), Запорізька Січ (адміністративно-територіальна одиниця).

Центральне управління здійснювали :

1. Гетьман;

2. Генеральна Рада;

3. Старшинська Рада.

Їх влада не поширювалась на Слобідську Україну і Січ, там управляла царська адміністрація.

З 1709р. – гетьмани втратили самостійність при цьому вводять посаду «царського резидента»(що контролював діяльність гетьмана)

З 1727р. – його заміняє Перша Малоросійська колегія.

З 1734 – 1759 рр. – Україна без гетьмана, його функції передано Правлінню Гетьманського уряду. Велася боротьба за форму правління (республіканська чи монархічна).

З 1764 – гетьманство ліквідовується, його функції передано Другій Малоросійській колегії. Склад :

4 представники царського уряду;

4 представники українців.

Очолює президент, який править Україною. А в 1786р її ліквідовано.

Органи місцевого управління:

 Полкові ради (полковник);

Сотні Ради (сотник).

Діяла також Генеральна Рада.

Склад Старшинської Ради:

1. рада гетьмана з колегією з генеральною старшиною;

2. збори генеральних старшин;

3. збори старшин з участю полковників;

4. з’їзди старшин.

Старшинська рада була представницьким органом, але не представляла весь народ, а лише його окремі верстви.

IV. Суд і процес. Після Визвольної війни польська судова система в Україні ліквідована (земські, підкоморські, гродські суди).

З’яється така судова система:

1. Генеральний Суд;

2. Полковий;

3. Сотенний Суд.

Також діяли громадські або сільські суди (які судили селян і козаків), церковні, мирові та ярмаркові суди. 1760р. – відбулась судова реформа.

Вищим судовим органом був Генеральний суд. До нього входили генеральні судді (в різні часи три, два, один) і ге­неральна старшина.

На початку Визвольної війни Генеральний суд діяв як суд першої інстанції у справах особливої важливості. З часом він перетворюється у вищу апеляційну інстанцію.

Судова реформа 1760 року. У середині XVIII ст. з'їзд козацької старшини у Глухові підтримав вимоги про про­ведення судової реформи. І це було здійснене у 1760 році. Україну було поділено на 20 судових повітів. У кожному повіті було створено земський суд для цивільних справ, підкоморський — для земельних. Для розгляду криміналь­них справ було відновлено 10 гродських судів у кожному полковому місті.

До їхнього складу входи­ли суддя, писар і підсудок. Вступаючи на посаду, члени земського суду давали присягу. В цих судах розглядалися суперечки про власність, спадкові справи. Земські суди було ліквідовано у 1831 році.

До складу підкоморського суду входили підкоморій та комірник. За своїм положенням підкоморій вважався пер­шим після полковника. Підкоморські суди розглядали земельні спори. Вони були ліквідовані у 1840 році.

Реформа 1760—1763 років мала позитивне значення, бо вона відділила судову владу від адміністративної. З іншо­го боку, вона повертала судову систему на 150 років назад і передбачала дію Статуту 1588 року. Своєрідна судова система залишилася на Запорізькій Січі.

Наприкінці 1780 року царським наказом на Лівобережжі було запроваджено загальноросійський устрій. Генеральний суд було скасовано, в кожній губернії замість громадських судів було створено повітові суди.

На Правобережжі діяла польсько-шляхетська судова система. Найвищою судовою інстанцією тут був коронний трибунал. Першою інстанцією для сільського населення стали домініальні суди, для місь­кого — магістратські, для шляхти — земські.

Більш широкою стала сфера застосування розшукового процесу. Йому підлягали всі справи з тяжких злочинів. Сторонами процесу були позивач та відповідач. Позивачі мали право мати представника на суді, який на­зивався "прокуратор".