32. 32).Особливості побудови поеми Вергілія «Енеїда».

«Енеїда»-епос присвячений долі троянця Енея. Якому було призначено стати родоначальником риської держави, написаний в останні роки життя поета, який помер у 19 р. до н.е.

Твір у 12 піснях залишився незавершеним. Комплзиційно епос поділяється на 2 частини:перші 6 пісень присвячені мандрам Енея до його прибуття в Лацій, наступні –війнам із сусідами. Відповідно до гомерівського прототипу перша частина вбудувана композиційно складніше: так зміст 2-ої(падіння Трої)та 3-ої(мандри після відплиття з Трої) книг хронологічно передують подіям першої й офомлені як оповідь самого Енея.

• Четверта пісня- одна із найяскравіших і найславетніших-цілком самостійна;змалювання кохання й загибелі царівни Дідони, психологічно глибоке й риторично вишукане, ближче до техніки елліністичного епосу, ніж до героїчного епосу доби архаїки, стало одним із фундаментальних текстів європейської поезії.

• П’ята пісня (ігри на спогад Анхіза) грунтується на гомерівських описах ігор на острові феаків й ігор, присвячених пам’яті Патрокла.

• Шоста пісня(сходження в Аїд) відповідає 11-й пісні «Одіссеї»,автор використовує її для провіденціального обгрунтування величної долі риського народу, який призначений керувати світом. Із релігійно-міфологічної точки зору вона містить багато італійських елементів, які , природно, відсутні в грецького попередника.

• Друга половина вибудувана послідовніше. Одна з найцікавіших творчих переробок мотивів «Іліади» -епізод загибелі Ніса й Евріала в італ. таборі.;описа щита Енея, також натхнений грецьким епосом. Тут хронологічна послідовність не порушується , боротьба Енея з Турном розгорається до своєї логічної межі: загибелі Турна в двобої.

• Характери героїв позначені складністю й глибиною: в Енеєві поєднується риси традиційного епічного героя з м’якістю й благочестивістю в дусі традиційних рииських цінностей;характер Дідони в його пристрасній нерівноваженості вирізняється вирізняється варварськими рисами.

• «Енеїда»-найзріліший твір Вергілія; це виявилося в його прийомах, мові та стилі. Вергілій звертається безпосередньо до гомерівського епосу. Він зберігає так званий «божествений апарат» , хоча він у нього-позначений більшою штучністю пройнятий філософськими мотивами.

• Епос містить дуже різноманітний матеріал, складний для аналізу джерел. Шоста пісня- своєріна енциклопедія царства мертвих.

Переклади творчості Вергілія українською

Перші переклади творчості Вергілія припадають на середину ХІХ століття, причому їх автори більш-менш одночасно взялися за перенесення на ґрунт української культури всіх трьох його основних творів.

Так, «Георгіки», дві еклоги (першу і другу) переклав у 1848 — 1849 рр. Осип Шухевич, але праця його була видана лише в 1886 р. із передмовою Ів. Франка про життєвий і творчий шлях Вергілія. Переклад Шухевича був написаний плавною народною мовою, але римованим віршем, не гекзаметром. Не дотримуються гекзаметра у своїх перекладах «енеїди» і Гр. Бондаренко — перекладач початку другої книги (ІІ, 1 — 66) та С. Руданський, який у 1865 р. піж назвою «Енеянка» переспівав кінець першої книги (І, 657 — 755).

На початку ХХ ст. серйозну спробу подати Вергіліїв епос українським словом зробив І. М. Стешенко (1873 — 1918), відомий як перекладач «Метаморфоз» Овідія.

Нову сторінку в історії перекладу поетичної спадщини Вергілія являє діяльність поета, критика, вченого, великого знавця і перекладача римських класиків М. К. Зерова (1890 — 1942). З-під пера цього майстра вийшли переклади 1 та 4-ї еклог «Буколік», значні уривки з «Георгік» та найвагоміша праця — повний переклад «Енеїди». У той час, коли в Україні над перекладами «Енеїди» працював М. К. Зеров у Західній Україні всі свої сили віддай цій же справі М. Й. Білик. Деякі частини перекладної ним поеми (книги І — VІ) були видані у Стрию 1931 р., а повний переклад завершено у Львові вже після радянсько-німецької війни.

33. Як ми бачимо, життяГорація не ряснієзначнимиподіями, тим не менш, вона не втрачає для нас своєїпривабливості. Аджежоденантичний автор не розповів про себе так щиро і довірливо, як цезробив у своїхвіршахГорацій, щовідкривсамірізністоронисвоєїдуші і показав самірізністоронисвогоповсякденногожиття, причому з такоюприродністю, добродушністю і щирість, щочитачмимоволіпочинаєвідчувати себе як бидовіреною особою поета. Гораціябагато читали не тільки в давнину, але і в новий час, тому до нас дійшливсійого твори: збіркавіршів «Ямби», або «Еподи», дві книги сатир («Бесіди»), чотири книги ліричнихвіршів, відомихпідназвою «Оди», ювілейнийгімн «Піснясторіччя» і дві книги послань.

Эподы

Первыеэподысоздавалисьещё в то время, когдадвадцатитрехлетнийГорацийтольковернулся в Рим, послебитвы при Филиппах 42 г. до н. э.; они «дышатещё не остывшим жаром гражданскойвойны». Другиебылисозданынезадолго до публикации, в концевойнымеждуОктавианом и Антонием, наканунебитвы при Акции 31 г. до н. э. и сразупосленеё. Сборниктакжесодержит «юношескипылкие строки», обращенные к недругам поэта и «пожилымпрелестницам», домогающимся «молодойлюбви».

Уже в «Эподах» виден широкий метрический горизонт Горация; нопока, в отличие от лирических од, метрыэподов не логаэдические, и восходят не к изысканнымэолийцам Сапфо и Алкею, а «прямолинейному» горячемуАрхилоху. Первые десять эподовнаписанычистым ямбом; в Эподах с XI по XVI соединяютсяразнодольныеметры — трехдольныедактилические (гекзаметр) и двудольныеямбические (ямбический метр); Эпод XVII состоитизчистыхямбическихтриметров.

Среди тем раннихэподовособенноинтересной и важнойпредставляется тема гражданская; онапроходиткраснойнитью через все творчествоГорация, но с наибольшейсилой и пафосом звучит, возможно, именноздесь, в этихраннихстихотворениях (Эпод VII, Эпод XVI). О том, какразвивалисьвзглядыГорация (какзаканчиваласьего «антиреспубликанская» трансформация), позволяют судить два «актийских» Эпода (I и IX), написанных в 31 г до н. э., в годбитвы при Акции.

Между 33—31 гг. Горацийприобретаетсвоепрославленноеимение в Сабинских горах; новаядеревенская обстановка, возможно, вдохновилаГорациянаписатьпрославленныйЭпод II.

Эподы XI, XIII, XIV, XV образуютособуюгруппу: здесьнетниполитики, ниязвительности, насмешек, злого сарказма, свойственныхямбографии. Ониотличаютсяособымнастроением — Гораций явно пробуетсилы в области «чистойлирики», а эподынаписаны уже не чистым ямбом, ноквази-логаэдическимистихами. В «любовных» Эподах XIV и XV Гораций уже далеко отходит от лирикиАрхилоха. В смыслепыла и страстиАрхилохуближелирикаКатулла, спектр переживаний и сомненийкоторойсложнее и намного «взъерошеннее», чем у Горация. Лирика же Горацияоткрываетиноечувство (можносказать, болееримское) — сдержанное, неповерхностное, прочувствованноеодинаково «умом и сердцем» — согласованное с отточенным, бесстрастно-изящным образом егопоэзии в целом.

Ближевсего к своимдревним прототипам, эподамАрхилоха, стоятЭподы IV, V, VI, VIII, X и XII. Язвительныйсатирический тон в них «доходит до бичующегосарказма»; в то же время «пылненависти» в этихэподах явно болеетехнологичен — для Горация, характерно сдержанногодаже в пору «горячейветренойюности», такойпылздесьскореехудожественныйприем, инструмент.

Тем не менее, обычносдержанный и изящно-бесстрастныйдаже в ранниегоды, Горациймогбыть и яростен и циничен; откровенные до непристойностиЭподы VIII и XII ставятнемалыепреграды перед переводчиками. Однако сам Гораций не испытывал в связи с ними никакогостеснения — подобныестихибылиобычны в среде, для которойонипредназначались. (Вообще, сохранившиесяфрагменты переписки Августа доносят до нас дух грубоватогоцинизма, имевшегоместосредиближайшегоокруженияпринцепса.)

В коротких «Эподах», сильных и звучных, полныхогня и юного пыла, заключеноясноевидение мира, доступноенастоящемугению. Мынаходимздесьнезауряднуюпалитруобразов, мыслей и чувств, отлитых в чеканную форму, которая в целом для латинскойпоэзиибыласвежей и необычной. Эподамещёнедостает того кристально чистого звучания, неповторимойлаконичности и вдумчивойглубины, которойбудутотличатьсялучшиеодыГорация. Но уже этойнебольшойкнигойстиховГорацийпредставилсебякак «звездапервойвеличины» на литературномнебосводе Рима.

Оды

От архилохова стиля эподовГорацийпереходит к формам монодическойлирики. Теперьегообразцы — Анакреонт, Пиндар, Сапфо, в первую очередьАлкей, и Горацийвидитсвое право на литературноебессмертие в том, что он «первыйсвелэолийскуюпеснь на италийский лад». Первыйсборниксодержитстихотворения, написанныеисконногреческимиразмерами: алкеевойстрофой, сапфической, асклепиадовой и другими в различныхвариациях. В сумметринадцатьстрофических форм, и почти все они для латинскойпоэзииновые (толькосапфическая строфа встречаласьранее у Катулла). В латинскойтрактовкегреческихпрототипов, обладающих «неродными» для латинскогоязыкасвойствами, Горацийобнаруживаетметрическоемастерство, не превзойденноеникемизпоследующихримскихпоэтов.

Одыотличаютсявысоким стилем, которыйотсутствует в эподах и от которого он отказывается в сатирах. Воспроизводяметрическоепостроение и общийстилистический тон эолийскойлирики, Горацийвовсемостальномидет по собственномупути. Как и в эподах, он используетхудожественныйопытразныхпериодов и часто перекликается с эллинистическойпоэзией. Древнегреческая форма служитоблачением для эллинистически-римскогосодержания.

Отдельноеместозанимают т. н. «Римскиеоды» (III, 1—6), в которыхнаиболеезаконченновыраженоотношениеГорация к идеологическойпрограмме Августа. Одысвязаныобщейтемой и единымстихотворнымразмером (излюбленнойГорациемАлкеевойстрофой). Программа «Римских од» такова: грехиотцов, совершенныеимивовремягражданскихвойн и какпроклятиетяготеющие над детьми, будутискупленытольковозвращением римлян к стариннойпростотенравов и древнемупочитаниюбогов. «Римскиеоды» отражаютсостояниеримскогообщества, вступившее в решающуюстадиюэллинизации, которая придала культуреИмперииясныйгреко-римский характер.

Послания

По форме, содержанию, художественнымприемам и разнообразию тем «Послания» сближаются с «Сатирами», с которыхпоэтическаякарьераГорацияначинается. Гораций сам указывает на связь посланий с сатирами, назвав их, какраньше «Сатиры», «беседами» («sermones»); в них, как до этого в сатирах, Горацийиспользуетдактилический гекзаметр. Комментаторывсехпериодовсчитают «Послания» значительным шагом в искусствеизображениявнутреннейжизничеловека; сам же Горацийдаже не причислялих к собственнопоэзии.

Отдельноеместозанимаетзнаменитое «Послание к Пизонам» («EpistolaadPisones»), названноепозднее «Arspoëtica». Посланиеотносится к типу «нормативных» поэтик, содержащих «догматическиепредписания» с позицийопределенноголитературногонаправления. В этомпосланиимынаходимнаиболееполноеизложениетеоретическихвзглядовГорация на литературу и техпринципов, которым в своейпоэтическойпрактике он следовал сам. ЭтимпосланиемГорацийвключается в литературнуюполемикумежду поклонниками архаическойлитературы и почитателями современнойпоэзии (последниеэпическойнапыщенности и примитивнойформестарыхпоэтовпротивопоставлялипоэзиюсубъективныхчувств и отточенностьпоэтическойтехники). В посланиизвучитпредостережение Августу, которыйнамеревалсявозродитьдревний театр какискусствонародныхмасс и использоватьего в целяхполитическойпропаганды. Горацийполагает, чтопринцепсу не следуетугождатьгрубымвкусам и прихотямнеобразованнойпублики.