- •Злочини у сфері господарської діяльності.
- •2. Стаття 199 - виготовлення, зберігання, придбання, пересилання, ввезення в України з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї.
- •Об’єктивна сторона контрабанди виражається в діях, які полягають у незаконному переміщенні відповідних предметів через митний кордон України.
- •За відсутності належного дозволу, якщо його наявність є обов’язковою.
- •Про поняття здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона, див. Коментар дост. 203.
- •Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 205) є: 1) повторність; 2) заподіяння державі, банкові, кредитній установі, іншим юридичним особам або громадянам великої матеріальної шкоди.
- •5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим або непрямим умислом.
- •6. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 212) є: 1) вчинення його за попередньою змовою групою осіб; 2) фактичне ненадходження коштів у великих розмірах (див. Примітку до ст. 212).
- •7. Частина 4 ст. 212 передбачає спеціальний вид звільнення від кримінальної відповідальності порушника податкового законодавства.
За відсутності належного дозволу, якщо його наявність є обов’язковою.
Переміщення товарів визнається злочином лише за умови, що воно вчинене у великих розмірах (див. примітку до ст. 201). У зв’язку з легальним тлумаченням великих розмірів контрабанди у ситуаціях, коли вартість товарів наближається до встановленого законодавцем показника, відсутні підстави для застосування будь-яких додаткових критеріїв (вага, кількість, об’єм, художня цінність тощо).
Переміщення товарів поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю, однак не у великих розмірах, тягне адміністративну відповідальність згідно зі статтями 351, 352 МК. Незаконне вивезення з України або ввезення на її територію об’єктів тваринного і рослинного світу (зоологічних і ботанічних колекцій, тварин і рослин, занесених до Червоної книги України тощо) тягне адміністративну відповідальність за ст. 88 КАП за умови, що ці дії не містять складу злочину, передбаченого ст. 201.
Вартість предметів контрабанди визначається за національною валютою України за допомогою нормативних актів про ціни та ціноутворення на відповідні товари, а в разі потреби - на підставі висновків експертизи. У разі незаконного переміщення через митний кордон іноземної валюти її вартість визначається за офіційним курсом НБ на час вчинення злочину.
У разі, якщо предмет контрабанди відсутній (знищений, реалізований, вивезений за межі України або місце його знаходження невідоме) чи істотно змінився (пошкоджений тощо), при визначенні його вартості використовуються відомості, які містяться у митних, товарно-транспортних та інших документах. Вартість може визначатись на підставі цін на ідентичні або на подібні товари відповідно до порядку, встановленого митним законодавством.
Дії особи, яка мала умисел на незаконне переміщення через митний кордон товарів у великому розмірі, але перемістила їх (у т. ч. за домовленістю з іншими особами) невеликими частинами, вартість кожної з яких є меншою за 1000 нмдг, слід розглядати як продовжуваний злочин і кваліфікувати за ст. 201.
Контрабанда, якщо метою незаконного переміщення предметів було ухилення від сплати обов’язкових платежів, які стягуються митницею, входять у систему оподаткування і безпосередньо пов’язані з переміщенням товарів через митний кордон, кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених статтями 201, 212. Правова оцінка зазначених дій як ідеальної сукупності зумовлена тим, що здійснюване легально переміщення через митний кордон України товарів пов’язане зі сплатою до чи в момент їх переміщення обов’язкових платежів, переважна більшість яких включена у систему оподаткування. Кваліфікація за сукупністю вважається правильною на тій підставі, що вказані злочини мають різні безпосередні об’єкти посягань, які не перебувають між собою у відносинах підлеглості і жоден з яких не є частиною іншого; ст. 212 не конкретизує спосіб ухилення від сплати податкових платежів (а, отже, ним може бути і недотримання митних процедур). Крім цього, у деяких випадках незаконного переміщення предметів через митний кордон відсутній мотив, притаманний ст. 212,- бажання ухилитись від сплати обов’язкових платежів (наприклад, товари переміщуються з поданням митному органу підроблених документів, але зі сплатою належних сум митних платежів або вчиняється контрабанда предметів, ввезення яких в Україну або вивезення з неї з тих чи інших причин заборонено). Кваліфікація за вказаною сукупністю злочинів, крім всього іншого, враховує те, що у даному разі оподаткуванню підлягають цілком легальні товари, які злочинним (контрабандним) шляхом переміщуються через митний кордон України. Предметом контрабанди є товари, а предметом ухилення від сплати податків - кошти, сплачувані як обов’язкові платежі, що входять у систему оподаткування.
У разі, коли винний спочатку вчинює контрабанду товарів у великих розмірах, а згодом здійснює операції з незаконно переміщеними через митний кордон предметами, які приховує від оподаткування, вчинене утворює реальну сукупність злочинів, передбачених статтями 201,212.
Декларування товарів не своїм найменуванням, наприклад, декларування під іншим кодом товарної номенклатури, умисне заниження митної вартості, повідомлення завідомо недостовірних даних під час митного оформлення товарів (зокрема, про походження, митний режим, належність і мету використання товарів) за наявності ознак складу злочину, передбаченого ст. 222, має розцінюватись як шахрайство з фінансовими ресурсами (надання завідомо неправдивої інформації з метою отримання пільг щодо податків) або кваліфікуватися за ст. 212 (див. також п. 4 коментарю до ст. 222).
Умисне ввезення в Україну під виглядом транзиту предметів фактично з метою їх реалізації на території України за наявності підстав кваліфікується як контрабанда, оскільки у такому випадку до митного органу як підстава для переміщення предметів подаються документи, які містять завідомо неправдиві відомості стосовно митного режиму та адресатів товарів. Кваліфікація такого різновиду ухилення від митного оподаткування передбачає звернення не лише до ст. 201, а й (за наявності до цього підстав) до ст. 212. Порушення зобов’язання про зворотне вивезення чи зворотне ввезення товарів або про транзит, якщо вчинене не містить ознак злочину, має тягнути адміністративну відповідальність (статті 348, 349 МК).
Контрабанда є злочином з формальним складом і визнається закінченою з моменту фактичного перетину предметом злочину митного кордону. До визначення моменту закінчення контрабанди потрібно підходити диференційовано і враховувати те, відбувається ввезення чи вивезення предметів злочину, а також місце здійснення протиправних дій. Якщо предмети вивозяться за межі митної території України, митний кордон фактично перетинається ними після того, як митний контроль вже пройдено, а тому контрабанда має розглядатись як закінчений злочин у разі фактичного (успішного) переміщення предметів через митний кордон. Дії, пов’язані зі спробою незаконного вивезення предметів з митної території і не доведені до кінця з причин, що не залежали від волі винного (наприклад, предмети контрабанди виявлено під час огляду речей або особистого огляду), мають розцінюватись як замах на вчинення злочину (ст. 15, ст. 201). Якщо предмети ввозяться на митну територію України, факт закінченої контрабанди встановлюється під час проходження митного контролю, який здійснюється вже після того, як предмети злочину перетнули митний кордон.
Створення умов для контрабанди (придбання предметів для подальшого незаконного переміщення їх через кордон, підшукування клієнтів, визначення шляхів переміщення предметів, надання їм іншого вигляду тощо) треба розглядати як готування до цього злочину (статті 14, 201).
Добровільна відмова від вчинення контрабанди можлива лише на стадії готування до незаконного переміщення предметів через митний кордон або незакінченого замаху на його вчинення, коли особа усвідомлює можливість доведення злочину до кінця, але з власної ініціативи відмовляється від цього. Наприклад, особа, яка ввозить в Україну чи вивозить з України предмети контрабанди поза митним контролем, може добровільно відмовитися від вчинення контрабанди до моменту фактичного переміщення цих предметів через митний кордон України, який у даному випадку співпадає з державним кордоном України. У разі вивезення предметів контрабанди з України добровільна відмова від доведення злочину до кінця, що виключає кримінальну відповідальність, може бути здійснена і після вдалого проходження особою митного контролю, тобто на стадії закінченого замаху.
Добровільною відмовою слід вважати випадки, коли після заповнення декларації та опитування громадян стосовно наявності незадекларованих предметів, особи зізнаються про їхню наявність, дістають предмети із схованок і фактично добровільно відмовляються від вчинення контрабанди. Водночас заява про незадекларовані предмети, зроблена на більш пізніх етапах митного контролю, коли митна декларація належним чином оформлена і посвідчена митним інспектором, виключає застосування ст. 17 КК. Відсутня добровільна відмова і у тому разі, коли особа видає предмети контрабанди у зв’язку з оголошенням їй рішення про проведення особистого огляду (виняткова форма митного контролю), огляду або переогляду транспортних засобів, товарів та інших предметів, оскільки у даному разі порушник митного законодавства розуміє об’єктивну неможливість доведення злочинного наміру до кінця через наявність нездоланної перешкоди.
Суб’єктом злочину є осудна особа, яка досягла 16-річного віку, у т. ч. особа, яка користується правом дипломатичного імунітету. Особа, яка для незаконного переміщення предметів через митний кордон використовує осіб, які не розуміють характер і значення вчинюваних ними дій (так звані невинуваті агенти), є «посереднім виконавцем» контрабанди і повинна притягуватись до відповідальності за ст. 201.
Дії службової особи, яка сприяла незаконному переміщенню предметів через митний кордон, слід розглядати як пособництво у контрабанді та, за наявності підстав, як відповідний злочин у сфері службової діяльності. Пособником контрабанді слід визнавати і експерта, який дає завідомо неправдивий висновок, усвідомлюючи, що це потрібно для наступного незаконного переміщення культурної цінності через митний кордон України.
Якщо контрабандою займається службова особа з використанням свого службового становища (наприклад, працівники митниць, військовослужбовці ДПС, капітани суден, дипломатичні працівники), дії винного потрібно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених статтями 201 і 364 (423) або 365 (424). Вказана сукупність злочинів відсутня у разі такого різновиду переміщення предметів через митний кордон поза митним контролем, як їх переміщення з використанням незаконного звільнення від митного контролю шляхом зловживання службовим становищем посадовими особами митного органу. За такого розвитку подій митник, використовуючи своє службове становище, виконує частину об’єктивної сторони злочину (у вигляді незаконного звільнення безпосереднього виконавця від митного контролю), у зв’язку з чим його поведінка має розцінюватись як співвиконавство у контрабанді. У даній ситуації зловживання службовим становищем з боку службової особи митного органу є способом вчинення ним контрабанди.
Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Недеклару- вання відповідних предметів (предметів контрабанди першої групи - див. п. 2 цього коментарю), вчинене з необережності, не містить ознак коментованого складу злочину і визнається адміністративним проступком. Не може бути притягнута до кримінальної відповідальності за контрабанду особа, яка добросовісно помиляється щодо того, чи є даний предмет культурною цінністю або отруйною речовиною (наприклад, якщо ця культурна цінність тривалий час зберігалась у родині особи або якщо ця речовина була вільно придбана особою в крамниці іншої країни). Також не можна розглядати як контрабанду дії особи, яка, здійснюючи транзитне перевезення товарів через територію України, надала митним органам супровідні документи з відомостями, що не відповідають дійсності, без умислу порушити митні правила, передбачені чинним законодавством України.
Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 201) є вчинення його: 1) за попередньою змовою групою осіб; 2) особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею.
Про поняття вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб див. ст. 28 і коментар до неї, а про поняття раніше судимої особи - коментар до ст. 88. Якщо контрабанду вчинено за попередньою змовою групою осіб, то при визначенні її розміру потрібно виходити із загальної вартості предметів, які переміщуються співвиконавцями через митний кордон.
Такі діяння, як, зокрема: порушення режиму зони митного контролю; неподання митному органу документів, необхідних для здійснення митного контролю; причалювання до суден, що перебувають під митним контролем; неправомірні операції з товарами, транспортними засобами, що перебувають під митним контролем, зміна їх стану, користування та розпорядження ними; порушення порядку проходження митного контролю в зонах (коридорах) спрощеного митного контролю; недекларування товарів, транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України; пересилання через митний кордон України у міжнародних поштових та експрес-відправленнях товарів, заборонених до такого пересилання; ввезення на митну територію України або вивезення за межі цієї території з комерційною метою товарів з порушенням охоронюваних законом прав інтелектуальної власності; порушення зобов’язання про зворотне вивезення чи зворотне ввезення товарів; порушення зобов’язання про транзит; дії, спрямовані на переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України поза митним контролем; дії, спрямовані на переміщення товарів через митний кордон України з приховуванням від митного контролю; зберігання, перевезення чи придбання товарів, транспортних засобів, ввезених на митну територію України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю; використання товарів, стосовно яких надано пільги щодо сплати податків і зборів, в інших цілях; дії, спрямовані на неправомірне звільнення від сплати податків і зборів або зменшення їх розміру,- відповідно до МК розглядаються як порушення митних правил і тягнуть за собою адміністративну відповідальність, передбачену статтями 329, 330, 335, 336, 339-341, 345, 348, 349, 351-355 МК.
Стаття 205. Фіктивне підприємництво
Фіктивне підприємництво, тобто створення або придбання суб’єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона,-
карається штрафом від трьохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років.
Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або заподіяли велику матеріальну шкоду державі, банкові, кредитним установам, іншим юридичним особам або громадянам,-
караються позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років.
Примітка. Матеріальна шкода, яка заподіяна фізичним особам, вважається великою, якщо вона у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а матеріальна шкода, яка заподіяна державі або юридичним особам, вважається великою, якщо вона у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
Основний безпосередній об’єкт злочину - встановлений законодавством порядок здійснення підприємницької діяльності. Додатковим об’єктом можуть бути встановлений порядок оподаткування й отримання кредитних ресурсів, добросовісна конкуренція, право власності.
Об’єктивна сторона злочину виражається в одній із двох дій:
створення юридичної особи будь-якої організаційно-правової форми - суб’єкта підприємницької діяльності;
придбання такої юридичної особи.
Стаття 205 встановлює відповідальність за дії, які з зовнішнього боку є цілком легальними. При цьому особи, які стоять за створеним або придбаним суб’єктом підприємництва, насправді мають на меті не зайняття повноцінною, самодостатньою підприємницькою діяльністю, а зовсім інше - прикриваючись комерційною юридичною особою як ширмою, вони прагнуть приховати свою незаконну діяльність. Ключовою характеристикою розглядуваного злочину треба визнати підпорядкованість офіційно відображеної в установчих документах і, можливо, фактично здійснюваної підприємницької діяльності конкретним незаконним цілям. Особи, які скоюють фіктивне підприємництво, можуть: 1) повністю відмовлятись від здійснення тієї офіційної діяльності, котра фіксується в установчих документах юридичної особи (наприклад, замість надання масажних послуг особи фактично утримують місце розпусти); 2) вести її у мінімальному обсязі, що дозволяє вважати комерційну структуру такою, що насправді функціонує, тобто імітувати підприємницьку діяльність; 3) вести більш-менш повноцінну підприємницьку діяльність з отриманням прибутку для того, щоб приховати паралельно здійснювану незаконну діяльність (скажімо, контрабанда здійснюється під прикриттям створеного з цією метою підприємства, яке офіційно займається зовнішньою торгівлею). Отже, спостерігається певна неузгодженість між назвою ст. 205 КК і суттю описаного у ній злочинного діяння, позаяк особи, які з метою прикриття створюють та (або) придбавають суб’єкт підприємницької діяльності, можуть з використанням останнього здійснювати реальну фінансово-господарську діяльність, у т. ч. приховану від оподаткування.
Під створенням суб’єкта підприємницької діяльності у ст. 205 слід розуміти вчинення дій, результатом яких стає юридичне заснування нової, раніше не існуючої організації, яка переслідує мету одержання прибутку. До таких дій належать, зокрема, розроблення і прийняття установчих документів, проведення підписки на акції створюваного акціонерного товариства, подання установчих та інших необхідних документів державному реєстратору, власне державна реєстрація комерційної юридичної особи. Визначаючи момент закінчення злочину, слід виходити з того, що юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації (про поняття державної реєстрації див. коментар до ст. 202). Підставою для взяття юридичної особи на облік в органах статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування є надходження до цих органів повідомлення державного реєстратора про проведення державної реєстрації юридичної особи та відомостей з відповідної реєстраційної картки. Свідоцтво про державну реєстрацію суб’єкта господарювання та копія документа, що підтверджує взяття на облік в органах державної податкової служби, є підставою для відкриття рахунків в установах банків. Отже, такі дії, як постановка на облік у податкових та інших фіскальних органах, відкриття банківських рахунків, отримання дозволу на виготовлення штампів і печаток, отримання ліцензії на певний вид господарської діяльності, хоч і необхідні для повноцінного функціонування комерційної юридичної особи, знаходяться поза межами кримінально-правового поняття «створення юридичної особи - суб’єкта підприємницької діяльності». Останнє має місце вже в момент державної реєстрації такого суб’єкта.
До юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності належать, зокрема, підприємства, які створюються для здійснення підприємництва (про поняття підприємництва див. коментар до ст. 202), та об’єднання таких підприємств (асоціації, корпорації, консорціуми тощо), господарські товариства (акціонерні, з обмеженою та додатковою відповідальністю, повні, командитні), виробничі кооперативи, селянські (фермерські) господарства.
Утворення фіктивних некомерційних юридичних осіб (наприклад, підприємств, призначених для здійснення некомерційного господарювання), що має на меті прикриття злочинної діяльності, за наявності для цього підстав повинно розглядатись як готування до відповідного злочину (наприклад, до шахрайства при обтяжуючих обставинах, контрабанди).
Якщо особа фактично створила організацію, яка без державної реєстрації займається виробництвом продукції, наданням послуг або виконанням робіт, її дії повинні за наявності для цього підстав кваліфікуватися за ст. 202.
Стаття 205 не охоплює фіктивне підприємництво, яке може прикриватись організа- ційно-правовою формою приватного підприємництва, коли суб’єктом підприємницької діяльності виступає фізична особа, яка діє без створення юридичної особи. Такий стан речей, з огляду на значні повноваження фізичних осіб-підприємців, які є повноцінними платниками податків і суб’єктами господарювання, а тому можуть використовуватись у злочинних цілях,- істотна вада кримінального закону.
Не можуть кваліфікуватися за ст. 205 дії особи, яка підробила установчі документи, документи про державну реєстрацію юридичної особи або документи податкових органів, оскільки у такому разі суб’єкт підприємницької діяльності не створюється. Державній реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності, охоплюваній диспозицією ч. 1 ст. 205, передує подання винною особою до органу, який здійснює державну реєстрацію вказаного суб’єкта, неправдивих відомостей (про засновників, керівників створюваної юридичної особи, справжню мету її діяльності тощо). Однак у цій ситуації йдеться не про те, що винний у фіктивному підприємництві підробив свідоцтво про державну реєстрацію комерційної юридичної особи: винний лише ввів в оману державного реєстратора, однак перекручення втіленої у зазначеному документі істини він не здійснював. Ситуації, в яких державна реєстрація суб’єкта підприємництва не відбувається, а особа з метою заволодіння чужим майном шляхом обману або шахрайства з фінансовими ресурсами використовує підроблені документи, штампи і печатки неіснуючого насправді підприємства, можуть охоплюватись статтями 190, 222, 358 (366) із посиланням у разі необхідності на відповідну частину ст. 15. Такою ж повинна бути кваліфікація і в тому разі, коли винна особа для вчинення злочину проти власності або шахрайства з фінансовими ресурсами використовує реквізити ліквідованих підприємств.
Відкриття за завідомо підробленими документами, наприклад свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи - суб’єкта підприємницької діяльності, банківських рахунків має кваліфікуватись за ч. З ст. 358, а якщо ці дії вчинено особою, яка сама їх підробила,- додатково і за ч. 1 або ч. 2 ст. 358 (див. також коментар до ст. 358).
Придбання суб’єкта підприємницької діяльності означає набуття права власності на майно юридичної особи як у цілому, так і в тій частині, яка дозволяє фактично керувати діяльністю даного підприємства, впливати на прийняття рішень його керівних органів (купівля контрольного пакета акцій акціонерного товариства, придбання майна підприємства, яке приватизується, передача власником права власності на майно приватного підприємства іншій особі, зміна складу учасників суб’єкта підприємництва, заснованого на колективній формі власності).
Не може визнаватись придбанням суб’єкта підприємницької діяльності одержання за плату чи з інших підстав у користування установчих документів юридичної особи, її печатки або штампу та здійснення господарської діяльності від імені такого суб’єкта.
У разі приховання підприємством окремих напрямів своєї реальної фінансово- господарської діяльності з метою ухилення від оподаткування в діях службових осіб такого підприємства вбачаються ознаки не фіктивного підприємництва, а ухилення від сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) (ст. 212). У такій ситуації немає прикриття офіційно створеною або придбаною юридичною особою незаконної діяльності, чого вимагає диспозиція ст. 205: відсутнє використання статусу юридичної особи - суб’єкта підприємництва для формування обстановки, яка створює хибне уявлення про те, що насправді відбувається в межах діяльності цієї юридичної особи. Незаконна діяльність у формі ухилення від сплати податків і зборів тут - не самоціль, вона лише супроводжує здійснювану фактично фінансово-господарську діяльність підприємства, пов’язану з утворенням об’єктів оподаткування.
Доказами фіктивності конкретного підприємства можуть визнаватися, зокрема: реєстрація підприємства на підставну особу, за підробленими, втраченими, позиченими або викраденими документами, документами померлих осіб, за вигаданою юридичною адресою; внесення в установчі документи неправдивих даних про засновників і керівників підприємства або про інші обставини; залучення до протиправної діяльності у формі призначення на посаду керівника реально існуючого громадянина із специфічним соціальним статусом (малозабезпечені, психічно хворі тощо); відсутність ознак діяльності фірми, зазначеної в установчих документах; короткий термін існування підприємства (як правило, не перевищує одного податкового періоду, що зводить нанівець можливість контролю за його діяльністю; звідси і відповідна термінологія: фірми-одноденки, квартальні фірми, проліски тощо); відсутність руху коштів підприємства на його банківських рахунках або, навпаки, занадто великий обсяг фінансових операцій на банківських рахунках підприємства, яке нещодавно зареєструвалось.
Злочин вважається закінченим з моменту створення або придбання зазначеної у ч. 1 ст. 205 юридичної особи.
Дії, які вчинюються від імені фіктивного підприємства, з його використанням і містять ознаки іншого, відмінного від фіктивного підприємництва злочину, повинні діставати самостійну кримінально-правову оцінку. Наприклад, створення фіктивного підприємства нерідко є передумовою для наступного шахрайського заволодіння чужим майном. Вчинене в подібних ситуаціях належить кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених статтями 190, 205.
Сукупність відповідних злочинів має місце і в тому разі, коли особи під прикриттям фіктивного підприємства досягають конкретної злочинної мети, наприклад, відмивають «брудні» гроші, здійснюють фіктивне банкрутство, ухилення від сплати податків або контрабанду, продають викрадене майно, вчинюють ухилення від повернення валютної виручки чи шахрайство з фінансовими ресурсами.
При фіктивному підприємництві легальна форма, притаманна комерційним юридичним особам, може використовуватись для прикриття забороненої діяльності, зайняття якою саме по собі є кримінально караним (наприклад, незаконне виробництво підакцизних товарів, незаконне виробництво чи виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, посів або вирощування снотворного маку чи конопель, незаконне виготовлення і ремонт вогнепальної або холодної зброї, бойових припасів, вибухових речовин або пристроїв). Дії винних у таких випадках потрібно кваліфікувати за наявністю для цього підстав за сукупністю злочинів, передбачених ст. 205 і статтями 204, 263, 307,310.
Фіктивне підприємництво може утворювати сукупність також із злочином, який кваліфікується за ч. 5 ст. 27, ст. 212,- у тому разі, коли особи, які стоять за фіктивним суб’єктом підприємництва, сприяють службовим особам підприємства із реального сектору економіки ухилитись від оподаткування (наприклад, шляхом сприяння незаконному завищенню валових витрат або податкового кредиту із ПДВ). Вказане пособни- цтво, а, отже, і сукупність злочинів мають місце лише у разі умисної спільної участі у вчиненні умисного злочину (ст. 26). Можливі принципово інші ситуації, коли неспростовними залишаються заяви керівників підприємств про те, що вони нічого не знали про фіктивність своїх бізнесових партнерів, про те, що між очолюваними ними підприємствами і контрагентами були укладені реальні господарські договори, належне виконання яких підтверджується документально.
Укладення угод з наміром їх фактично не виконувати (тобто не передавати товари, виконувати роботи, надавати послуги), що може мати місце в діяльності справжніх, а не фіктивних суб’єктів підприємництва, ознак розглядуваного складу злочину не містить і може кваліфікуватись, зокрема, за статтями 190, 192, 202, 203, 209,212.
Суб’єктом злочину може бути: 1) осудна особа, яка досягла 16-річного віку і виступає як засновник або набувач суб’єкта підприємництва - юридичної особи або за допомогою чужих чи підроблених документів реєструє (придбаває) такий суб’єкт; 2) службова особа підприємства або організації, яка прийняла рішення про створення чи придбання іншої юридичної особи; 3) власник (засновник) юридичної особи, який прийняв таке ж рішення.
Дії особи, на ім’я якої за її згодою було зареєстровано фіктивний суб’єкт підприємництва, можуть кваліфікуватися за статтями 27 і 205 як пособництво фіктивному підприємництву. Якщо така особа брала безпосередню участь у державній реєстрації суб’єкта підприємництва (підписувала чи подавала для нотаріального посвідчення установчі документи, її призначено на посаду керівника підприємства тощо), її дії за наявності всіх ознак складу злочину потрібно розцінювати як дії виконавця і кваліфікувати за ст. 205 без посилання на ст. 27.
У разі, коли особа, будучи формальним (номінальним) керівником фіктивного підприємства і виконуючи вказівку фактичного адміністратора, підписує фінансово- господарські документи і при цьому не усвідомлює справжнього змісту і характеру вчинюваних нею дій, вона за наявності ознак, складу злочину, передбаченого ст. 367, може притягуватись до відповідальності за службову недбалість. У подібних випадках не виключається оцінка вчиненого як казусу. Дії осіб, які офіційно не причетні до складання і подання податкової звітності або пакета документів для отримання банківського кредиту, не володіють правом підпису фінансово-господарських документів, але фактично діють від імені підприємства і спонукають формального керівника підписати відповідні документи, мають розглядатись як «посереднє виконання» злочинів і кваліфікуватись, наприклад, за статтями 190, 212 або 222.
Якщо фактичні керівники здійснюють фінансово-господарську діяльність, поєднану з несплатою податків і зборів (обов’язкових платежів), безпосередньо із використанням установчих та інших документів, штампів і печаток спеціально створених (придбаних) для цього юридичних осіб - суб’єктів підприємництва, і без вказівок підставним керівникам, їх дії треба кваліфікувати не за ст. 212 (через відсутність належного суб’єкта злочину), а за відповідною частиною ст. 205 як фіктивне підприємництво. У такому випадку документи податкової звітності взагалі не складаються і до контролюючих органів не надходять або ж заповнюються фахівцями, спроможними це робити, які однак офіційно жодних посад на підприємствах не обіймають. Притягнення до відповідальності підставних керівників суб’єктів підприємницької діяльності за ст. 205 можливе лише у тому разі, коли такі особи не лише створили чи придбали суб’єкт підприємницької діяльності або сприяли його створенню чи придбанню, а й усвідомлювали, що ці дії мають на меті прикриття незаконної діяльності або здійснення забороненої законом діяльності.
Службова особа уповноваженого органу, яка за незаконну винагороду реєструє створюваний суб’єкт підприємництва, усвідомлюючи його фіктивний характер, повинна притягуватись до відповідальності за ст. 368 та пособництво фіктивному підприємництву (ч. 5 ст. 27, ст. 205), а за наявності до цього підстав - і за ст. 364.
Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і спеціальною метою - прикрити незаконну діяльність або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона. Для кваліфікації за ст. 205 треба встановити наявність у винної особи зазначеної мети на момент створення або придбання суб’єкта підприємницької діяльності. Якщо вчинення злочинів супроводжує діяльність легального суб’єкта підприємництва, під час створення або придбання якого не переслідувалась мета прикрити незаконну діяльність, інкримінування ст. 205 виключається, а кримінально-правова оцінка має даватись на підставі відповідних норм КК (наприклад, за статтями 190, 201, 202, 203, 204, 209,213,222).
Незаконною діяльністю, прикрити яку прагнуть особи, винні у фіктивному підприємництві, визнається, зокрема: легалізація доходів, отриманих злочинним шляхом; одержання кредитів нібито для здійснення підприємницької діяльності; ухилення від сплати податків; конвертація безготівкових коштів у готівку; ведення недобросовісної конкурентної боротьби; монополізація ринку товарів і послуг; одержання в оренду приміщень і земельних ділянок з метою їх використання для інших потреб, відмінних від легального підприємництва; залучення коштів населення з їх подальшим використанням у власних інтересах, приховування ролі фактичного інвестора у придбанні певного об’єкта тощо. Під незаконною діяльністю в плані відповідальності за ст. 205 слід розуміти такі види діяльності, які особа або не має права здійснювати взагалі, або ж, маючи право на їх здійснення за певних умов чи з дотриманням певного порядку, здійснює їх з порушенням цих умов та порядку.