1. За відсутності належного дозволу, якщо його наявність є обов’язковою.

Переміщення товарів визнається злочином лише за умови, що воно вчинене у вели­ких розмірах (див. примітку до ст. 201). У зв’язку з легальним тлумаченням великих розмірів контрабанди у ситуаціях, коли вартість товарів наближається до встановлено­го законодавцем показника, відсутні підстави для застосування будь-яких додаткових критеріїв (вага, кількість, об’єм, художня цінність тощо).

Переміщення товарів поза митним контролем або з приховуванням від митного конт­ролю, однак не у великих розмірах, тягне адміністративну відповідальність згідно зі стат­тями 351, 352 МК. Незаконне вивезення з України або ввезення на її територію об’єктів тваринного і рослинного світу (зоологічних і ботанічних колекцій, тварин і рослин, зане­сених до Червоної книги України тощо) тягне адміністративну відповідальність за ст. 88 КАП за умови, що ці дії не містять складу злочину, передбаченого ст. 201.

Вартість предметів контрабанди визначається за національною валютою України за допомогою нормативних актів про ціни та ціноутворення на відповідні товари, а в разі потреби - на підставі висновків експертизи. У разі незаконного переміщення через мит­ний кордон іноземної валюти її вартість визначається за офіційним курсом НБ на час вчинення злочину.

У разі, якщо предмет контрабанди відсутній (знищений, реалізований, вивезений за межі України або місце його знаходження невідоме) чи істотно змінився (пошкоджений тощо), при визначенні його вартості використовуються відомості, які містяться у мит­них, товарно-транспортних та інших документах. Вартість може визначатись на підста­ві цін на ідентичні або на подібні товари відповідно до порядку, встановленого митним законодавством.

Дії особи, яка мала умисел на незаконне переміщення через митний кордон товарів у великому розмірі, але перемістила їх (у т. ч. за домовленістю з іншими особами) не­великими частинами, вартість кожної з яких є меншою за 1000 нмдг, слід розглядати як продовжуваний злочин і кваліфікувати за ст. 201.

Контрабанда, якщо метою незаконного переміщення предметів було ухилення від сплати обов’язкових платежів, які стягуються митницею, входять у систему оподатку­вання і безпосередньо пов’язані з переміщенням товарів через митний кордон, кваліфі­кується за сукупністю злочинів, передбачених статтями 201, 212. Правова оцінка зазна­чених дій як ідеальної сукупності зумовлена тим, що здійснюване легально перемі­щення через митний кордон України товарів пов’язане зі сплатою до чи в момент їх переміщення обов’язкових платежів, переважна більшість яких включена у систему оподаткування. Кваліфікація за сукупністю вважається правильною на тій підставі, що вказані злочини мають різні безпосередні об’єкти посягань, які не перебувають між со­бою у відносинах підлеглості і жоден з яких не є частиною іншого; ст. 212 не конкрети­зує спосіб ухилення від сплати податкових платежів (а, отже, ним може бути і недо­тримання митних процедур). Крім цього, у деяких випадках незаконного переміщення предметів через митний кордон відсутній мотив, притаманний ст. 212,- бажання ухили­тись від сплати обов’язкових платежів (наприклад, товари переміщуються з поданням митному органу підроблених документів, але зі сплатою належних сум митних плате­жів або вчиняється контрабанда предметів, ввезення яких в Україну або вивезення з неї з тих чи інших причин заборонено). Кваліфікація за вказаною сукупністю злочинів, крім всього іншого, враховує те, що у даному разі оподаткуванню підлягають цілком легальні товари, які злочинним (контрабандним) шляхом переміщуються через мит­ний кордон України. Предметом контрабанди є товари, а предметом ухилення від сплати податків - кошти, сплачувані як обов’язкові платежі, що входять у систему оподаткування.

У разі, коли винний спочатку вчинює контрабанду товарів у великих розмірах, а згодом здійснює операції з незаконно переміщеними через митний кордон предметами, які приховує від оподаткування, вчинене утворює реальну сукупність злочинів, перед­бачених статтями 201,212.

Декларування товарів не своїм найменуванням, наприклад, декларування під іншим кодом товарної номенклатури, умисне заниження митної вартості, повідомлення заві­домо недостовірних даних під час митного оформлення товарів (зокрема, про похо­дження, митний режим, належність і мету використання товарів) за наявності ознак складу злочину, передбаченого ст. 222, має розцінюватись як шахрайство з фінансови­ми ресурсами (надання завідомо неправдивої інформації з метою отримання пільг щодо податків) або кваліфікуватися за ст. 212 (див. також п. 4 коментарю до ст. 222).

Умисне ввезення в Україну під виглядом транзиту предметів фактично з метою їх реалізації на території України за наявності підстав кваліфікується як контрабанда, оскільки у такому випадку до митного органу як підстава для переміщення предметів подаються документи, які містять завідомо неправдиві відомості стосовно митного ре­жиму та адресатів товарів. Кваліфікація такого різновиду ухилення від митного оподат­кування передбачає звернення не лише до ст. 201, а й (за наявності до цього підстав) до ст. 212. Порушення зобов’язання про зворотне вивезення чи зворотне ввезення товарів або про транзит, якщо вчинене не містить ознак злочину, має тягнути адміністративну відповідальність (статті 348, 349 МК).

Контрабанда є злочином з формальним складом і визнається закінченою з моменту фактичного перетину предметом злочину митного кордону. До визначення моменту закінчення контрабанди потрібно підходити диференційовано і враховувати те, відбу­вається ввезення чи вивезення предметів злочину, а також місце здійснення протиправ­них дій. Якщо предмети вивозяться за межі митної території України, митний кордон фактично перетинається ними після того, як митний контроль вже пройдено, а тому контрабанда має розглядатись як закінчений злочин у разі фактичного (успішного) пе­реміщення предметів через митний кордон. Дії, пов’язані зі спробою незаконного виве­зення предметів з митної території і не доведені до кінця з причин, що не залежали від волі винного (наприклад, предмети контрабанди виявлено під час огляду речей або особистого огляду), мають розцінюватись як замах на вчинення злочину (ст. 15, ст. 201). Якщо предмети ввозяться на митну територію України, факт закінченої контрабанди встановлюється під час проходження митного контролю, який здійснюється вже після того, як предмети злочину перетнули митний кордон.

Створення умов для контрабанди (придбання предметів для подальшого незаконно­го переміщення їх через кордон, підшукування клієнтів, визначення шляхів переміщен­ня предметів, надання їм іншого вигляду тощо) треба розглядати як готування до цього злочину (статті 14, 201).

Добровільна відмова від вчинення контрабанди можлива лише на стадії готування до незаконного переміщення предметів через митний кордон або незакінченого замаху на його вчинення, коли особа усвідомлює можливість доведення злочину до кінця, але з власної ініціативи відмовляється від цього. Наприклад, особа, яка ввозить в Україну чи вивозить з України предмети контрабанди поза митним контролем, може добровільно відмовитися від вчинення контрабанди до моменту фактичного переміщення цих пред­метів через митний кордон України, який у даному випадку співпадає з державним кор­доном України. У разі вивезення предметів контрабанди з України добровільна відмова від доведення злочину до кінця, що виключає кримінальну відповідальність, може бути здійснена і після вдалого проходження особою митного контролю, тобто на стадії за­кінченого замаху.

Добровільною відмовою слід вважати випадки, коли після заповнення декларації та опитування громадян стосовно наявності незадекларованих предметів, особи зізнають­ся про їхню наявність, дістають предмети із схованок і фактично добровільно відмов­ляються від вчинення контрабанди. Водночас заява про незадекларовані предмети, зроблена на більш пізніх етапах митного контролю, коли митна декларація належним чином оформлена і посвідчена митним інспектором, виключає застосування ст. 17 КК. Відсутня добровільна відмова і у тому разі, коли особа видає предмети контрабанди у зв’язку з оголошенням їй рішення про проведення особистого огляду (виняткова форма митного контролю), огляду або переогляду транспортних засобів, товарів та інших предметів, оскільки у даному разі порушник митного законодавства розуміє об’єктивну неможливість доведення злочинного наміру до кінця через наявність нездоланної пе­решкоди.

3. Суб’єктом злочину є осудна особа, яка досягла 16-річного віку, у т. ч. особа, яка користується правом дипломатичного імунітету. Особа, яка для незаконного перемі­щення предметів через митний кордон використовує осіб, які не розуміють характер і значення вчинюваних ними дій (так звані невинуваті агенти), є «посереднім виконав­цем» контрабанди і повинна притягуватись до відповідальності за ст. 201.

Дії службової особи, яка сприяла незаконному переміщенню предметів через мит­ний кордон, слід розглядати як пособництво у контрабанді та, за наявності підстав, як відповідний злочин у сфері службової діяльності. Пособником контрабанді слід визна­вати і експерта, який дає завідомо неправдивий висновок, усвідомлюючи, що це потріб­но для наступного незаконного переміщення культурної цінності через митний кордон України.

Якщо контрабандою займається службова особа з використанням свого службового становища (наприклад, працівники митниць, військовослужбовці ДПС, капітани суден, дипломатичні працівники), дії винного потрібно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених статтями 201 і 364 (423) або 365 (424). Вказана сукупність злочинів відсут­ня у разі такого різновиду переміщення предметів через митний кордон поза митним конт­ролем, як їх переміщення з використанням незаконного звільнення від митного контро­лю шляхом зловживання службовим становищем посадовими особами митного органу. За такого розвитку подій митник, використовуючи своє службове становище, виконує частину об’єктивної сторони злочину (у вигляді незаконного звільнення безпосереднього виконавця від митного контролю), у зв’язку з чим його поведінка має розцінюватись як співвиконавство у контрабанді. У даній ситуації зловживання службовим становищем з боку службової особи митного органу є способом вчинення ним контрабанди.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Недеклару- вання відповідних предметів (предметів контрабанди першої групи - див. п. 2 цього коментарю), вчинене з необережності, не містить ознак коментованого складу злочину і визнається адміністративним проступком. Не може бути притягнута до кримінальної відповідальності за контрабанду особа, яка добросовісно помиляється щодо того, чи є даний предмет культурною цінністю або отруйною речовиною (наприклад, якщо ця культурна цінність тривалий час зберігалась у родині особи або якщо ця речовина була вільно придбана особою в крамниці іншої країни). Також не можна розглядати як контра­банду дії особи, яка, здійснюючи транзитне перевезення товарів через територію Украї­ни, надала митним органам супровідні документи з відомостями, що не відповідають дійсності, без умислу порушити митні правила, передбачені чинним законодавством України.

5. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 201) є вчинення його: 1) за поперед­ньою змовою групою осіб; 2) особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею.

Про поняття вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб див. ст. 28 і ко­ментар до неї, а про поняття раніше судимої особи - коментар до ст. 88. Якщо контра­банду вчинено за попередньою змовою групою осіб, то при визначенні її розміру потріб­но виходити із загальної вартості предметів, які переміщуються співвиконавцями через митний кордон.

6. Такі діяння, як, зокрема: порушення режиму зони митного контролю; неподання митному органу документів, необхідних для здійснення митного контролю; причалю­вання до суден, що перебувають під митним контролем; неправомірні операції з това­рами, транспортними засобами, що перебувають під митним контролем, зміна їх стану, користування та розпорядження ними; порушення порядку проходження митного конт­ролю в зонах (коридорах) спрощеного митного контролю; недекларування товарів, транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України; пересилання через митний кордон України у міжнародних поштових та експрес-відправленнях това­рів, заборонених до такого пересилання; ввезення на митну територію України або виве­зення за межі цієї території з комерційною метою товарів з порушенням охоронюваних законом прав інтелектуальної власності; порушення зобов’язання про зворотне виве­зення чи зворотне ввезення товарів; порушення зобов’язання про транзит; дії, спрямо­вані на переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України поза митним контролем; дії, спрямовані на переміщення товарів через митний кордон Украї­ни з приховуванням від митного контролю; зберігання, перевезення чи придбання то­варів, транспортних засобів, ввезених на митну територію України поза митним конт­ролем або з приховуванням від митного контролю; використання товарів, стосовно яких надано пільги щодо сплати податків і зборів, в інших цілях; дії, спрямовані на не­правомірне звільнення від сплати податків і зборів або зменшення їх розміру,- відпо­відно до МК розглядаються як порушення митних правил і тягнуть за собою адмініст­ративну відповідальність, передбачену статтями 329, 330, 335, 336, 339-341, 345, 348, 349, 351-355 МК.

Стаття 205. Фіктивне підприємництво

1. Фіктивне підприємництво, тобто створення або придбання суб’єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона,-

карається штрафом від трьохсот до п’ятисот неоподатковуваних мініму­мів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або заподіяли велику матері­альну шкоду державі, банкові, кредитним установам, іншим юридичним осо­бам або громадянам,-

караються позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років.

Примітка. Матеріальна шкода, яка заподіяна фізичним особам, вважається великою, якщо вона у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а матеріальна шкода, яка заподіяна державі або юридичним особам, вважається великою, якщо вона у тисячу і більше разів перевищує не­оподатковуваний мінімум доходів громадян.

1. Основний безпосередній об’єкт злочину - встановлений законодавством порядок здійснення підприємницької діяльності. Додатковим об’єктом можуть бути встановле­ний порядок оподаткування й отримання кредитних ресурсів, добросовісна конкурен­ція, право власності.

2. Об’єктивна сторона злочину виражається в одній із двох дій:

1. створення юридичної особи будь-якої організаційно-правової форми - суб’єкта підприємницької діяльності;

2. придбання такої юридичної особи.

Стаття 205 встановлює відповідальність за дії, які з зовнішнього боку є цілком легальними. При цьому особи, які стоять за створеним або придбаним суб’єктом під­приємництва, насправді мають на меті не зайняття повноцінною, самодостатньою під­приємницькою діяльністю, а зовсім інше - прикриваючись комерційною юридичною особою як ширмою, вони прагнуть приховати свою незаконну діяльність. Ключовою характеристикою розглядуваного злочину треба визнати підпорядкованість офіційно відображеної в установчих документах і, можливо, фактично здійснюваної підприєм­ницької діяльності конкретним незаконним цілям. Особи, які скоюють фіктивне під­приємництво, можуть: 1) повністю відмовлятись від здійснення тієї офіційної діяльнос­ті, котра фіксується в установчих документах юридичної особи (наприклад, замість на­дання масажних послуг особи фактично утримують місце розпусти); 2) вести її у мінімальному обсязі, що дозволяє вважати комерційну структуру такою, що насправді функціонує, тобто імітувати підприємницьку діяльність; 3) вести більш-менш повно­цінну підприємницьку діяльність з отриманням прибутку для того, щоб приховати па­ралельно здійснювану незаконну діяльність (скажімо, контрабанда здійснюється під прикриттям створеного з цією метою підприємства, яке офіційно займається зовніш­ньою торгівлею). Отже, спостерігається певна неузгодженість між назвою ст. 205 КК і суттю описаного у ній злочинного діяння, позаяк особи, які з метою прикриття ство­рюють та (або) придбавають суб’єкт підприємницької діяльності, можуть з викори­станням останнього здійснювати реальну фінансово-господарську діяльність, у т. ч. приховану від оподаткування.

Під створенням суб’єкта підприємницької діяльності у ст. 205 слід розуміти вчинення дій, результатом яких стає юридичне заснування нової, раніше не існуючої організації, яка переслідує мету одержання прибутку. До таких дій належать, зокрема, розроблення і прийняття установчих документів, проведення підписки на акції створю­ваного акціонерного товариства, подання установчих та інших необхідних документів державному реєстратору, власне державна реєстрація комерційної юридичної особи. Визначаючи момент закінчення злочину, слід виходити з того, що юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації (про поняття державної реєстрації див. коментар до ст. 202). Підставою для взяття юридичної особи на облік в органах статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціаль­ного страхування є надходження до цих органів повідомлення державного реєстратора про проведення державної реєстрації юридичної особи та відомостей з відповідної ре­єстраційної картки. Свідоцтво про державну реєстрацію суб’єкта господарювання та копія документа, що підтверджує взяття на облік в органах державної податкової служ­би, є підставою для відкриття рахунків в установах банків. Отже, такі дії, як постановка на облік у податкових та інших фіскальних органах, відкриття банківських рахунків, отримання дозволу на виготовлення штампів і печаток, отримання ліцензії на певний вид господарської діяльності, хоч і необхідні для повноцінного функціонування комер­ційної юридичної особи, знаходяться поза межами кримінально-правового поняття «створення юридичної особи - суб’єкта підприємницької діяльності». Останнє має міс­це вже в момент державної реєстрації такого суб’єкта.

До юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності належать, зокрема, підприємства, які створюються для здійснення підприємництва (про поняття підприєм­ництва див. коментар до ст. 202), та об’єднання таких підприємств (асоціації, корпора­ції, консорціуми тощо), господарські товариства (акціонерні, з обмеженою та додатко­вою відповідальністю, повні, командитні), виробничі кооперативи, селянські (фермерські) господарства.

Утворення фіктивних некомерційних юридичних осіб (наприклад, підприємств, при­значених для здійснення некомерційного господарювання), що має на меті прикриття злочинної діяльності, за наявності для цього підстав повинно розглядатись як готуван­ня до відповідного злочину (наприклад, до шахрайства при обтяжуючих обставинах, контрабанди).

Якщо особа фактично створила організацію, яка без державної реєстрації займається виробництвом продукції, наданням послуг або виконанням робіт, її дії повинні за наяв­ності для цього підстав кваліфікуватися за ст. 202.

Стаття 205 не охоплює фіктивне підприємництво, яке може прикриватись організа- ційно-правовою формою приватного підприємництва, коли суб’єктом підприємницької діяльності виступає фізична особа, яка діє без створення юридичної особи. Такий стан речей, з огляду на значні повноваження фізичних осіб-підприємців, які є повноцінними платниками податків і суб’єктами господарювання, а тому можуть використовуватись у злочинних цілях,- істотна вада кримінального закону.

Не можуть кваліфікуватися за ст. 205 дії особи, яка підробила установчі документи, документи про державну реєстрацію юридичної особи або документи податкових орга­нів, оскільки у такому разі суб’єкт підприємницької діяльності не створюється. Держав­ній реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності, охоплюваній диспозицією ч. 1 ст. 205, передує подання винною особою до органу, який здійснює державну реєстрацію вказа­ного суб’єкта, неправдивих відомостей (про засновників, керівників створюваної юри­дичної особи, справжню мету її діяльності тощо). Однак у цій ситуації йдеться не про те, що винний у фіктивному підприємництві підробив свідоцтво про державну реєстра­цію комерційної юридичної особи: винний лише ввів в оману державного реєстратора, однак перекручення втіленої у зазначеному документі істини він не здійснював. Ситуа­ції, в яких державна реєстрація суб’єкта підприємництва не відбувається, а особа з ме­тою заволодіння чужим майном шляхом обману або шахрайства з фінансовими ресур­сами використовує підроблені документи, штампи і печатки неіснуючого насправді підприємства, можуть охоплюватись статтями 190, 222, 358 (366) із посиланням у разі необхідності на відповідну частину ст. 15. Такою ж повинна бути кваліфікація і в тому разі, коли винна особа для вчинення злочину проти власності або шахрайства з фінан­совими ресурсами використовує реквізити ліквідованих підприємств.

Відкриття за завідомо підробленими документами, наприклад свідоцтвом про дер­жавну реєстрацію юридичної особи - суб’єкта підприємницької діяльності, банківських рахунків має кваліфікуватись за ч. З ст. 358, а якщо ці дії вчинено особою, яка сама їх підробила,- додатково і за ч. 1 або ч. 2 ст. 358 (див. також коментар до ст. 358).

Придбання суб’єкта підприємницької діяльності означає набуття права власності на майно юридичної особи як у цілому, так і в тій частині, яка дозволяє фактично керу­вати діяльністю даного підприємства, впливати на прийняття рішень його керівних ор­ганів (купівля контрольного пакета акцій акціонерного товариства, придбання майна підприємства, яке приватизується, передача власником права власності на майно при­ватного підприємства іншій особі, зміна складу учасників суб’єкта підприємництва, заснованого на колективній формі власності).

Не може визнаватись придбанням суб’єкта підприємницької діяльності одержан­ня за плату чи з інших підстав у користування установчих документів юридичної особи, її печатки або штампу та здійснення господарської діяльності від імені такого суб’єкта.

У разі приховання підприємством окремих напрямів своєї реальної фінансово- господарської діяльності з метою ухилення від оподаткування в діях службових осіб такого підприємства вбачаються ознаки не фіктивного підприємництва, а ухилення від сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) (ст. 212). У такій ситуації немає при­криття офіційно створеною або придбаною юридичною особою незаконної діяльності, чого вимагає диспозиція ст. 205: відсутнє використання статусу юридичної особи - суб’єкта підприємництва для формування обстановки, яка створює хибне уявлення про те, що насправді відбувається в межах діяльності цієї юридичної особи. Незаконна діяль­ність у формі ухилення від сплати податків і зборів тут - не самоціль, вона лише супро­воджує здійснювану фактично фінансово-господарську діяльність підприємства, пов’я­зану з утворенням об’єктів оподаткування.

Доказами фіктивності конкретного підприємства можуть визнаватися, зокрема: ре­єстрація підприємства на підставну особу, за підробленими, втраченими, позиченими або викраденими документами, документами померлих осіб, за вигаданою юридичною адре­сою; внесення в установчі документи неправдивих даних про засновників і керівників підприємства або про інші обставини; залучення до протиправної діяльності у формі при­значення на посаду керівника реально існуючого громадянина із специфічним соціаль­ним статусом (малозабезпечені, психічно хворі тощо); відсутність ознак діяльності фірми, зазначеної в установчих документах; короткий термін існування підприємства (як прави­ло, не перевищує одного податкового періоду, що зводить нанівець можливість контролю за його діяльністю; звідси і відповідна термінологія: фірми-одноденки, квартальні фірми, проліски тощо); відсутність руху коштів підприємства на його банківських рахунках або, навпаки, занадто великий обсяг фінансових операцій на банківських рахунках підпри­ємства, яке нещодавно зареєструвалось.

Злочин вважається закінченим з моменту створення або придбання зазначеної у ч. 1 ст. 205 юридичної особи.

Дії, які вчинюються від імені фіктивного підприємства, з його використанням і міс­тять ознаки іншого, відмінного від фіктивного підприємництва злочину, повинні діста­вати самостійну кримінально-правову оцінку. Наприклад, створення фіктивного під­приємства нерідко є передумовою для наступного шахрайського заволодіння чужим майном. Вчинене в подібних ситуаціях належить кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених статтями 190, 205.

Сукупність відповідних злочинів має місце і в тому разі, коли особи під прикриттям фіктивного підприємства досягають конкретної злочинної мети, наприклад, відмивають «брудні» гроші, здійснюють фіктивне банкрутство, ухилення від сплати податків або контрабанду, продають викрадене майно, вчинюють ухилення від повернення валютної виручки чи шахрайство з фінансовими ресурсами.

При фіктивному підприємництві легальна форма, притаманна комерційним юридич­ним особам, може використовуватись для прикриття забороненої діяльності, зайняття якою саме по собі є кримінально караним (наприклад, незаконне виробництво підакциз­них товарів, незаконне виробництво чи виготовлення наркотичних засобів, психотроп­них речовин або їх аналогів, посів або вирощування снотворного маку чи конопель, незаконне виготовлення і ремонт вогнепальної або холодної зброї, бойових припасів, вибухових речовин або пристроїв). Дії винних у таких випадках потрібно кваліфікувати за наявністю для цього підстав за сукупністю злочинів, передбачених ст. 205 і стаття­ми 204, 263, 307,310.

Фіктивне підприємництво може утворювати сукупність також із злочином, який кваліфікується за ч. 5 ст. 27, ст. 212,- у тому разі, коли особи, які стоять за фіктивним суб’єктом підприємництва, сприяють службовим особам підприємства із реального сек­тору економіки ухилитись від оподаткування (наприклад, шляхом сприяння незакон­ному завищенню валових витрат або податкового кредиту із ПДВ). Вказане пособни- цтво, а, отже, і сукупність злочинів мають місце лише у разі умисної спільної участі у вчиненні умисного злочину (ст. 26). Можливі принципово інші ситуації, коли неспро­стовними залишаються заяви керівників підприємств про те, що вони нічого не знали про фіктивність своїх бізнесових партнерів, про те, що між очолюваними ними підпри­ємствами і контрагентами були укладені реальні господарські договори, належне вико­нання яких підтверджується документально.

Укладення угод з наміром їх фактично не виконувати (тобто не передавати товари, виконувати роботи, надавати послуги), що може мати місце в діяльності справжніх, а не фіктивних суб’єктів підприємництва, ознак розглядуваного складу злочину не містить і може кваліфікуватись, зокрема, за статтями 190, 192, 202, 203, 209,212.

3. Суб’єктом злочину може бути: 1) осудна особа, яка досягла 16-річного віку і ви­ступає як засновник або набувач суб’єкта підприємництва - юридичної особи або за допомогою чужих чи підроблених документів реєструє (придбаває) такий суб’єкт; 2) службова особа підприємства або організації, яка прийняла рішення про створення чи придбання іншої юридичної особи; 3) власник (засновник) юридичної особи, який прийняв таке ж рішення.

Дії особи, на ім’я якої за її згодою було зареєстровано фіктивний суб’єкт підприєм­ництва, можуть кваліфікуватися за статтями 27 і 205 як пособництво фіктивному підприємництву. Якщо така особа брала безпосередню участь у державній реєстрації суб’єкта підприємництва (підписувала чи подавала для нотаріального посвідчення установчі документи, її призначено на посаду керівника підприємства тощо), її дії за наявності всіх ознак складу злочину потрібно розцінювати як дії виконавця і кваліфіку­вати за ст. 205 без посилання на ст. 27.

У разі, коли особа, будучи формальним (номінальним) керівником фіктивного під­приємства і виконуючи вказівку фактичного адміністратора, підписує фінансово- господарські документи і при цьому не усвідомлює справжнього змісту і характеру вчинюваних нею дій, вона за наявності ознак, складу злочину, передбаченого ст. 367, може притягуватись до відповідальності за службову недбалість. У подібних випадках не виключається оцінка вчиненого як казусу. Дії осіб, які офіційно не причетні до скла­дання і подання податкової звітності або пакета документів для отримання банківсько­го кредиту, не володіють правом підпису фінансово-господарських документів, але фак­тично діють від імені підприємства і спонукають формального керівника підписати відповідні документи, мають розглядатись як «посереднє виконання» злочинів і квалі­фікуватись, наприклад, за статтями 190, 212 або 222.

Якщо фактичні керівники здійснюють фінансово-господарську діяльність, поєднану з несплатою податків і зборів (обов’язкових платежів), безпосередньо із використан­ням установчих та інших документів, штампів і печаток спеціально створених (придба­них) для цього юридичних осіб - суб’єктів підприємництва, і без вказівок підстав­ним керівникам, їх дії треба кваліфікувати не за ст. 212 (через відсутність належного суб’єкта злочину), а за відповідною частиною ст. 205 як фіктивне підприємництво. У такому випадку документи податкової звітності взагалі не складаються і до контро­люючих органів не надходять або ж заповнюються фахівцями, спроможними це робити, які однак офіційно жодних посад на підприємствах не обіймають. Притягнення до від­повідальності підставних керівників суб’єктів підприємницької діяльності за ст. 205 можливе лише у тому разі, коли такі особи не лише створили чи придбали суб’єкт під­приємницької діяльності або сприяли його створенню чи придбанню, а й усвідомлюва­ли, що ці дії мають на меті прикриття незаконної діяльності або здійснення забороненої законом діяльності.

Службова особа уповноваженого органу, яка за незаконну винагороду реєструє створюваний суб’єкт підприємництва, усвідомлюючи його фіктивний характер, повин­на притягуватись до відповідальності за ст. 368 та пособництво фіктивному підприєм­ництву (ч. 5 ст. 27, ст. 205), а за наявності до цього підстав - і за ст. 364.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і спеціальною метою - прикрити незаконну діяльність або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона. Для кваліфікації за ст. 205 треба встановити наявність у винної особи зазна­ченої мети на момент створення або придбання суб’єкта підприємницької діяльності. Якщо вчинення злочинів супроводжує діяльність легального суб’єкта підприємництва, під час створення або придбання якого не переслідувалась мета прикрити незаконну діяльність, інкримінування ст. 205 виключається, а кримінально-правова оцінка має да­ватись на підставі відповідних норм КК (наприклад, за статтями 190, 201, 202, 203, 204, 209,213,222).

Незаконною діяльністю, прикрити яку прагнуть особи, винні у фіктивному під­приємництві, визнається, зокрема: легалізація доходів, отриманих злочинним шляхом; одержання кредитів нібито для здійснення підприємницької діяльності; ухилення від сплати податків; конвертація безготівкових коштів у готівку; ведення недобросовісної конкурентної боротьби; монополізація ринку товарів і послуг; одержання в оренду при­міщень і земельних ділянок з метою їх використання для інших потреб, відмінних від легального підприємництва; залучення коштів населення з їх подальшим використанням у власних інтересах, приховування ролі фактичного інвестора у придбанні певного об’єкта тощо. Під незаконною діяльністю в плані відповідальності за ст. 205 слід розу­міти такі види діяльності, які особа або не має права здійснювати взагалі, або ж, маючи право на їх здійснення за певних умов чи з дотриманням певного порядку, здійснює їх з порушенням цих умов та порядку.