Розрахунок індексу кредитоспроможності

Цей метод запропонований в 1968 р. відомим західним економістом Альтманом (Edward Й. Altman). Індекс кредитоспроможності побудований за допомогою апарата мультиплікативного дискриминантного аналізу (Multіple-dіscrіmіnant analysіs - MDA) і дозволяє в першому наближенні розділити господарюючі суб'єкти на потенційних банкрутів і небанкрутів.

При побудові індексу Альтман обстежив 66 підприємств промисловості, половина з яких збанкрутувала в період між 1946 й 1965 р., а половина працювала успішно, і досліджував 22 аналітичних коефіцієнта, які могли бути корисні для прогнозування можливого банкрутства. Із цих показників він відібрав п'ять найбільш значимих для прогнозу й побудував багатофакторне регресійне рівняння. Таким чином, індекс Альтмана являє собою функцію від деяких показників, що характеризують економічний потенціал підприємства й результати його роботи за минулий період. У загальному виді індекс кредитоспроможності (Z) має вигляд:

Z= 3,3×К₁+1,0×К₂+0,6×К₃+1,4×К₄+1,2×К₅,

де показники К₁, К₂, К₃, К₄, К₅ розраховуються по наступних алгоритмах:

К₁ = Прибуток до виплати відсотків, податків/Усього активів

К₂ = Виторг від реалізації/Усього активів

К₃ = Власний капітал (ринкова оцінка)/Притягнутий капітал

К₄ = Реінвестований прибуток (Нерозподілений прибуток минулих років)/Усього активів

К₅ = Власні оборотні кошти/Усього активів

Критичне значення індексу Z розраховувалося Альтманом за даними статистичної вибірки склало 2,675. Із цією величиною зіставляється розрахункове значення індексу кредитоспроможності для конкретного підприємства. Це дозволяє провести границю між підприємствами й висловити судження про можливий у доступному для огляду майбутньому (2-3 року) банкрутстві одних (Z < 2,675) і досить стійкому фінансовому становищі інших (Z > 2,675).

Якщо Z 1,81 - зона ризику - підприємство стане банкрутом через один рік - з імовірністю 95%, через два - з імовірністю 72%, через три - з імовірністю 48%, через чотири - з імовірністю 30%, через п'ять - з імовірністю 30%.

Якщо Z = 1,81 - 2,99 - зона невизначеності.

Якщо Z 2,99, підприємство відрізняється винятковою надійністю.

Наведена методика має один, але досить серйозний недолік - власне кажучи її можна розглядати лише відносно великих компаній, що котирують свої акції на біржах. Саме для таких компаній можна одержати об'єктивну рыночною оцінку власного капіталу (показник К₃).

Модель Дж. Фулмера була побудована на вибірці з 60 компаній — 30 успішних і 30 банк­рутів. Середніії розмір сукупних активів фірм у вибірці Дж. Фудмера — 455 тис. дол. Початкова версія моделі включала 40 коефіцієнтів. Модель прогнозує точно у 98% випадків на рік вперед та у 81% випадків на два роки наперед.

Загальний вигляд моделі такий:

Н = 5,528V₁, + 0,212V₂ + 0,073V₃ +1,270V₄ -0,120V₅ +2,335V₆ +0,575V₇ + 1,083V₈ + 0,894V₉ -6,075.

де V₁ = Нерозподілений прибуток минулих ро­ків / Сукупні активи;

V₂ = Обсяг реалізації / Сукупні активи;

V₃ = Валовий прибуток / Су­купні активи;

V₄ = Грошовий потік / Сукупна заборгованість;

V₅ = Сукупна заборгованість / Сукупні активи;

V₆ = Поточні пасиви / Сукупні активи;

V₇ = lg (матеріальні активи);

V₈ = Обо­ротний капітал / Сукупна заборгованість;

V₉ = lg ( валовий прибуток/ виплачені відсотки ).

Настання неплатоспроможності неминуче при Н < 0.

Порівнюючи моделі Е. Альтмана і Дж. Фулмера, слід зазначити, шо модель Е. Альтмана містить показник ринкової вартості акцій і може застосовуватись лише до компаній, на акції яких існує публічний ринок. Американська компа­нія, шо бажає випустити акції в публічний обіг, зобов'язана мати річний обсяг реалізації не мен­ше 15 млн. дол. З урахуванням того, що оборот­ність активів у більшості галузей американської економіки перебуває у межах 0,9-1,9, це озна­чає, шо мінімальний розмір активів такої фірми становить близько 8 млн. дол. Модель Дж. Фулмера побудована на вибірці з набагато менших фірм (середній розмір активів — 455 тис. дол.) і не містить показників ринкової вартості.

Модель нагляду за кредитами Д. Чессера призначена для прогнозування випадків неви­конання позичальником умов кредитного до­говору. При цьому до «невиконання умов» Д. Чессер відносить не лише непогашений по­зики, а й будь-які інші відхилення, які роблять її менш вигідною для кредитора, ніж було пе­редбачено спочатку. Д. Чессер використовував дані чотирьох комерційних банків з трьох шта­тів за 1962—1971 рр. Він вибрав дані щодо 37 успішних кредитів та 37 невдалих (з яких не були виконані початкові умови). В останньому ви­падку дані характеризували становище за рік до порушення умов договору. Були також пред­ставлені дані про 21 пару кредитів за два роки до порушення умов договору.

Модель Д. Чессера має вигляд

У=-2,0434 - 5,2400х₁ - 0,0530х₂ - 6,6507х₃ +4,4009х₄ -0,0791х₅-0,1020х₆.

де X₁ = (Готівка + Внсоколіквідні цінні папери) / Сукупні активи;

Х₂ = Нетто-продаж /(Готівка + Високоліквідні цінні папери);

Х₃ = Брутто-доходи / Сукупні активи:

Х₄ = Сукупна заборгованість / Сукупні активи:

Х₅ = Основний капітал / Чисті активи;

Х₆ = Оборотний капітал / Нетто-продаж.

При у > 0 позичальника слід відносити до групи позичальників, які не виконають умов договору.

Модель Д. Чесссера. за даними його вибі­рок за рік до порушення умов кредитного дого­вору правильно визначила долю 3 з кожних 4 кредитів. За два роки до порушення умов дого­вору точність класифікації становила 57%.

Використання цих моделей недоцільне в Україні з низки причин:

- моделі розроблені на основі даних фінан­сової звітності, складеної за американськими стандартами;

- на показники діяльності українських під­приємств великий вплив виявляють чинники неекономічного характеру;

- багато коефіцієнтів не мають такого впливу на фінансовий стан підприємств в Україні як у розвинутих країнах, і навпаки;

- пропоновані граничні значення часто не­ досяжні для вітчизняних підприємств:

- не враховуються галузеві особливості під­приємств.

Українськими авторами був зроблений розрахунок коефіцієнтів кореляції й, відповідно, ваг значимості a_j для 500 українських підприємств з наступною повторною перепровіркою на інших 100 українських підприємствах. Модель Z -рахунку у вітчизняних умовах прийняла наступний вид:

Z = 0,131227 х₁+ 0,257571х₂+ 0,570029 х₃ + 0,002992х₄ +0,038179х₅

Значення Z умовно згрупувалися в інтервали:

(-∞; 0] - висока ймовірність банкрутства;

(0; 0,29] - імовірність банкрутства вище за середнє;

(0,29; 2,07] - середня ймовірність банкротсгва;

(2,07; 2,54] - імовірність банкрутства нижче середнього;

(2,54; +∞) - мала ймовірність банкрутства.

Розробники подібних моделей вважають, шо їх розумно застосовувати як додатковий, а не основний інструмент фінансового аналізу.

Ось деякі варіанти такого використання:

• «фільтрування» великої кількості потен­ційних позичальників для оцінки порівняльного ризику їх неплатоспроможності;

• обгрунтування рекомендацій позичаль­никам або умов, на яких їм може бути наданий кредит.

• побудова «траєкторії» ризику шодо пози­чальника за даними звітності за кілька попе­редніх періодів (зростає ризик неплатоспро­можності чи зменшується).