4. Розвиток методів навчання
Методи навчання виникли на певному етапі розвитку людства й еволюціонували разом з ним. Особливий вплив на їхню появу й використання зробили явища й процеси господарської практики.
До XVIII в. уміння й навички здобувалися в майстра того чи іншого ремесла. Професійні секрети не пояснювалися в письмовому або усному мовленні, а лише демонструвалися, охоплюючи мізерно малу кількість людей. Поясненням тому служила «таємниця» ремесла й тривалий період освоєння дій майстром.
З появою «Енциклопедії» (1751-1772) Дені Дідро й Жана Д'аламбера можна було одержати спеціальні знання про ремесла, не наймаючись в учні до майстра. Завдяки «Енциклопедії» практичний досвід був перетворений у знання, практичне навчання – у підручники, конкретні дії – у прикладну науку.
До початку XVIII в. в економічних і технічних галузях знання виділився емпіричний рівень, оскількиузагальнення фактів, результатів спостережень реалізувалося в систематизацію понять і формулювання емпіричних законів. XVIII в. знаменує собою новий етап, перемогу теорії, перехід до розкриття субстанціональних зв'язків і залежностей. Наприклад, в економічній науці виділилася школа економістів-класиків Великобританії, які вперше досліджували внутрішній механізм саморегулювання економічної системи.
У Європі відкрилися технічні установи (Школа мостів і доріг у Франції в 1747 р., Школа гірничої справи в 1776 р. у Німеччині й ін.) і курси економічних дисциплін. У Вільнюському університеті з 1783 р. починається читання окремих розділів політичної економії, що в 1803 р. виділяється в окрему дисципліну.
В XVIII-XIX ст... у Європі й Росії сформувалася вища технічна й економічна освіта.
У той період часу в навчальних закладах використовувалося пряме навчання, коли послідовно, логічно, доступно пояснювалися основні поняття, принципи й закони досліджуваної дисципліни. Цей підхід виявився ефективним при викладі нового складного матеріалу технічних і економічних дисциплін. Формою прямого навчання стала лекція. Текст зачитувався із книги або зошита. Пізніше стали приділяти увагу методичному аспекту викладу матеріалу. М. В. Ломоносов звернув увагу на виразність і інтонацію мовлення, уміння триматися перед слухачами. Вважав за необхідне вчитися «красномовству», користуватися прикладами. Він з'єднав лекцію з навчальним дослідженням. При завершенні курсу виконувалася дослідницька робота.
З розвитком науки в XIX в. стали необхідними практичні й лабораторні заняття. Одержала розвиток практика, коли лекція у формі бесіди читалася після самостійної роботи студентів. Вони вивчали теми дисципліни й приходили в певний час до лектора з питаннями. Після цього відбувалася лекція.
Критика прямого навчання була обґрунтованою: по-перше, некритичним і пасивним сприйняттям матеріалу; по-друге, відсутністю стимулів до самостійної роботи; по-третє, різною реакцією сприйняття матеріалу студентами. Вважалося обґрунтованим проведення лекцій у тих випадках, коли лектор має видатний дар слова, володіє новим неопублікованим матеріалом.
Викладачі, учені стали створювати школи для практичного навчання студентів. За практичними заняттями в гуманітарних дисциплінах закріпилася назва «семінар». На семінарах творчо обговорювалися проблеми. Студенти проявляли самостійність суджень, здатність аналізувати, узагальнювати матеріал, давати оцінні судження.
У цей період у навчальному процесі одержує розвиток метод дослідження. Дослідження передбачало окреслення питань, які вивчаються, і самостійний пошук відповідей на них.
Метод дослідження при навчанні економічних дисциплін сприяв розвитку дедуктивного мислення. Студенти усвідомлювали, що знання являє собою гіпотезу, яка може змінюватися з появою нових фактів.
До середини 50-х рр. ХХ ст.. в освітньому процесі використовувалися методи, які допомагали ефективному засвоєнню знань, навичок зі створення машин і механізмів, проектування й організації трудових процесів. Поступово знання стали застосовувати для систематичних нововведень і новаторства, і наука перетворилася в безпосередню продуктивну силу. Якщо в епоху промислової революції керівник, керівник відповідав за застосування й ефективне використання засобів виробництва, то зараз основною функцією керівника є ефективне використання знання в колективі. Тому в навчальному процесі усе більше уваги приділяється роботі в команді, розвитку навичок міжособистісного спілкування.
Цінність цих методів полягає в досягненні групових цілей і, одночасно, культивуванні індивідуальної відповідальності тих, яких навчають. Моделювання й спільне навчання актуальні при зміні освітніх парадигм, коли метою стає не трансляція знань, а створення навчального середовища для відкриттів і формування самостійного досвіду тими, кого навчають. Однак ці методи не заперечують прямого навчання й дослідження, а, навпаки, збалансоване їхнє використання у вивченні певних дисциплін, курсів дозволяє оптимізувати освітній процес.
Рис. 1