IV. Бінарні методи навчання.
Бінарний (від лат. binarius - подвійний, такий, що складається з двох частин, компонентів). Класифікував їх у 20-х рр. XX ст. А.П.Пінкевич. Ці методи тоді входили до відомого дальтон-плану, перенесеного в СРСР із системи освіти США. В основу класифікації А.П.Пінкевич поклав різні шляхи оволодіння навчальним матеріалом (догматичний, ілюстративний, евристичний, дослідницький) та різні форми організації навчального процесу (класні заняття, лабораторна робота, екскурсія, виробнича діяльність). На основі варіативного поєднання цих шляхів та форм вчений запропонував дванадцять методів навчання: 1) класно-догматичний, 2) класно-ілюстративний, 3) класно-евристичний, 4) лабораторно-ілюстративний, 5) лабораторно-евристичний, 6) лабораторно-дослідницький, 7) екскурсійно-ілюстративний, 8) екскурсійно-евристичний, 9) екскурсійно-дослідницький, 10) виробничо-ілюстративний, 11) виробничо-евристичний, 12) виробничо-дослідницький.
Пізніше, у 50-х рр. XX ст., М.М.Верзилін запропонував дещо іншу бінарну систему методів, в основі якої лежить поєднання словесних, наочних та практичних методів навчання та індуктивного і дедуктивного шляхів пізнання. Таке поєднання зумовило шість методів навчання: словесно-індуктивного, словесно-дедуктивного, наочно-індуктивного, наочно-дедуктивного, практично-індуктивного, практично-дедуктивного.
У 80-х рр. А.М.Алексюк по-своєму обґрунтував бінарну класифікацію методів, взявши за основу дві ознаки: характер і рівень пізнавальної самостійності й активності учнів та джерела знань учнів. Таким чином, згідно з цією класифікацією, було визначено чотири рівні застосування методів:
1) на інформаційному (або догматичному) рівні словесна форма набуває бінарного характеру словесно-інформаційного методу;
2) на проблемному (або аналітичному) рівні словесна форма набуває бінарного характеру словесно-проблемного методу;
3) на евристичному (пошуковому) рівні словесна форма набуває бінарного характеру словесно-евристичного методу;
4) на дослідницькому рівні словесна форма набуває характеру словесно-дослідницького методу.
Так само класифікуються бінарні методи за наочної форми (наочно-інформаційний, наочно-проблемний, наочно-практичний, наочно-евристичний, наочно-дослідницький) та практичної форми (практично-евристичний, практично-проблемний, практично-дослідницький). Відсутній лише практично-інформаційний метод, очевидно, з огляду на нереальність такого поєднання.
Бінарну класифікацію прийнято вважати найзручнішою в силу того, що вона дозволяє педагогу порівняно легко знаходити той набір методів, які поєднуються з формами навчання.
Жодна з розглянутих класифікацій методів не позбавлена недоліків. Практика багатша і складніша будь-яких наймайстерніших побудов і абстрактних схем, тому пошуки більш досконалих класифікацій, які внесли б ясність у суперечливу теорію методів і допомогли б педагогам удосконалювати практику, продовжується.
3. Оптимальний вибір методів навчання
Аналіз літературних джерел, практики викладання фінансово-економічних дисциплін свідчить, що оскільки поняття методу багатоаспектне, різноманітне, тому метод навчання у кожному конкретному випадку повинен бути сконструйований викладачем. На кожному етапі викладацької діяльності завжди поєднуються декілька методів. Методи завжди наче взаємопроникають, характеризуючи з різних сторін одну і ту ж взаємодію викладача і студента. Вибираючи той чи інший метод навчання, викладачу необхідно щоразу враховувати різноманітні залежності. Перш за все, визначається мета і конкретні завдання, які будуть вирішуватись на занятті. У відповідності з ними визначаються у загальному вигляді й методи. Потім здійснюється цілеспрямований вибір оптимальних шляхів, які дозволяють найкращим чином організувати процес пізнання. І якщо ми говоримо, що в цей момент використовується відповідний метод, то це означає, що він домінує на цьому етапі навчальної дії та має значний внесок у досягнення основної дидактичної мети.
Науковцями визначена така дидактична закономірність: чим повніше був обґрунтований викладачем вибір методів навчання, тим ефективнішим буде викладання та учіння і за коротший час.
На вибір методів суттєво впливає зміст навчального матеріалу. Так, складний теоретичний навчальний матеріал, раніше невідомий студентам, краще вивчати репродуктивними методами (лекція, семінар, тощо) у їх системно-структурному варіанті; навчальний матеріал меншої складності, який студенти частково знають, дозволяє формулювати проблеми та створювати проблемні ситуації, запрошувати до їх вирішення студентів. Для формування умінь та навичок більше підходять різноманітні метоли практичної діяльності студентів.
Вибір методів навчання залежить також від характеру зв'язків навчального матеріалу. Якщо нові знання пов'язані з минулими опосередковано і можуть бути виведені шляхом суджень, можливо використовувати методи більш високих рівнів проблемності, включаючи дослідницькі. Викладач, прийнявши рішення про використання репродуктивних чи проблемно-пошукових методів, повинен проаналізувати доцільність їх використання.
Важливе значення має і фактор часу при виборі методів навчання. Якщо відрізок часу, який відділяє відомі та невідомі знання навчальної фінансово-економічної дисципліни незначний, доцільно обрати проблемне викладання теми або вирішення пізнавальних завдань. Крім цього, необхідно пам'ятати важливу вимогу оптимізації навчального процесу: не перебільшувати ліміт часу. Організація проблемного навчання на перших порах вимагає більше часу, але з оволодінням досвідом творчої діяльності, студенти проходять етапи проблемного пошуку все швидше, а їх знання стають більш усвідомленими і дійовими. Дидактична гра на заняттях також дозволяє реалізувати у єдності освітні, виховні та розвиваючі функції методів навчання, сприяє посиленню мотивації, дозволяє контролювати навчально-пізнавальну діяльність студентів.
Яскраво вираженою рисою сучасного вузівського навчального процесу є установка на розвиток творчих сил і здібностей студентів. І про це завдання повинен завжди пам'ятати викладач при виборі методів та прийомів навчання. Вибираючи методи, не можна виходити з того, що тільки проблемно-пошукові, дослідницькі методи високоефективні для розвитку економічного мислення, і у зв'язку з цим проводити тільки проблемне навчання. Враховуючи різноманітність та складність завдань, які стоять перед викладачем фінансово-економічних дисциплін, необхідно завжди пам'ятати, що кожне заняття не може бути тільки проблемним, але кожне з них повинно навчати, розвивати і виховувати.
У сучасній дидактиці вищої школи все більше реалізується ідея компенсаційних можливостей методів. Її сутність полягає в тому, що одна і та сама мета може бути досягнута різними методами. Відомо, що різні за методикою навчання, творчо працюючі викладачі мають свої улюблені системи методів та прийомів, домагаються ефективних результатів в економічно-фінансовому навчанні. Очевидна неповнота якоїсь однієї методики "компенсується" майстерністю викладача та високими навчальними можливостями студентів. Це одна із важливих умов при виборі та поєднанні методів навчання.
Щоб визначити реальні можливості студентів групи, викладачу необхідна значна психолого-педагогічна підготовка. Для цього необхідно знати рівень знань, умінь та навичок студентів, рівень інтелекту, ставлення до навчання, працездатність, рівень вихованості. Знання реальних можливостей студентів при вивченні фінансово-економічних дисциплін дозволяє науково планувати вибір методів та засобів навчання. Важливим компонентом у процесі вибору методів навчання є рівень майстерності викладача. Тільки через особисту майстерність викладача, який володіє сучасною викладацькою методикою використання методів, форм та засобів навчання, реалізуються закладені в них можливості. При ньому необхідно враховувати, що важливою умовою підвищення ефективності методів навчання є їх доцільність, тобто включення до будь-якого методу діалогу між викладачем та студентами. Діалогічність активізує й сприяє розвиткові всіх особистісних функцій, забезпечує процес засвоєння знань.
Узагальнюючи сказане, можна визначити шість основних умов, які визначають вибір методу навчання.
1. Відповідність методів принципам навчання.
2. Відповідність цілям та завданням навчання.
3. Відповідність змісту теми заняття.
4. Відповідність навчальним можливостям студентів (інтелектуальним, психологічним, морально-етичним тощо).
5. Відповідність наявним умовам та часу, відведеному для навчання.
6. Відповідність можливостям викладача.