1. Інгаляційні:

а) газоподібні речовини (закис азоту, циклопропан, ацетилен, фторотан, ксенон та ін.);

б) летючі рідини (група ефірів, хлоретил, хлороформ, хлоретан, трилен);

2. Неінгаляційні:

а) похідні барбітурової кислоти і тіобарбітурової кислоти (гексенал, тіопентал, тіобутал та ін.);

б) препарати групи опію та синтетичні замісники (дипідолор, морадол, морфіну гідрохлорід, налоксон, пентазоцин, фентаніл);

в) стероїди (віадріл);

г) інші (епонтол, сомбревін, каліпсол, оксибутират натрію).

Клінічне виділяють чотири основні стадії наркозу:

1. аналгезії (сп’яніння);

2. збудження;

3. наркотичного сну (хірургічна стадія);

4. пробудження або прокидання.

Стадії наркозу відображають дію наркотичної речовини на організм та клінічне проявляються змінами свідомості, пульсу, дихання, кольору слизових оболонок та шкіри обличчя, крови, стану зіниць, рефлексів рогівки, тонусу м’язів, чутливості. Клінічна картина наркозу залежить від метода та способу його проведення.

Перша стадія – стадія аналгезії характеризується поступовим затемненням свідомості, що проявляється порушеною мовою, невірними відповідями на прості запитання та інше. Свідомість повністю не вимкнене, хворий орієнтується в оточуючий ситуації. Стадія аналгезії швидко закінчується та хворий прокидається. При подовженні наркозу наступає друга стадія.

Друга стадія – стадія збудження обумовлена розвитком гальмування в корі головного мозку, в результаті чого наступає гальмування умовно-рефлекторної діяльності та розгальмування підкоркових центрів. Поведінка хворого в цій стадії нагадує сильне алкогольне сп’яніння: свідомість вимкнуте, різке рухоме збудження, посилення тонусу м’язів. Обличчя хворого різко червоніє, вени шиї напружені, щелепи стиснути, повіки зімкнути, зіниці розширені, реакція на світло збережена, пульс частий, АД підвищене, дихання швидке (може бути короткочасна зупинка дихання). Тривалість цій стадії 1-12 хвилин. При заглибленні наркозу хворий заспокоюється, м’язи розслабляються, дихання зрівнюється, зіниці звужуються та хворий переходить у стадію наркозного сну.

Третя стадія – стадія наркозного сну (хірургічна стадія) виникає внаслідок розвитку гальмування в корі та підкорці. Клінічний перебіг цієї стадії характеризується повною втратою свідомості, чутливості, м’язового тонусу, пригніченням рефлексів. Діяльність центрів продовгуватого мозку зберігається. Больова чутливість на обличчі зникає в останню чергу. Глибина цієї стадії наркозу характеризується станом зіниць – розміром та реакцією на світло. Розширення зіниць та поява реакції на світло свідчать про пробудження хворого, але розширення зіниць без реакції на світло є сигналом про зупинку дихання, що загрожує життю хворого.

В третій стадії в залежності від глибини розрізняють чотири рівня:

Перший рівень (III₁ – рівень рухомості очних яблук) – рухи очних яблук та рогівковий рефлекс збережене, зіниці звужені, реагують на світло.

Другий рівень (III₂ – рівень роговичного рефлексу) – рухи очних яблук відсутні, зіниці звужені, реагують на світло, рогівковий та глотковий рефлекси зникають. Дихання повільне.

Третій рівень (III₃ – рівень розширення зіниці) – зіниці розширяються, або реакція на світло послаблена. Тонус м’язів різко понижене, реберне дихання послаблене, діафрагмальне дихання хворого до 30 в хвилину, пульс скорочене, АТ може бути знижене. Шкіра бліда.

Четвертий рівень (III₄ – рівень діафрагмального дихання) – зіниці розширяються, реакція на світло відсутня, параліч сфінктерів. Збереже тільки діафрагмальне дихання, яке прискорюється, становиться поверхневим. АТ падає, шкіра різко бліда, ціаноз.

При заглибленні наркозу настає параліч дихального та судинорухового центрів – дихання зупиняється, пульс зникає, АТ падає та наступає смерть.

Четверта стадія наркозу – стадія пробудження обумовлена розгальмуванням підкорки та кори головного мозку. Признаки другої та першої стадії проявляються в зворотному порядку. Стадія пробудження значно тривала ніж перша та друга.

Підготовка пацієнта для проведення наркозу включає виконання ряду загальних правил: ретельно обстежити пацієнта (стан всіх важливих органів і систем), напередодні наркозу слід провести премедикацію, зранку або за 2 - 4 години до наркозу не їсти і не пити (шлунок має бути порожнім задля попередження регургітації - затікання його вмісту у трахею), сечовий міхур має бути порожнім, вийняти з рота знімні зубні протези і апарати, зняти окуляри, взуття і зайвий одяг, прикраси, покласти пацієнта в зручне положення. Всі технічні засоби і медикаменти для проведення наркозу і усунення можливих ускладнень мають бути в достатній кількості та у справному стані.

Під час огляду хворого оцінюють можливість типової інтубації трахеї і її «важкість». Для легкої типової інтубації голова пацієнта мусить добре запрокидуватися, шия - розгинатися, нижня щелепа повинна легко виводитись вперед, язик має бути легко рухомим та легко виводитися з порожнини рота, відкривання рота має бути повним, широка ротоглотка.

Передвісники важкої інтубації - коротка і товста шия, «пташине підборіддя», мале відкривання рота, інфільтрат і мала рухомість тканин кореня язика, малий зів, звуження верхніх дихальних шляхів патологічним процесом, зміщення язика у ротоглотку, бокове зміщення тканин дна порожнини рота, ротоглотки і голосової щілини (наприклад, внаслідок деформацій щелеп), хронічні запальні процеси носо- і ротоглотки (гіпертрофічні аденоїди, тонзіліти), зміщення носової перетинки і звуження носових ходів (при інтубації через ніс), наявна хронічна гіпоксія, інтоксикація, важкий загальний стан хворого, супутні захворювання зі зниженням компенсаторних можливостей організму.