7. Акумуляція планет.

Утворення планетезималей тривало десятки тисяч років. Подальше об'єднання їх у планети — набагато довший процес, який тривав сотні мільйони років.

Допланетний рій був складною системою великої кількості планетозималей. Всі вони, окрім однакової швидкості для тіл на однаковій відстані від Сонця, мали ще й власні швидкості з випадковим розподілом напрямків. Планетезималі зіштовхувались, дробились, і тільки найбільші серед них поступово збільшували свої маси за умови, що швидкість зіткнення не перевищувала 1 м/с.

Внутрішню частину Сонячної системи утворили планети земної групи. їхній ріст відбувався за відсутності легких газів за рахунок кам'янистих частинок і тіл, що містили в собі залізо та інші метали. Основна маса газів розсіялась із зони планет земної групи через видування їх сонячним вітром, який очистив від них і віддалені простори Сонячної системи. Планети-гіганти формувалися так: спочатку утворилося масивне ядро з кам'янистих та льодових планетезималей, потім поверх них нарощувались водно–гелієві оболонки шляхом захоплення газової атмосфери. Процес захоплення газу супроводжувався утворенням навколо планет–гігантів газопилових дисків, з яких пізніше утворилися супутники та кільця.

Особливості обертання навколо своїх осей Венери і Урана пояснюється тим, що в період «бурхливої юності» Сонячної системи ці планети пережили зустріч з дуже масивними планетезималями, такими, що енергії зіткнення виявилося достатньо для того, щоб Уран «покласти на бік», а у Венери змінити напрям обертання навколо осі на протилежний.

7. Утворення астероїдів і комет.

Оскільки загальна маса всіх астероїдів на перевищує 1/20 маси Місяця, то пояс астероїдів, подібно до кілець Сатурна, — це речовина, що не спромоглася стати планетою. О. Шмідт припустив, що процесові акумуляції завадило сусідство масивного Юпітера.

Вчені довели, що в межах зони астероїдів легкі речовини присутні в газоподібному стані, тоді як на відстані Юпітера пролягає межа конденсації водяної пари. Це призвело до того, що ріст допланетних тіл в зоні Юпітера прискорився: згущення (переважно льодяні) були більше, ніж в зоні астероїдів, і тверді тіла росли набагато стрімкіше. А далі Протоюпітер, набравши маси, своїм гравітаційним збуренням не дав сформуватися планеті у поясі астероїдів. До того ж, він змінив орбіти деяких астероїдів так, що вони стали рухатися по витягнутих, а не колових орбітах, перетинаючи орбіти Марса, Землі і навіть Венери та Меркурія.

Періодичні комети за сучасними уявленнями приходять до Сонця із поясу Койпера та хмари Оорта. Всі інші комети — це льодяні планетезималі, закинуті планетами–велетнями в період формування планетної системи на відстань 100– 150тис. а.о, де вони утворюють велетенську і дуже розріджену кометну хмару Оорта. Кометна речовина під час руху комет поблизу Сонця поповнює міжпланетний простір пилом та газом, який вимітається сонячним вітром за її межі.

Запитання для самоконтролю:

1. Поясніть у загальних рисах природу комет?

2. Що ви знаєте про астероїди?

3. Що таке метеори та метеорні потоки?

4. Які типи метеоритів ви знаєте?

5. Назвіть закономірності будови нашої планетної системи.

6. У чому полягають основні етапи формування протопланетного диска?

5. Що вам відомо про планету Фаетон?

6. Який вік нашої планетної системи?