Тема (1 година): Сформувати уміння боротьби з танками (за допомогою ручних гранат та інших засобів озброєння механізованого відділення); виконання другої вправи з метання протитанко­вої гранати

Методика навчання: 1. Розповідь і показ (із використанням наявних наочних по­сібників). Доцільно розпочати заняття з акценту на важливості і необхідності знань учнів про озброєння підрозділів противника, особливо бойові можливості танків, інші бронема­шини, їх найбільш уразливі місця. Далі учитель переходить до короткої тактико-технічної характеристики танків та бронемашин, зазначає (із використанням прикладів останніх часів) про неможливість ведення сучасного бою без застосування у ньому танків та броньованих машин. Звідси робиться висновок про те, що боротьба з цією технікою є одним з найбільш важливих завдань бійця.

Учитель показує на плакаті найбільш уразливі місця бронетехніки, пояснює, чому саме вони є найбільш уразливими та якою зброєю уражаються (пристрої прицілювання і спостереження, борти і корма корпусу, ствол гармати та кулеметів, ходова частина, силова установка); наголошує на існуванні "мертвого" простору і обмеженості у веденні спостереження з бойової машини. Одним з основних видів боротьби з бронетехнікою є ручні гранати (показ і пояснення тактико-технічних характеристик РПГ-7, РПГ-18, РКГ-3).

2. Практичне виконання учнями завдань з метання ручних протитанкових гранат (за умовами другої вправи), перед яким учні знайомляться з заходами безпеки під час виконан­ня вправи. Доцільно застосувати моделювання бойової обстановки (відбивання атаки танків противника). Учні у складі 2-3 осіб (залежно від розмірів навчальної траншеї) за командою займають позиції в окопі для виконання метань. Можна оголосити, що танки підійшли на відстань 200-300 м і віддати наказ на ведення прицільного вогню з автоматів по уразливих місцях танків (пристрої прицілювання). За командою "Підготувати гранати" та "По танку гранатою — вогонь" учні виконують метання гранати у мішень №12. Виконання вправи по­вторюється не менше 5-6 разів. Наприкінці заняття учитель підводить підсумки, відзначає найбільш активних учнів, вказує на помилки.

Тема (і година): Сформувати уяву про способи боротьби з повітряними цілями, що низько летять

Методика навчання: 1. Розповідь і показ (із використанням наочних посібників) спо­собів боротьби з повітряними цілями, що низько летять. Головну увагу доцільно зосередити на обов'язках військовослужбовця щодо його дій у таких бойових ситуаціях. Зокрема він повинен постійно вести спостереження за усіма можливими напрямками нападу противника, у тому числі і з повітря, своєчасно його виявляти і миттєво доповідати про це командирові. Військовослужбовець повинен також уміти розпізнавати повітряного противника і вести во­гонь у його повітряні об'єкти: літаки, гелікоптери, парашутисти. Вогонь необхідно вести в найбільш уразливі місця повітряних цілей. Далі зазначається, яким чином військовослужбо­вець повинен здійснювати стрільбу по повітряних цілях, на відкритій місцевості, із поло­ження лежачи, з коліна та стоячи, на ходу, з відчинених люків БМП, БТР під час їх руху, з траншеї. Вогонь повинен здійснюватися безперервно одним з двох способів, починаючи з відстані 700-900 м до цілі. Перший спосіб ведення вогню — загороджувальний. Здійснюється назустріч траєкторії польоту повітряної цілі. Другий спосіб — супроводжувальний — характе­ризується здійсненням вогню по ходу руху повітряної цілі. В обох випадках вогонь здійснюєть­ся до моменту виходу повітряної цілі (літак, гелікоптер) із зони вогню. Вогонь по парашути­стах здійснюється безперервними чергами.

Літаки, гелікоптери, що здійснюють польоти на низькій висоті, знаходяться у зоні дійсного вогню дуже незначний проміжок часу. Тому в таких випадках найбільш доцільним буде використання попереджувального вогню. Здійснюється по повітряній цілі, що тільки входить у зону дійсного вогню.

2. Практичне виконання учнями завдань уроку полягає у теоретичному моделюванні ситуацій, що розглядалися: різні види повітряних цілей, їх висота польоту задаються учням як попередні. Вони повинні обрати найбільш ефективний у даній ситуації спосіб ведення вогню та обгрунтувати його.

3. Підведення підсумків уроку: відзначення кращих учнів, висновки про отриману інформацію.