3.7. Сукупна пропозиція робочої сили.

Переходячи до розгляду напрямів регулювання обсягів пропо­зиції на ринку робочої сили України, дамо перш за все визначення Індивідуальної та сукупної пропозиції, поняття їх обсягів, а також Джерел пропозиції робочої сили. Як відомо, пропозиція — це уза­гальнюючий термін, що описує поведінку потенційних і фактичних продавців товару. При цьому визначаються обсяг, шкала та крива пропозиції. Обсяг пропозиції — це кількість товару, який продавці бажають продати за певний час.

Насамперед зауважимо, що можливі два погляди — вузький та широкий — щодо визначення попиту та пропозиції на ринку праці. При вузькому погляді обсяг попиту становлять вільні ро­бочі місця. Отже, і обсяг пропозиції зводиться до незайнятого населення і, ймовірно, до того, яке заявило про своє бажання працювати, тобто до безробітних, зареєстрованих у відповідних службах. При широкому погляді обсяг попиту становлять усі наявні робочі місця (діючі та знову створені), а обсяг пропозиції в поточному періоді — вся наявна наймана робоча сила, тобто все повністю та частково зайняте і незайняте населення на рин­ку праці.

На практиці в центр уваги, як правило, потрапляє та частина на­селення, яка шукає роботу, тобто поки що не зайнята будь-якою працею (найманою чи ненайманою). Проте шукати роботу можуть навіть ті, хто вже працює за наймом, і ті, хто вперше пропонує свою робочу силу та робочий час на ринку праці.

Виходячи з попереднього матеріалу, можна зробити висновок, що індивідуальний продавець (найманий працівник) пропонує на ринку праці:

кількість робочих годин на тиждень, місяць, рік, протягом яких індивід бажає працювати, перебуваючи на ринку праці (Т);

інтенсивність праці, яку людина проявляє в процесі виробництва продуктів (Е);

рівень здібностей, підготовки (загальної, професійної) та досвід індивіда (ТS).

Іншими словами, індивідуальний продавець на ринку праці про­понує свою робочу силу певної якості на певний робочий час з пев­ною інтенсивністю використання.

Отже, індивідуальну пропозицію на ринку праці можна виразити такою формулою:

S_і = Т_і Е_і ТS_і.

Зауважимо, що в економічних дослідженнях третій складовій пропозиції приділяється основна увага, а марксистська теорія саме її називає індивідуальною робочою силою.

На суспільному рівні розглядається сукупна пропозиція, обсяг якої можна виразити формулою:

S_с = ∑Т_і Е_і ТS_i

Якщо скористатися середніми величинами складових індиві­дуальної пропозиції на ринку праці, формула набирає вигляду

S_с = ∑N_j D_cj ,

де N_j - чисельність індивідів j-тої професійно-кваліфікаційної групи; D_cj — середня величина обсягу пропозиції в j-тій професійно-квалі­фікаційній групі.

Оскільки статистика не бере до уваги складові індивідуальної пропозиції і оперує тільки значеннями чисельності індивідів, то формула для статистичних досліджень набирає вигляду:

S_с = ∑ N_j

У сучасній літературі цей обсяг пропозиції називають сукупною найманою робочою силою, що визначається як кількість людей, які працюють або бажають працювати за плату в різних типах ринків праці, класифікацію яких наведено у передньому розділі.

Ураховуючи фактори, які впливають на обсяги індивідуальної пропозиції робочого часу, інтенсивність праці та якість робочої си­ли, сукупну пропозицію треба аналізувати за такими критеріями: статтю, віком, освітою, професією, кваліфікацією тощо в регіона­льному та галузевому розрізах. При цьому аналіз пропозиції в регіо­нальному розрізі має враховувати сальдо трудової маятникової міг­рації. Пропозицію робочої сили можна визначати як на конкретний термін (дату), так і за певний відрізок часу, тобто як моментним, так і інтервальним показником.

Зазначимо, що вказана формула враховує в теоретичному плані три складові індивідуальної пропозиції на ринку праці, проте на практиці можна враховувати лише один — пропозицію робочого часу. Наголо­симо при цьому, що одна частина працездатного населення пропонує на ринку праці кількість робочого часу, яка відповідає законодавче встановленій нормі (за день, тиждень, місяць, рік), друга — працює і бажає працювати більше, а третя — менше нормальної тривалості ро­бочого періоду. З огляду на це здобутий обсяг сукупної пропозиції має бути скоригований на коефіцієнт, який характеризує прагнення працездатного населення працювати більше або менше нормальної тривалості робочого періоду. Скориставшись зазначеним коефіцієнтом, можна перейти від показника пропозиції робочої сили до показника попиту на робочі місця [39, с. 219].

З огляду на цю обставину в статистиці ринку праці розраховую­ться такі показники.

Середньоспискова чисельність усього персоналу в еквіваленті повної зайнятості. Методика розрахунку цього показника базуєть­ся на перерахунку всього персоналу, який залучався до роботи в зві­тний період й отримував відповідну заробітну плату (доход) (як за відпрацьований робочий час, так і не відпрацьований, але оплачува­ний), в умовну чисельність працівників, які виконують роботу пов­ний робочий день, виходячи з встановленої його тривалості.

Це означає, що працівники, які фактично відпрацювали менше встановленої норми робочого часу (через відпустки з ініціативи ад­міністрації, тимчасову непрацездатність і т. ін.), перераховуються в еквівалент повної зайнятості (повного робочого дня).

Примітка. Працівники, які перебували в оплачуваних щорічних або додаткових відпуст­ках та в інших випадках збереження за ними повної заробітної плати, включаються як ті, шо повністю відпрацювали робочий час, тобто як цілі фізичні одиниці.

До середньоспискової чисельності працівників у еквіваленті повної зайнятості включається також умовна чисельність окремих категорій працівників у тих випадках, коли немає змоги обрахувати її за днями явок на роботу, зокрема: чисельність надомників, пра­цівників, які виконували роботу згідно з договорами підряду, та ін­ших категорій працівників, по яких вести щоденний облік затрат робочого часу неможливо; розраховується діленням фактично нара­хованих їм за звітний місяць коштів на оплату праці на середньо­місячну заробітну плату зайнятого в основній діяльності (за цей са­мий місяць) одного працівника спискового складу, перераховану в еквівалент повної зайнятості.

Обсяги сукупної пропозиції робочої сили можна визначити за такою схемою:

— визначення чисельності трудоактивного населення працездатного віку;

— визначення перспективних коефіцієнтів трудової активності з урахуванням даних соціологічних обстежень і аналізу економічної ситуації;

— визначення чисельності трудоактивних пенсіонерів за віком;

— визначення загальної чисельності трудоактивних контингентів регіону;

—визначення обсягів пропозиції робочої сили з урахуванням са­льдо маятникової міграції та прагнення працювати на умовах повної первинної, неповної та вторинної зайнятості [39, с. 224].