3.2. Теорія вибору на ринку праці

Кількість часу, яку окрема сім'я вирішує запропонувати на ринку, залежить від багатьох факторів:

по-перше, від члена сім'ї, який вирішив працювати. Для нього найважливішим може бути заробітна плата, але й бажання з користю використати час, не запропонований на ринку, також може виявитись дуже важли­вим. Наприклад, у неробочий час індивід може відвідувати вечірні заняття, займатися спортом, дивитися телевізор, займа­тися садівництвом, авіамоделізмом тощо;

по-друге, рішення про кількість часу, запропоновану на ринку, може залежати також від інших членів сім'ї. Чоловік, наприклад, візьме до уваги за­робітну плату жінки, перш ніж вирішить, скільки годин на тиж­день (день, місяць) потрібно відпрацювати. Крім того, він урахо­вуватиме обов'язки батька щодо своїх дітей і сина щодо своїх батьків.

Отже, рішення про пропозицію робочого часу приймає сам індивід на основі багатьох факторів (соціального статусу, статі, віку, відношення до відпочинку, корисністю використання вільного часу (навчання, спорт, діти...), ставлення до інших членів сім`ї) .

Розглянемо, як класична теорія пояснює, чому індивіди пропонують саме таку, а не іншу кількість робочого часу на ринку.

Класичний аналіз пропозиції робочого часу використовує кон­цепцію корисності, яка базується на перевагах, що розкриваються через вибір. Наприклад, перевага товарів сукупності X перед това­рами сукупності V означає, що сукупність X більш корисна, ніж су­купність V. Отже, корисність у такій інтерпретації визначає силу переваг.

На ринку робочої сили індивід, який бажає отримати доход, обмінявши свій час і послуги на гроші, має визначитись, яку части­ну часу із свого денного, тижневого, місячного і т. д. бюджету треба запропонувати на ринку, а яку — використати для відпочинку. Час відпочинку — це час поза ринком — включає в себе не тільки час, використаний з метою одержання задоволення (кіно, театр, книги тощо), а й такі види трудової діяльності поза ринком, як прибирання квартири, турбота про дітей, ремонт і т. п.

Якщо ми розуміємо доход як сукупність усіх товарів, то відпочинок можна розглядати як поняття, протилежне доходу, тому що відпочинку можна досягти лише за рахунок доходу, і навпаки. Бажання одержати доход протиставляється бажанню відпочити, і для кожної можливої комбінації доходу та відпо­чинку існує свій рівень корисності. Співвідношення між такими комбінаціями та рівнем корисності називають функцією корис­ності, або функцією переваги. Загальна формула для цієї функції така:

U = f (Y, L),

де U — рівень корисності, Y— характеризує одиниці доходу, L — години відпочинку. Щоб побудувати графік цієї функції — кривої байдужості (рис.3.1), при­пустимо, що:

1) різні сукупності товарів можуть бути ранжируванні як первин­ний, вторинний вибір і т. д.;

2) для кожної пари (ВІ, В₂) сукупності характерне: якщо (а) В₁ переважає В₂, (в) В₂ переважає В₁, то індивід однаково віддає пере­вагу і В₁, і В₂ або однаково байдужий до кожного з них. Останнє на­зивається припущенням про порівнюваність;

3) для всіх товарних сукупностей, а саме В₁, В₂, В₃, існує таке положення: якщо В₁ переважає В₂ і В₂ переважає В₃, тоді В₁ має пе­реважати Вз. Крім того, індивід, який не віддає переваги ні В_ь ні В₂, і не бачить різниці між В₂ і Вз, має бути байдужим також і до ВІ, і до Вз. Це називається припущенням перехідності;

4 ) більша кількість усякого товару має перевагу над меншою. Це називається припущенням ненасиченості.

Розглянемо сукупність, показану точкою А на рис. 3.1. Ця су­купність має Y₁ одиниць доходу та L₁ одиниць часу відпочинку. Дві лінії — горизонтальну та вертикальну — проведено через точ­ку А. Вони ділять площину можливостей на 4 квадранти. Згадаємо базове припущення (4), згідно з яким більша кількість товару має перевагу над меншою. Порівнюючи сукупність А з будь-якою точ­кою квадранта N, робимо висновок, що А має перевагу над будь-якою точкою (сукупністю) квадранта N, тому що точці А відповідає більша кількість і грошей, і часу відпочинку. З іншого боку, всі сукупності в квадранті Р відповідають більшій кількості і грошей, і часу відпочинку, ніж точка А. Тобто всі точки квадранта Р мають перевагу над точкою А. У випадках з точками квадрантів N і Р індивід не залишиться байдужим, порівнюючи сукупності з цих квадрантів із сукупністю А. Але цього не можна сказати, роз­глядаючи квадранти В і С. У них завжди знайдеться ряд сукупнос­тей, які не мають переваг над точкою А з погляду рівня корисності, тому що ці квадранти мають більшу кількість однієї зі змінних і меншу кількість іншої.

Якщо з'єднати всі ці точки байдужості, дістанемо криву байду­жості (U₁), яка є межею між частинами площини, що мають більше і менше переваг. Як бачимо, крива байдужості є похилою (зліва на­право) кривою через припущення про поведінку індивідів. Сім'я та­ких кривих називається картою байдужості.

Розглядаючи криву байдужості (U) на рис. 3.2, помічаємо, що перехід від однієї точки до іншої (наприклад, від А до В) означає відмову від певної величини доходу на користь певної величини часу відпочинку. Виникає природне запитання: від якої величини доходу потрібно відмовитись, щоб досягти однієї додаткової го­дини відпочинку? Для цього треба розділити Y₁ - Y₂ = ΔY на L₂ – L₁=ΔL. З графіка на мал. 3.2 видно, що співвідношення АС\СВ = ΔY\ΔL близьке до значення кута нахилу до горизонтальної осі дотичної до кривої байдужості в точці О. Ці два зна­чення (співвідношення АС\СВ і тангенса) будуть тим ближчі од­не до одного, чим ближче до точки В лежатимуть точки А і В. Отже, чим більший тангенс кута нахилу дотичної, тим більшим значенням доходу треба жертвувати, щоб одержати одиницю ча­су відпочинку. І навпаки, чим менший тангенс кута нахилу доти­чної, тим меншим значенням доходу треба жертвувати, щоб одержати одиницю часу відпочинку. Порівняння точок Е, О і Р показує, що тангенс даного кута зменшується в міру того, як до­ход замінюється на відпочинок уздовж кривої байдужості.

Зазначений тангенс, або співвідношення ΔY\ΔL, називається граничною нормою заміни доходу на відпочинок (MRS), і його величина визначається як втрата рівня задоволення, що припадає на кожну одиницю грошового доходу, від якої відмовились, в обмін на збільшення задоволення від кожної добавленої години відпочинку, з тим щоб забезпечити постійний загальний рівень задоволення.

Сучасний економічний аналіз широко використовує криві бай­дужості, які, однак, представляють лише половину аналізу. Для того щоб завершити картину аналізу, потрібно розглянути інший інстру­мент — бюджетну лінію.

Раніше ми згадували, що максимізація корисності передбачає споживання товарних сукупностей (у нашому випадку — грошо­вого доходу і часу відпочинку), які мають найбільші переваги. Але не всі бажані сукупності можна отримати, тому що існує обме­ження розміру доходу. Припустимо, що ми взяли для аналізу відрізок часу один тиждень, тобто 168 годин (7 діб по 24 години). За нормами ринку цьому часу, якщо його весь витратити на роботу (практично це неможливо — ніхто не може працювати цілу добу протягом 7 днів на тиждень, але ми зацікавлені тільки в по­тенційному максимумі; така інформація корисна для визначення ставки заробітної плати), відповідає певний розмір грошового до­ходу, який і є обмеженням. Іншими словами, якщо індивід відпрацює максимальну кількість годин на тиждень (168 годин), то він отримає максимальну величину доходу. Але практично ніколи так не буває, бо певну частину часу з тижневого бюджету індивід витрачає на відпочинок, тобто виходить, що він продає час відпочинку. Він може обрати різні комбінації часу відпочинку та розміру одержуваного доходу за виконану роботу, однак їх загаль­на сума обмежена потенційним максимумом.

Р озглянемо тепер рис. 3.3. На вертикальній осі відкладемо вели­чину одержуваного доходу. Його потенційно максимальна величина Y₁ відповідає точці S. На горизонтальній осі відкладемо величину часу відпочинку. Його потенційно максимальна величина дорівнює 168 годин на тиждень. При цьому зауважимо, що рух по осі зліва направо (тобто від 0 до 168) відповідає збільшенню часу відпо­чинку. З іншого боку, рухаючись справа наліво, ми можемо визна­чити кількість годин, витрачених на роботу за один тиждень. Отже, час відпочинку визначається при русі по горизонтальній осі зліва направо, а кількість робочих годин — справа наліво. З'єднання двох точок максимального споживання формує на графіку бюджетну лінію, її нахил характеризується співвідношенням ΔY\ΔL. Більш то­чно абсолютна величина цього співвідношення визначає величину доходу, який можна одержати заміною однієї години відпочинку на одну годину роботи, тобто ставку заробітної плати. Більш крутий нахил бюджетної лінії асоціюється з вищою заробітною платою. Водночас співвідношення ΔY\ΔL дорівнює тангенсу кута нахилу бюджетної лінії до вертикальної осі і називається граничною нор­мою ринкової заміни (МRMS).

Розглянемо числовий приклад. Припустимо, що МRS (гра­нична норма заміни) дорівнює 9, а МRМS (гранична норма рин­кової заміни) — 6. Фактично це означає оцінку однієї години ча­су відповідно індивідом і ринком. Індивід вважає, що одна годи­на часу «коштує» 9 грошових одиниць, однак ринок готовий заплатити лише 6. Цілком зрозуміло, що індивід використає цей час для відпочинку, а не запропонує його на ринку. Звичайно, та­кий вибір індивід зробить, якщо його поведінку можна назвати раціональною. Раціональна поведінка полягає в тому, що індивід порівнює запропонований набір переваг з наявними можливос­тями, а потім обирає найбільш бажану можливу позицію. Ірраціональна поведінка виявиться у виборі будь-якої іншої комбінації товарів. При цьому варто зауважити, що раціональна поведінка не передбачає егоїзму або інших почуттів, які далекі від любові до сім'ї та друзів. Така поведінка також не вимагає, щоб рішення будь-якого члена сім'ї не залежало від рішень, прийнятих іншими членами, або навіть що рішення, прийняті однією сім'єю, не залежатимуть від рішень інших сімей в даному суспільстві. Така взаємозалежність є природною складовою по­всякденного життя і не порушує припущень про раціональність.

Звернемо тепер увагу на одну деталь: більшість людей розг­лядають заробітну плату (трудовий доход) як основне джерело доходу, але не єдине. Багатьом людям удається отримувати доход не тільки на ринку робочої сили, а й на інших ринках, які ге­нерують те, що можна назвати нетрудовим доходом. Останній можна отримати із таких активів, як акції (приносять дивіденди), облігації (дають проценти), нерухомість (орендна плата) і безпо­середньо від уряду (у вигляді соціальної допомоги або допомоги по безробіттю). Такі види доходу дають змогу придбати товари, не приносячи в жертву години відпочинку. (Пам'ятайте, що тру­довий доход одержують при продажу годин відпочинку.) На­явність нетрудового доходу збільшує кількість товарів, які мож­на придбати.

Р ис. 3.4 ілюструє, як наявність нетрудового доходу збіль­шує кількість грошей, які можуть бути витрачені при викорис­танні заданої кількості відпочинку (бюджетна лінія пересуває­ться догори паралельно самій собі на величину нетрудового до­ходу). За відсутності нетрудового доходу максимальний можливий доход становить Y₂. За наявності нетрудового дохо­ду в розмірі Y₁ максимальний можливий загальний доход дорівнює Y₂. Бюджетна лінія переміщується (див. рис. 3.4) з ВL₁ на ВL₂, і тепер вона вже пройде через точки Y₃, К, T₁. Вона йде від максимальної точки доходу Y₃ через перегин у точці К до максимальної точки відпочинку Т₁. Збільшений доход одер­жано без змін у ставці заробітної плати, тому нахил бюджетної лінії не змінюється.

Розглянувши окремо поняття кривої байдужості, карти байду­жості, бюджетної лінії, нетрудового доходу, візьмемо тепер комбінацію цих понять для аналізу рівноваги на ринку робочої сили. Економічна задача може бути визначена як максимізація корисності за умови обмеженості бюджету часу. Доступні можливості визна­чаються бюджетною лінією, а сукупність з найбільшою перевагою — це найвища точка кривої байдужості. Аналіз рівноваги на ринку ро­бочої сили показано на рис. 2.5. (Хоча кількість кривих байдужості на карті байдужості нескінченна, в процесі обговорення рівноваги ми розглянемо для прикладу лише чотири з них.)

Припустимо, що індивід відмовився від значної кількості годин відпочинку (має лише L₁ годин відпочинку на тиждень) на користь досить великого доходу (Y₁), тобто він займає позицію S на кривій байдужості U₁. Як відомо, карта байдужості свідчить про те, що індивід отримує більше задоволення при більшій, ніж у точці 8, кількості годин відпочинку і меншій величині доходу. Такий висно­вок можна зробити тому, що справа від точки 8 розміщується безліч інших кривих байдужості з більшою кількістю годин відпочинку і більшим рівнем задоволення від сполучення величини доходу і кількості годин відпочинку. Не можна забувати, що оптимальний набір цих двох товарів розміщується на бюджетній лінії. Отже, більшу величину задоволення ми мусимо шукати, рухаючись уздовж бюджетної лінії ВКL₃. При такому переміщенні бюджетною лінією перетинаються всі вищі криві байдужості доти, поки не буде досягнуто точки К на кривій байдужості Y₃. Якщо це дійсно найви­ща можлива крива, бюджетна лінія торкнеться саме її. А подальший рух вправо вздовж бюджетної лінії завершиться досягненням ниж­чих рівнів задоволення. Зупинка в точці К є досить привабливою з погляду максимізації корисності зі споживанням Y₂ грошових оди­ниць доходу і L₂ годин відпочинку на тиждень. Зауважимо, що, на­приклад, точка Р є більш привабливою з погляду задоволення, але вона лежить вище бюджетної лінії і не може бути взята до уваги. А взагалі, можемо сказати, що будь-яку криву байдужості, яка перети­нає бюджетну лінію, не можна взяти як оптимальну, тому що зав­жди можна знайти щонайменше ще одну криву, крім зазначеної, з вищим рівнем корисності.

Отже, ми розглядаємо далі бюджетну лінію ВКL₃ на рис. 3.5, яка дотикається до кривої байдужості U₃ у точці К. Цій точці відповідає Y₂ — величина грошового доходу і L₂ — кількість годин відпо­чинку. Очевидно, що в точці дотику МRМS дорівнює МRS. Гранич­на норма ринкової заміни характеризує співвідношення, за яким відпочинок можна замінити на години роботи, а гранична норма заміни характеризує співвідношення, за яким індивід хоче замінити відпочинок на години роботи. Отже, поки МRМS не зрівняється з МRS, можна переходити до вищої кривої байдужості. А звідси ви­пливає загальний принцип: якщо ставка заробітної плати не дорів­нює МКS (граничній нормі заміни — величині, яку бажає одержати індивід), то вибір індивіда буде спрямований вздовж бюджетної лінії до досягнення сукупності величини доходу і годин відпочинку, яка задовольняє найбільше.

Узагальнюючи наведене, відповімо на питання, що означає для індивіда знаходитись, наприклад, у точці К на рис. 3.5. Теоретично МRМS дорівнює МRS. Можемо сказати, що в цій точці індивід максимізує задоволення, коли за умови наявності ОР нетрудового дохо­ду він може вибрати РY₂ трудового доходу і ОL₂ годин відпочинку. З максимального можливого часу ОL₃ лише ОL₂ використовується як час відпочинку, а решта (L₂ - L₃) пропонується індивідом на рин­ку як робочий час.